Гість [Вхід] [Реєстрація]
Студенту Навчальні матеріали Рекреаційна географія
Розклад занять
Заміна уроків
Розклад екзаменаційної сесії
Навчальні матеріали
 
Історія туризму
 
Туристичні ресурси (лекції)
 
Географія туризму (лекції)
 
Організація анімаційних послуг в туризмі
 
Українська мова за професійним спрямуванням
 
Українська мова за професійним спрямуванням (практичні)
 
Вища математика
 
історія України
 
Технологія і організація туристичного обслуговування
 
Рекреаційна географія
 
Організація екскурсійного обслуговування
 
Оранізація екскурсійного обслуговування (практичні)
Рейтинг студентів
Бурштинський торговельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічного університету
 
 
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Рекреаційна географія
Галузь знань 1401 «сфера обслуговування»
Напрям підготовки 140103 «туризм»
спеціальність  5.14010301 «туристичне обслуговування»
 
 
2017-2018 навчальний рік
Конспект лецій навчальної дисципліни рекреаційна географія для студентів за спеціальністю 5.14010301 «туристичне обслуговування»
 
Розробник: Гулик В. М.- викладач спецдисциплін
 
 
Конспекти лекцій схвалено на засіданні циклової комісії
готельного-ресторанного сервісу та туризму
 
Протокол від «№ 2» 04.10 2017 року
 
Голова циклової комісії В. С. Доцяк
 
 
 
 
План конспекту лекцій
Змістовний модуль 1.1 Основи рекреаційної географії.
Лекція 1. Тема: Об’єкт і предмет рекреаційної географії.
Лекція 2. Тема: Основні поняття рекреаційної географії.
Лекція 3. Тема: Класифікація рекреаційної діяльності.
Лекція 4.Тема: Рекреаційна діяльність в Україні.
Лекція 5. Тема: Рекреаційна діяльність в світі.
Змістовий модуль (ЗМ) 1.2. Рекреаційні ресурси.
Лекція 6. Тема: Загальні потреби суспільства в рекреації.
Лекція 7. Тема: Рекреаційні потреби їх сутність, взаємодія і диференціація
Лекція 8. Тема: Рекреаційні потреби в Україні і світі.
Лекція 9. Тема: Класифікація рекреаційних ресурсів.
Лекція 10. Тема: Рекреаційні ресурси України.
Лекція 11. Тема: Рекреаційні ресурси світу.
Лекція 12. Тема: Рекреаційне природокористування як об’єкт дослідження.
Лекція 13. Тема: Охорона природи на рекреаційних територіях.
Лекція 14. Тема: Вдосконалення охорони природи на рекреаційних територіях.
Змістовий модуль (ЗМ) 1.3. Рекреаційне районування.
Лекція 15. Тема: Рекреаційні системи і комплекси.
Лекція 16. Тема: Територіальні рекреаційні комплекси.
Лекція 17. Тема: Рекреаційний комплекс України.
Лекція 18. Тема: Рекреаційні комплекси світу.
Лекція 19. Тема: Загальні засади районування.
Лекція 20. Тема: Рекреаційне районування України і світу.
Контрольні питання для самодіагностики.
Список використаних джерел.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Змістовний модуль 1.1 Основи рекреаційної географії.
 
Лекція 1.
 
Тема: Об’єкт і предмет рекреаційної географії.
План лекції
1)    Поняття рекреаційної географії.
2)    Обєкт рекреаційної географії.
3)    Предмет рекреаційної географії.
4)    Завдання рекреаційної географії.
5)    Методи рекреаційної географії.
 
1. Поняття рекреаційної географії
Рекреаційна географія - комплексна географічна наука і навчальна дисципліна, яка вивчає територіальну організацію рекреаційного господарства.
Об'єктивною особливістю сучасного світу є постійний і випереджальний розвиток рекреації і туризму як галузі господарства. Розвиток цивілізації приводить до збільшення вільного часу і намагання людей використовувати його для відпочинку та оздоровлення.
Відомо, що за грошовими витратами в постіндустріальному суспільстві туризм і оздоровлення вже давно перевищили витрати на їжу (на 20-30 %) і в 2,5- 3 рази витрати на купівлю одягу та взуття. Таким чином, рекреаційні витрати перетворилися на витрати першої необхідності. Це пов'язано з реальними вимогами нинішнього надзвичайно динамічного, психологічно напруженого часу, коли людина без належного відпочинку і розслаблення просто не може існувати.
Поняття "рекреація" з часом постійно змінюється, але в цьому немає нічого дивного. Наука вимушена адекватно реагувати на зміни самого життя. У минулому рекреацію розглядали як відпочинок, відновлення сил людини, які вона затратила в процесі праці. У різних авторів і в різних країнах у визначенні рекреації все ще зберігаються певні нюанси. Але в цілому нині рекреацію розуміють як відпочинок, розваги, лікування і реабілітацію в умовах певних розрахованих на це господарських структур, туризм і спорт, як організований, так і самодіяльний.
Цей термін також використовується для позначення галузі господарства, яка на певній території організовує і здійснює відпочинок, лікування, розваги і туризм, спрямовані на оздоровлення, розваги, розвиток і удосконалення, навчання людей.
 
2. Об’єкт рекреаційної географії.
Об'єктом вивчення рекреаційної географії є рекреаційне господарство певної території, країни чи всієї нашої планети. Очевидно, що рекреаційне господарство вивчає не лише рекреаційна географія. Воно є об'єктом міждисциплінарних досліджень. Свою лепту у вивчення рекреації вносять економіка, соціологія, медицина, право та багато інших наук і навчальних дисциплін. Кожна з них досліджує лише певну складову об'єкта, тобто його конкретні властивості, явища, процеси і відношення. Та складова об'єкта дослідження, на яку найбільшою мірою спрямована увага тієї чи іншої науки, і називається її предметом.
3. Предмет рекреаційної географії.
Предметом рекреаційної географії є територіальна організація рекреаційного господарства на певній ділянці Землі, розгляд будь-якої рекреаційної території як однієї системи, що складається з різнорідних, але просторово взаємопов'язаних елементів, які діють як єдине ціле.
Отже, на відміну від інших наук і навчальних дисциплін, які цікавляться певними аспектами функціонування рекреаційного господарства, рекреаційна географія інтегрує універсальні знання, які об'єднує певна територія з унікальними комплексними властивостями. Завдяки рекреаційній географії отримують найціліснішу картину рекреаційного буття.
На певній території не просто розташовані ті чи інші об'єкти. Вона надає їм нову, суспільно-географічну якість, що виявляється в найбільшій мірі як географічна форма руху матерії, як певний суто географічний (просторово-територіальний) синергетичний ефект.
Конкретними об'єктами дослідження рекреаційного географії є галузеві (інтегральні) чи просторово-територіальні форми організації рекреації і туризму певної ділянки нашої планети різного таксономічного рангу. Наприклад, можна вивчати територіальну організацію грального бізнесу США або здійснювати комплексне дослідження рекреаційного господарства Франції чи острова Сардинія в Італії.
4. Завдання рекреаційної географії
Завданням рекреаційної географії є дослідження територіальної організації рекреаційного господарства певної частини нашої планети у вигляді територіальної рекреаційної системи (ТРС). Метою такого дослідження є пізнання закономірностей виникнення, функціонування і розвитку ТРС.
На основі пізнання цих закономірностей рекреаційна географія розробляє раціональні напрями вдосконалення ТРС в інтересах усього суспільства, складає прогноз розвитку ситуації в ТО рекреації і туризму на найближчу і віддалену перспективу. У зв'язку зі стрімким розвитком рекреаційного господарства і зростанням його значення в соціально-економічному прогресі людства суспільство ставить перед рекреаційною географією нові складні завдання. Найважливіше з них - розробка моделей "ідеальних" ТРС.
Головним завданням рекреаційної географії є розробка на основі пізнання закономірнос- тей розвитку і функціонування рекреаційного господарства раціональних принципів його перманентної ТО. Ці принципи є доволі мінливими у часі, тому вимагають постійної корекції.
У цілому рекреаційна географія для реалізації власної мети розвитку теорії науки, розробки методики і технології її реалізації на практиці вирішує завдання, які можна об'єднати в три групи: теоретико-методологічні, методичні, прикладні, або практичні.
5.  Методи рекреаційної географії.
Теоретико-методологічні завдання полягають у необхідності якнайповнішого застосування концептуальних наукових надбань сучасної географії для розробки теорії рекреаційної географії, яка була б адекватною нинішньому часу. Особливо актуальними в цьому напрямі є завдання розширення і поглиблення понятійно-термінологічного апарату, створення географічної класифікації рекреаційних ресурсів, встановлення основних принципів картографічного моделювання ТРС тощо.
Методичні завдання рекреаційної географії знаходяться у сфері розвитку методики і технології оцінки ефективності функціонування ТРС, рекреаційно-туристичних ресурсів та їх комплексного використання, застосування в ТО рекреаційного господарства новітніх інформаційних технологій.
Прикладні, або практичні, завдання постають з необхідності перманентного вдосконален- ня просторово-територіальної організації рекреаційно-туристичного комплексу територій різного таксономічного рангу. 3 цією метою здійснюються експедиційні дослідження, розробляються практичні рекомендації, проводиться рекреаційне районування тощо.
Рекреаційна географія є географічною наукою, яка входячи до складу суспільної (екополітичної і соціальної) географії, тісно пов'язана з усім комплексом географічних наук (фізичною географією і геоекологією, медичною географією, метеорологією і кліматологією, гідрологією й океанографією, геоморфологією, картографією тощо). Разом з тим вона має нерозривні зв'язки з такими науками, як розміщення продуктивних сил і регіональна економіка, рекреалогія, соціологія, міжнародна економіка, екологія та ін.
Реальними теоретико-методологічними, методичними і прикладними підвалинами рекреаційної географії є ідеї одночасно чотирьох наук: географії, економіки, соціології та екології. Звідси і теоретико-методологічна диверсифікованість, глибинна комплексність цієї науки. До того ж її належність до суспільної географії не є лише простим просторово-територіальним проявом суто економічних, соціальних чи екологічних процесів, оскільки, як уже зазначалося раніше, будь-яка територія у певних визначених межах не лише просто несе на собі чи містить певні рекреаційні об'єкти, а неминуче передає їм, кожному зокрема і системі в цілому, нові географічні якості. Врешті-решт вони і дають той чи інший суто географічний або просторово-територіальний синергетичний ефект. За межами географії у будь-якій іншій науці він просто не може бути виявленим, оціненим, виміряним і спрогнозованим.
У власних дослідженнях рекреаційна географія широко використовує методи як власне географічних, так й інших наук. Серед них можна виокремити історичний, картографічний, порівняльно-географічний, монографічний, статистичний метод, методи інформаційних технологій і моделювання, експедиційних досліджень. Зростає популярність методів соціологічних і методико-біологічних досліджень.
 
Лекція 2
 
Тема: Основні поняття рекреаційної географії.
 
План лекції
1)    Поняття рекреації.
2)    Рекреаційна територія.
3)    Рекреаційний об'єкт.
4)    Рекреаційна ємність.
5)    Рекреаційне навантаження.
6)    Поняття ландшафтів та їх охорони.
 
1. Поняття рекреації.
До основних понять рекреаційної географії належать перш за все такі, як вільний час, відпочинок, рекреація і туризм. Вільний час - необхідна умова розвитку рекреаційного процесу і є частиною неробочого (вільного від виробничої діяльності) часу. Неробочий час складається з чотирьох груп:
1) час для поїздки на місце роботи;
2) час для задоволення природних потреб (сон, харчування, особиста гігієна);
3) час для домашньої праці і побутових потреб;
4) час для фізичного, інтелектуального розвитку і відпочинку, який і є, по суті, вільним часом.
Відпочинок відновлює працездатність людини, знижує нервову і психічну, а в людей фізичної праці - і фізичну втому. Відпочинок в широкому розумінні слова - це будь-яка людська діяльність, не спрямована на задоволення повсякденних потреб. Діяльність людини під час відпочинку може бути класифікована наступним чином:
1. діяльність, пов'язана з певним фізичним навантаженням (заняття спортом, прогулянки);
2. любительські заняття - мисливство, рибальство, збирання ягід і грибів, колекціонування та ін.;
3. зацікавлення світом мистецтва (відвідування театрів, концертних залів, художніх галерей та ін., а також творчість у сфері мистецтва - художня самодіяльність, заняття живописом тощо);
4. інтелектуальна діяльність (самоосвіта, читання літератури, газет, журналів);
5. спілкування за інтересами і вільним вибором;
6. розваги, що носять або активний (танці), або пасивний (відвідування видовищ) характер;
7. подорожі заради задоволення.
Багато з перерахованих видів відпочинку проявляються комплексно та взаємопов'язане. Для рекреаційної географії важливо розкрити характер і зміст діяльності людини під час відпочинку.
Таким чином рекреація - це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які знаходяться поза їх постійним помешканням. Розрізняють рекреацію короткотермінову (з поверненням на ночівлю в постійне місце проживання) і тривалу.
Необхідною умовою розвитку рекреації є наявність рекреаційного потенціалу, який може оцінюватися в різних масштабах: на рівні світу, країни, району і т.д. Рекреаційний потенціал - сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.
Важливою складовою частиною рекреаційного потенціалу є рекреаційні ресурси, під якими розуміють об'єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються для оздоровлення, відпочинку і туризму. Розрізняють рекреаційні ресурси природні (природно-територіальні комплекси, їх компоненти і окремі властивості) і культурно-історичні (наприклад, пам'ятки історії, архітектури, археології, мистецтва, пам'ятки природи і інші).
2. Рекреаційна територія.
Рекреаційна територія - територія, що використовується для оздоровлення людей, масового відпочинку, туризму і екскурсій. В залежності від призначення виділяють дві групи рекреаційних територій: для короткочасної (лісопарки, зелені зони, приміські зони, водні об'єкти і ін.) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні курорти і курортні райони, туристичні комплекси) рекреації.
3. Рекреаційний об'єкт.
Рекреаційний об'єкт - місце з обмеженою площею, яке використовується для відпочинку: озеро, лісова поляна, пам'ятка природи і т.д. Наявність достатньої кількості рекреаційних об'єктів визначає рекреаційну ємність території або акваторії.
4. Рекреаційна ємність.
Рекреаційна ємність - здатність території, призначеної для відпочинку, забезпечити деякій кількості відпочиваючих психофізіологічний комфорт і можливість спортивно-зміцнюючої діяльності без деградації природного середовища або антропокультурних комплексів (сільськогосподарських, історичних) і швидкого зношення спеціального обладнання.
5. Рекреаційне навантаження
Рекреаційне навантаження - ступінь безпосередньої дії людини на рослинний покрив. Рекреаційне навантаження відбувається в результаті масового відвідування населенням місць відпочинку і розвитку туризму. До основних рекреаційних впливів належать витоптування, ущільнення ґрунту і його забруднення, нищення фітомаси, її видалення. Рекреаційне навантаження виражається в кількості людей або людиноднів на одиницю площі або рекреаційний об'єкт за певний проміжок часу (звичайно день або рік).
6. Поняття ландшафтів та їх охорони.
Рекреаційна охорона ландшафтів - охорона ландшафтів від негативних наслідків різних форм рекреації для створення кращих умов їх розвитку.
Ландшафт (як екосистема) - крупний підрозділ земної поверхні, її територіальна система, яка складається із взаємодіючих природних або природних і антропогенних компонентів, а також комплексів нижчого таксономічного рангу.
 
 
 
Лекція 3
 
Тема: Класифікація рекреаційної діяльності.
 
План лекції
1)    Класифікація рекреаційної діяльності.
2)    Лікувально-курортна рекреація
3)    Оздоровча і спортивна рекреація.
4)    Пізнавальна рекреація.
5)    Характер організації рекреації.
6)    Кількість учасників.
7)    Ознака рухливості.
8)    Кочовий туризм.
9)    Сезонний характер туризму.
10)                      Характер використовуваних транспортних послуг.
 
Розглянемо детальну структуру рекреаційної діяльності. Найчастіше в основі класифікації рекреаційної діяльності лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д.
За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність.
1. Класифікація рекреаційної діяльності
За характером використовуваних транспортних засобів:
- Автомобільна (індивідуальна),
- автобусна,
- авіаційна (рейсова і чартерна),
- залізнична,
- теплохідна (морська, річкова, круїзна)
За ступенем рухливості:    
- Стаціонарна
- Кочова
За кількістю учасників:
- Індивідуальна
- Групова
За віковою ознакою:
- Дитяча
- Доросла
- Змішана
За характером організації:
- Регламентована (планова)
- Самодіяльна: організована, неорганізована
За сезонністю:
- Цілорічна
- Сезонна: літня, зимова
За територіальною ознакою:
- Приміська (місцева)
- Внутрірайонна (загальнодержавна)
- Міжнародна
За тривалістю:
- Короткочасна
- Тривала
За правовим статусом:
- Національна (внутрішня)
- Міжнародна (іноземна)
За характером використання рекреаційних ресурсів:
- Кліматолікувальна, бальнеологічна, грязелікувальна
- Маршрутна, прогулянкова і спортив­на, промислово-прогулянкова, купально-пляжна, водно-спортивна, водно прогулян­кова, підводне плавання, риболовля, мисливська, гірськолижна, альпінізм
- Натуралістична, культурно-історична
За головним мотивом рекреації:
- Лікувальна
- Оздоровча і спортивна
- Пізна­вальна
2. Лікувально-курортна рекреація
Лікувально-курортна рекреаціяподіляється за основними лікувальними факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязелікування.
Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам.
3. Оздоровча і спортивна рекреація.
Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по березі, ігри в м’яч на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід, морських молюсків, коралів і інших дарів природи. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на рівнинний і гірський.
Великого розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, воднолижний спорт, греблю на каное, парусний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму сполучаються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок.
До інших видів туризму долучаються підводний спортивний туризм, археологічний підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості і поширення в різних регіонах.
4. Пізнавальна рекреація.
Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Однак виділяються суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов’язані з інформаційним “споживанням” культурних цінностей, т.б. оглядом культурно-історичних пам’яток, архітектурних ансамблів, а також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об’єктами.
Конгресовий туризм пов’язаний з розширенням міжнародних науково-технічних контактів між спеціалістами і вченими.
Поділ вільного часу в залежності від характеру його використання на щоденний, щотижневий і щорічний є важливим в методичному відношенні, оскільки служить основою при вивченні структури відпочинку і використання вільного часу для рекреаційної мети. Диференційований таким чином вільний час дозволяє розглянути рекреаційну діяльність за періодичністю і територіальною ознакою. Використання щоденного вільного часу і повсякденна рекреація безпосередньо пов’язані з житлом і міським середовищем та їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розміщення приміських рекреаційних об’єктів. Використання щорічного вільного часу пов’язане з розміщенням рекреаційних об’єктів курортного типу. Виходячи з наведеної диференціації вільного часу, виділяють рекреацію всередині населеного пункту; щоденну у вихідні дні -приміську (місцеву); щорічну в період відпусток і канікул (може бути внутрішньо-районною, загальнодержавною, міжнародною.
5. Характер організації рекреації
За характером організації рекреація ділиться на регламентовану (або сплановану) і самодіяльну. Регламентована, або, як вона часто називається, планова, рекреація – це подорож і перебування за точним, раніше оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно з попередньо придбаною путівкою на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією розуміють самостійну подорож рекреанта, не пов’язаного будь-якими взаємними обов’язками з рекреаційними закладами.
6. Кількість учасників.
За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під індивідуальною розуміють подорож не тільки однієї людини, а й сім’ї.
7. Ознака рухливості.
За ознакою рухливості туризм ділиться на стаціонарний і кочовий. Це досить умовний поділ, оскільки туризм, по-перше, обов’язково пов’язаний з переміщенням з місця проживання в місце відпочинку, а по-друге, туристи навіть в так званих місцях відпочинку відрізняються великою рухливістю.
При визначенні стаціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму належать лікувальний туризм і окремі види оздоровчо-спортивного туризму.
8. Кочовий туризм.
Кочовий туризмпередбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. Ступінь рухливості відображається на підходах до вивчення туризму, особливо до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажного різноманіття вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішого і, тим більше, стаціонарного туризму.
9. Сезонний характер туризму.
Багато видів рекреації мають сезонний характер в силу як природних, так і соціально-економічних причин. Перш за все сезонність знижує рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює “піки” і “провали” в зайнятості трудових ресурсів і завантаженні сфери обслуговування і транспорту. Так, зайнятість в приморських рекреаційних районах в зимові місяці знижується в 3-4 рази в порівнянні з липнем-серпнем. Більшість людей намагається відпочивати влітку, в сонячний період. Сонце, таким чином, виступає найсуттєвішим об’єктивним фактором сезонності. Із зростанням тривалості відпусток проявляється тенденція поділу відпустки на дві частини. Сезонність в рекреації пояснюється тим, що промислові підприємства і заклади виробили такий ритм роботи, який передбачає надання відпустки більшості робітникам і службовцям саме протягом літа. Такий же ритм має і система освіти.
Ряд видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного потоку.
10. Характер використовуваних транспортних послуг.
За характером використовуваних транспортних послуг туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий або чартерний), залізничний, теплохідний (морський, річковий, озерний).
 
Лекція 4.
 
Тема: Рекреаційна діяльність в Україні.
 
План лекції
1)    Визначення рекреаційного потенціалу і територій.
2)    Оздоровчі ресурси.
3)    Історико-архітектурні заповідники.
4)    Гомогенні рекреаційні ресурси.
5)    Соціально-економічні ресурси.
6)    Туристична інфраструктура.
 
1. Визначення рекреаційного потенціалу і територій
Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини.
В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).
Це унікальні ресурси для перспективного розвитку зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.
Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донсцько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори:
- геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін.);
-наявність рекреаційних ресурсів;
-стан туристичної інфраструктури;
-попит на рекреацію та туризм;
-туристично-рекреаційна політика регіону.
Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДШ містобудування), потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20 % площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.
Найбільшу питому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду мають:
від 8 до 13 % - Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області;
5-7 % - Сумська, Рівненська, Чернівецька області;
3-5 % - Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим;
до 3 % - Донецька, Миколаївська, Полтавська області;
до 2 % - Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;
до 1 % - Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області.
2. Оздоровчі ресурси.
Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Середньорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду становить тут 175-190 днів. Тут же функціонують найстаріші в Україні грязьові курорти - Євпаторія, Саки та інші.
Практично у всіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу. Найбільша кількість джерел зосереджена в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатській, Львівській областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях .
Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, зосереджених головним чином у південних та північно-західних областях.
На базі грязьових покладів працюють курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибсйський та ін., а на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені торфові грязі.
3. Історико-архітектурні заповідники
Не менш важливе місце у розвитку рекреації в Україні займає друга група рекреаційних ресурсів:історики-культурні , які включають культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні становить 48690 об'єктів. Їхня цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.
4. Гомогенні рекреаційні ресурси.
Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні ресурси - соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане як з територією України (де вони розташовані або відбувалися), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об'єкт, явище, подія первісно виникли. В Україні виявлена значна кількість таких об'єктів, деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естстичний, інтернаціональний потенціал. Це місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні французів О. де Бальзака (мм.Бердичів, Корець), Д.Рішельє, Ж.Лябурба (м.Одеса), угорця Ф.Ліста (м.Київ), німців Х.Х.Стівена (м. Ялта), П.Целана (м.Чернівці), іспанця Хосе (Йосипа) де Рібаса (м.Одеса), англійців Д.Говарда (м.Херсон), У.Черчілля (м.Ялта), італійця В.В.Растреллі (м.Київ), чехів Я.Гашска (мм. Київ, Рівне, Дубно, Корець), Й.Главки (м.Чернівці), О.Яроша, Я.Налепки (м.Овруч), поляків А.Міцкевича (м.Львів), Л.Варинського (м.Канів), Я.Домбровського (м.Житомир), Я.Корчака, В.Василевської (м.Київ), американців Д.Хьюза (м. Донецьк, кол.Юзівка), Т.Драйзера (м.Київ), Д.Стейнбека (м. Київ), Д.Ріда (мм. Рівне, Корець), Т.Рузвельта (м.Ялта), турка Назима Хікмета (м.Київ), шведа Майка (Михайла) Йогансена (мм. Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нансена (м.Харків), Тура Хейєрдала (м.Київ) та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час Кримської війни 1853-1856 pp. (м.Севастополь), поховання шведів на Полі Полтавської битви (м.Полтава), австрійців, загиблих в Сталінградській битві у 1943р., місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, м.Луганськ) та інші.
5. Соціально-економічні ресурси.
І нарешті, третя група рекреаційних ресурсів соціально-економічні, яка представлена сучасними здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці та культурі, тобто вони охоплюють матеріальнотехнічну базу,що забезпечують виробництво,продаж і надання рекреаційних послуг,транспортну інфраструктуру,трудові ресурси.
Багатовекторність економічної політики України, європейський вибір, співпраця зі Світовим банком та Міжнародним валютним фондом сприяють розвитку конгресового туризму, проведенню в Україні економічних форумів, наукових конференцій та симпозіумів тощо.
Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами, просто рядовими громадянами з усіх країн світу, які приїздять в Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині, участі в спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів та ін. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей.
Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.
6. Туристична інфраструктура.
Найголовнішим в ефективному використанні рекреаційних ресурсів є наявність туристичної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування, транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін. Коротко характеризуючи матеріальну базу туризму, можна відзначити, що на початок 2002 року в Україні налічувалось 1258 підприємств готельного господарства загальною кількістю 100,67 тис. місць. За формою власності вони розподіляються так: 40 % перебувають у державній та комунальній власності, 57 % - у колективній та 3 % - у приватній. Найбільше готелів налічується в таких регіонах України:
м.Київ (7,3 % від загальної кількості по Україні), Одеська область (7,3 %), Автономна Республіка Крим (6,8 %) Дніпропетровська (6,4 %), Харківська (5,8 %) і Донецька (5,6 %) області. Рекреаційні можливості України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних та оздоровчих закладів різної відомчої підпорядкованості та форм власності, в тому числі: санаторії 487, санаторії-профілакторії-357, бази та інші заклади відпочинку-2015, пансіонати відпочинку - 235, будинки відпочинку - 38, пансіонати з лікуванням - 68, інші заклади - 104. За формою власності ці заклади розподіляються: державна - 37 %, колективна - 58 %, приватна -0,9 %, власність міжнародних організацій - 3,9 %.
Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення.
Багатопрофільність засобів розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічна уніфікація засобів розміщення дозволить створити стандарт, центральною частиною якого має стати класифікація засобів розміщення, розроблена ВТО.
На початок 2002 року в Україні функціонували 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64 % від загальної кількості тих, які отримали ліцензію на туристичну діяльність. Більше половини (52 %) діючих туристичних підприємств сконцентровано у трьох регіонах: м. Київ (25 %), Автономна Республіка Крим (18,0%), Одеська область (9,0 %).
Але тільки наявності інфраструктури, призначеної для туризму, недостатньо. її необхідно розглядати в широкому значенні: основні елементи інфраструктури повинні виконувати не тільки виключно рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором поліпшення всього соціально-економічного життя країни.
Це має бути інфраструктура загального користування, що відповідає світовим стандартам і зорієнтована на всіх мешканців України та її гостей.
З погляду організації інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту.
Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту.
Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних громадян в Україну. Взаємодія двох галузей - транспорту і туризму - допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, зокрема розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу (національного і закордонного).
В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить розв'язати проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.
Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування.
Неможливий розвиток рекреації без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.
Актуальною для України залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктів і, в першу чергу, рекреаційних центрів. Рекреаційні комплекси.
З розвитком суспільного виробництва, його інтенсифікацією зростає роль організації відпочинку для регенерації та розвитку життєвих сил людини, витрачених у процесі праці. Для цього необхідне сполучення певних умов та ресурсів, а також організація їх використання. Відпочинок людини у спеціальній літературі називається рекреацією, а її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії, -- рекреаційною діяльністю. Кожна держава прагне до створення та розвитку умов для відпочинку, лікування, відновлення працездатності своїх громадян. Завдяки вдалому сполученню умов для рекреації в окремих країнах склались потужні комплекси відпочинку, курортного лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних.
Багатофункціональний рекреаційний комплекс можна умовно поділити на три групи: 1) лікувально-оздоровчий (санаторно-курортне лікування та оздоровлення); 2) пізнавальний (туризм); 3) економічний (регенерація робочої сили, сфера господарчої діяльності). Комплекс слід розглядати як частину світового господарства, пов'язану з опануванням територій для відпочинку, профілактичного та реабілітаційного лікування, туризму. В окремих країнах він дає чималі прибутки у загальній економічній діяльності, випереджаючи іноді промисловість та сільське господарство.
Лекція 5
 
Тема: Рекреаційна діяльність в світі.
 
План лекції
1)    Характеристика приросту і руху туристичних потоків.
2)    Характеристика найрозвинутіших видів рекреаційної діяльності.
 
1. Характеристика приросту і руху туристичних потоків
Темпи приросту туристичних потоків доволі значні. Відбуваються помітні зміни в географії та організації іноземного туризму. Постійно зменшується частка туристів з країн СНД, натомість збільшується кількість відпочиваючих з країн ЄС та інших держав. Усе це накладає значний відбиток на структуру рекреаційної діяльності. Запити іноземних туристів зі США, Німеччини, Італії або Туреччини суттєво відрізняються від запитів, поведінки, грошових витрат тощо відпочиваючих з пострадянських держав.
Хоча донині серед туристів переважають громадяни сусідніх держав, можна відзначити дві позитивні тенденції. По-перше, швидкими темпами зростає кількість відпочиваючих з не сусідніх держав. Зокрема за останні роки кількість туристів з Німеччини та Італії зросла у 1,8 рази, США, Ізраїлю та Туреччини - в 1,4 рази. По-друге, позитивною тенденцією є істотне підвищення частки організованого туризму. Нині за туристичними путівками (турами) в'їжджає більше половини австрійців та ізраїльтян, близько третини британців, німців, французів, голландців, турків. Ще однією особливістю в'їздного туризму є зростання терміну рекреаційної діяльності іноземних туристів в Україні та її істотна диверсифікація.
2. Характеристика найрозвинутіших видів рекреаційної діяльності
У світі за видами рекреаційної діяльності нині переважають лікувальний, або медичний, рекреаційний і пізнавальний туризм. Навряд чи можна говорити, що ці види рекреації колись відійдуть на другий план, хоча очевидною є тенденція до зменшення їх частки. Але це зменшення відбувається внаслідок постійного виникнення нових видів рекреаційної діяльності і диверсифікації вже наявних.
Більшість відпочиваючих світу представляють високорозвинуті країни. Для них характерні старіння населення, велика тривалість життя, напружений життєвий ритм, складні екологічні проблеми. Все це викликає потребу в лікуванні різних захворювань. Лікувальний (медичний) туризм постійно диверсифікується. Виникають все новіші його види (плодолікування, молоколікування, пейзажолікування тощо).
В основі рекреаційного туризму лежить потреба у відновленні фізичних і душевних видів рекреаційної діяльності і тому нині у світі він розвивається найстабільніше. Основною з них є видовищно-розважальна діяльність (відвідування театрів, кінофестивалів, карнавалів, ярмарок, днів міста чи країни тощо). Друге місце посідає туристсько-оздоровча діяльність (участь в активному пересуванні, купання, гірськолижний спорт тощо).
На третьому місці за обсягами рекреаційної діяльності знаходиться пізнавальний туризм, в основі якого закладена потреба в розширенні знань за всіма можливими напрямами. Сюди можна віднести й екологічний туризм.
Спортивний туризм ґрунтується на потребі у двох видах рекреаційної діяльності: активної і пасивної. На жаль, у світі гору бере не активний спортивний туризм, а пасивний, основою якого є інтерес до якогось виду спорту і на цій базі подорожі з метою відвідин змагань або спортивних ігор.
Зростає частка рекреаційної діяльності в межах туризму з діловою метою. Поїздки з метою встановлення або підтримання ділових контактів з партнерами різних країн, як правило, супроводжуються відпочинком, розвагами, а то і лікуванням.
Конгресовий туризм також постійно диверсифікує власну рекреаційну складову. Невпинне збільшення кількості світових і регіональних конференцій, симпозіумів, з'їздів, конгресів тощо привело до інтенсивного розвитку цього виду туризму і навіть створення Міжнародного союзу організаторів конгресів. У США конгресовий туризм щорічно дає понад 40 млрд доларів прибутку. Великою перевагою цього виду туризму є можливість реалізовуватися у позасезонний період.
Розширюється рекреаційна діяльність і в межах культового (релігійного), ностальгійного, транзитного і самодіяльного видів туризму.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Змістовий модуль (ЗМ) 1.2. Рекреаційні ресурси
 
Лекція 6
 
Тема: Загальні потреби суспільства в рекреації.
 
План лекції
1)    Визначення потреби рекреації для людини.
2)     Звязок рекреації з розвитком людства.
 
1. Визначення потреби рекреації для людини.
За допомогою наявних ресурсів суспільство в цілому і кожен його член зокрема задовольняє власні потреби. Людині постійно щось потрібно, чогось не вистачає. Всі люди і всі країни, навіть найбагатші, обов'язково в чомусь обмежені. Задовольнивши одну потребу, ми відчуваємо іншу. І так постійно. Одна людина задовольняється малим, іншій треба багато.
Однією з найбільш виразних потреб суспільства є енергетична потреба. Обмеженість енергетичних ресурсів призводить до того, що ця потреба не може бути задоволена повною мірою. Так виникає енергетична криза, що поглиблюється. Загострюється боротьба між країнами за володіння паливно-енергетичними ресурсами і доступ до них. Рекреаційно-туристичне господарство теж має власні енергетичні проблеми, які випливають із загальних енергетичних проблем суспільства в цілому.
До найрізноманітніших суспільних потреб, які безпосередньо стосуються рекреаційно-туристичного господарства, належить потреба в конструкційних матеріалах. Будь-яке будівництво, реконструкція чи розширення вимагають будівельних матеріалів (цегла, камінь, метал, деревина тощо). Суспільство все більше потребує пластмас, якісних сплавів, гумових виробів і т. ін. Будівництво готелів, курортів, лижних баз, яке ведеться в різних країнах світу, перетворює рекреацію в одного з провідних споживачів конструкційних матеріалів.
Найважливіша група сучасних потреб суспільства, яка у свою чергу належить до провідних і в рекреаційно-туристичному господарстві, — споживчі потреби. Зростання прибутків населення призводить до зростання в споживчих потребах частки непродовольчих потреб (сувеніри, одяг, предмети розкоші). Постійно диверсифікуються і продовольчі потреби. Місця відпочинку, готелі, казино, кемпінги і туристичні бази задовольняють все примхливіші потреби в найекзотичнішій їжі.
Рекреація і туризм нині неможливі без реалізації комунікаційних потреб суспільства. Глобалізація і диверсифікація соціально-економічних зв'язків на всіх таксономічних рівнях призводять до випереджального розвитку транспорту. Сухопутний, водний, повітряний транспорт, навіть космічні польоти, все більше стають уже не просто перевізниками від місця проживання до місць відпочинку, а й власне об'єктами рекреації. Найбільше це стосується морських круїзних кораблів. Усе більше туристів буде освоювати і космічний простір.
2. Звязок рекреації з розвитком людства.
Розвиток людства супроводжується неминучим зростанням духовних потреб. Як окремі індивіди, так і цілі країни відчувають потребу у високоякісній освіті, науковій інформації, не спотвореній політичною кон'юнктурою. Зростають потреби в культурному розвитку. Високий рівень освіти без адекватного культурного рівня стає бідою для людства. На початку XXI ст. реальна дійсність висвітлила в минулому, здавалося б, парадоксальні речі: найморальніші, найкультурніші рішення стають водночас найефективнішими. Поширення СНІДу у світі свідчить, що некультурність і аморальність стають смертельно небезпечними для людства. Значення рекреаційно-туристичного господарства в задоволенні духовних потреб людства весь час підвищується.
Рекреація і туризм беруть участь у задоволенні і науково-інформаційних потреб суспільства. Розвиток цієї галузі господарства супроводжується зростанням уваги представників різних наукових напрямів до рекреаційної сфери. Постійно збільшуються обсяги наукових досліджень — від медицини і географії до соціології, екології і права. У процесі цих досліджень людство збагачується новою важливою інформацією. Рекреаційні зони вивчають і з космосу. Екологи здійснюють моніторинг стану довкілля в курортних зонах. Створюються відповідні моделі взаємодії людини і природи, які потім використовуються вже в інших дослідженнях.
Врешті-решт, кожна країна, людина і людство в цілому має рекреаційні потреби, тобто необхідність відновлення, зміцнення і розширення власних фізичних і духовних сил.
 
Лекція 7
 
Тема: Рекреаційні потреби їх сутність, взаємодія і диференціація.
 
План лекції
1)    Визначення і поділ рекреаційних потреб.
2)    Прояв рекреаційних потреб.
3)    Характеристика мотивів що формують рекреаційну діяльність.
 
1. Визначення і поділ рекреаційних потреб.
Розвиток рекреаційної діяльності на всіх рівнях визначають рекреаційні потреби, причому вони впливають на два її основні аспекти: просторово-часову динаміку і територіальну організацію. У загальному виді рекреаційні потреби можна визначити як вимоги до умов відновлення сил людини. Рекреаційні потреби зокрема, як і потреби людини в цілому, є продуктом історії.
Формування рекреаційних потреб протікає під впливом комплексу факторів, які можна згрупувати наступним чином:
• соціально-економічні фактори – рівень матеріального статку масового споживача, рівень цін на рекреаційні товари та послуги, наявність вільного часу, доступність інформації (реклама) про рекреаційні об’єкти і послуги;
• демографічні – вік, стать, сімейний стан, освіта, професія, приналежність до певної соціальної групи, регіон основного проживання та тип місцевості проживання (міська або сільська);
• особистісно-поведінкові фактори – індивідуальні особливості індивіда, стиль життя, інтереси, система духовних цінностей, мотивація рекреаційної діяльності, стан здоров'я;
• фактори культурного і суспільно-психологічного характеру пріоритети в системі духовних цінностей суспільства в цілому, його окремих груп, досягнутий рівень психології споживання, вплив моди на вибір видів рекреаційних занять, існуючі традиції проведення відпочинку;
• ресурсно-екологічні фактори – масштаби і забезпеченість території різними видами рекреаційних ресурсів, екологічний стан навколишнього природного середовища;
• політичні фактори – безпека рекреаційних регіонів і об’єктів, відсутність збройних конфліктів, тероризму, піратства, дотримання міжнародних норм і правил щодо прав і свобод людини.
2. Прояв рекреаційних потреб.
Рекреаційні потреби проявляються на трьох рівнях організації людей:
1. Суспільні потреби, що визначаються як потреби всього суспільства у відновленні фізичних і психологічних сил, а також всебічному розвитку всіх його членів; потреби в розширеному відтворенні соціально-трудового й соціально-культурного потенціалу суспільства.
2. Групові рекреаційні потреби відбивають зміст потреб певних соціальних груп населення.
3. Індивідуальні рекреаційні потреби визначаються як потреби у відновленні фізичних і духовних сил людини в її фізичному, інтелектуальному й духовному вдосконалюванні. Вони включають у себе безліч рекреаційних  занять, які задовольняють ці потреби в зміні звичної обстановки, у відновленні здоров'я, знятті стомлення, у пізнанні навколишнього світу, у подоланні перешкод, задоволенні естетичних потреб, у духовному збагаченні, бігу від повсякденності й т. ін. Індивідуальні рекреаційні потреби постійно розвиваються і впливають на структуру й своєрідність рекреаційних потреб соціальної групи, до якої належать індивіди, а діяльність соціальних груп сприяє формуванню суспільних рекреаційних потреб. Однак такий вплив індивідуальних і групових рекреаційних потреб на суспільні рекреаційні потреби є вторинним. Провідним і визначальним виявляється зворотний вплив. Відносини суспільних, групових та індивідуальних рекреаційних потреб є діалектичними, тобто такими, у яких складові елементи взаємно впливають один на одного при провідній ролі суспільних потреб.
3. Характеристика мотивів що формують рекреаційну діяльність.
Характеристика мотивів, що формують рекреаційну діяльність:
1. Психологічні мотиви:
• потреба у відпочинку;
• потреба в спортивних заняттях;
• потреба в оздоровленні, лікуванні;
• потреба у психологічній розрядці тощо.
2. Культурні мотиви:
• бажання більше знати про інші країни (історія, мистецтво, живопис, архітектура);
• бажання спілкуватися з іншими народами;
• релігія, пілігримство тощо.
3. Міжособистісні мотиви:
• бажання змінити постійне оточення (місце проживання, робота, сім'я, сусіди тощо);
• відвідування друзів, родичів;
• завести нових знайомих тощо.
4. Мотиви престижу:
• репутація;
• потреба в загальному визнанні;
• бажання бути оціненим;
 
 
Лекція 8
 
Тема: Рекреаційні потреби в Україні і світі.
 
План лекції
1)    Рекреаційні потреби України.
2)    Рекреаційні потреби у світі, та їх поділ.
 
1. Рекреаційні потреби України.
Різні країни і регіони світу все ще відрізняються за всім комплексом умов життєдіяльності свого населення. Це є основою для формування різних рекреаційних потреб. Різні культурні цінності, відмінна глибинна цивілізаційна ментальність народів, розмаїття національних характерів, способів мислення, уподобань, особливостей повсякденного життя, його соціально-економічний рівень дуже впливають на рекреаційні потреби, їх трансформацію у просторі і часі.
У цілому рекреаційні потреби в Україні формуються під впливом таких чинників, як рівень доходів населення, культурно-освітній рівень, стан здоров'я. Несприятлива демографічна ситуація призводить до постійного збільшення частки людей похилого віку зі специфічними рекреаційними потребами. Виходячи на пенсію, японці або південні корейці матеріально забезпечені і мають здоров'я для активних мандрівок по всьому світу. Українські пенсіонери здебільшого ледве зводять кінці з кінцями і змушені виживати. їхні природні рекреаційні потреби задовольняються недостатньо.
Демографічна криза супроводжується екологічною і соціально-економічною кризою. Це призводить до погіршення стану здоров'я і середовища життєдіяльності нації. Тому постійно зростає рівень захворюваності населення у більшості областей України. Так, у 1990 р. частка населення, визнаного умовно здоровим, становила 62,6 %. У 1995 р. цей показник знизився до 53,7 %, у 2005 р. - до 28,2 %. Таким чином, основною рекреацій -ною потребою населення України все більше стає потреба в лікуванні. Задовольняється ця потреба, за оцінками спеціалістів, лише менш як на 10 %.
2. Рекреаційні потреби у світі, та їх поділ.
Фактично кожен громадянин будь-якої держави має усвідомлену чи неусвідомлену потребу у вивченні своєї країни, мандрівках і екскурсіях по рідному краю. І ця потреба у нас задовольняється дуже слабо. Десь 75 % становить виїзний туризм. Лише 4 з кожних 100 громадян України брали участь у турах по рідній землі. Фактично соціально-економічна криза і несформованість середнього класу перетворили рекреацію і туризм на елітарне заняття, недоступне більшості населення.
За рівнем реалізації рекреаційно-туристичних потреб усі країни можна поділити на декілька груп. Вони реально визначаються загальним рівнем їх соціально-економічного розвитку. Найадекватніше в наш час соціально-економічний розвиток країни характеризує показник виробництва валового національного продукту (ВНП) у доларах США на одну особу. За ним усі держави планети об'єднуються у три групи: високо-розвинуті країни, середньорозвинуті та ті, що розвиваються.
До високорозвинутих країн Міжнародний валютний фонд зараховує всі країни Західної Європи, а також США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Японію, Південну Корею, Сінгапур, Тайвань та Ізраїль. Всього до "елітного клубу" економічно високорозвинутих країн належать близько 30 держав. Це в них формується попит на рекреаційно-туристичні послуги. Цей попит ґрунтується на постійному зростанні і диверсифікації рекреаційних потреб. Високорозвинуті країни є також своєрідними "законодавцями моди" на ті чи інші рекреаційні потреби, ресурси і території. Специфічною ознакою їх економіки є переважання частки галузей, пов'язаних з міжнародною сферою послуг, де виділяється міжнародний туризм.
Група середньорозвинутих країн значно менш однорідна, ніж група високорозвинутих. Коливання показників ВНП на одну особу тут доволі значне. Тому виділяються країни з економічним розвитком дещо вищим за середній і країни, які мають соціально-економічний рівень нижчий за середній. Вони доволі суттєво різняться за власними рекреаційними потребами і можливістю їх реалізації.
До першого підтипу країн цієї групи належать Греція, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Мексика, Угорщина, Чехія, Чилі та деякі ін. Ці держави швидко та стабільно розвиваються і поступово наближаються до групи високорозвинутих країн. Рекреаційні потреби їх громадян постійно диверсифікуються. Зростає і можливість їх задоволення. Причина відносної відсталості цих країн у розвитку продуктивних сил пов'язана з тим, що впродовж багатьох років їх розвиток гальмувався військовими диктатурами, тоталітарними комуністичними режимами, політичною та економічною залежністю від інших держав. Багато цих держав мають значні природні, рекреаційні і трудові ресурси, які нині активно залучаються в національний господарський комплекс.
Другий підтип формують країни з нижчим за середній рівнем розвитку економіки. Ці країни на сучасному етапі розвитку, на відміну від попередніх, характеризуються внутрішньою політичною нестабільністю. У них є впливові сили, які гальмують перебудову суспільства на прогресивніший устрій, поширена корупція, всім керують злочинні олігархічні клани. Це стосується не лише деяких колишніх пострадянських і соціалістичних країн, а й тих, де значну роль відіграє тіньовий капітал, мафіозні структури, внутрішній ринок належить іноземним компаніям тощо. Наприклад, це Білорусь, Росія, Болгарія, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Колумбія, Парагвай, Індонезія, Філіппіни, Туніс, Марокко тощо. Тут задовольняються переважно рекреаційні потреби "еліти".
Основна частина людства в наш час живе в країнах, що розвиваються. Найбільше їх в Африці, чимало в Азії, Америці та Океанії. Переважно це колишні колонії. В їхнього населення здебільшого немає політичної волі і прагнень до прогресивних змін у суспільстві. Низький освітній рівень, злидні, корупція, злочинність, політична та економічна залежність від інших країн не створюють передумов для піднесення економіки. Ці країни фактично є ресурсними донорами розвинутих країн. Рекреаційні потреби більшої частини населення не йдуть далі пасивного відпочинку після роботи в домашніх умовах.
 
Лекція 9
 
Тема: Класифікація рекреаційних ресурсів.
 
План лекції
1)    Види класифікації рекреаційних ресурсів.
2)    Звязок рекреаційних ресурсів з рекреаційними потребами.
3)    Різновиди природних рекреаційних ресурсів.
4)    Кліматичні рекреаційні ресурси.
5)     Геоморфологічні рекреаційні ресурси.
6)    Гідрологічні рекреаційні ресурси.
7)    Грунтові рекреаційні ресурси.
8)    Флористичні рекреаційні ресурси.
9)    Фауністичні рекреаційні ресурси.
 
1. Види класифікації рекреаційних ресурсів.
Під рекреаційними ресурсами розуміються компоненти природного середовища і феномени соціокультурного характеру, які завдяки певним властивостям (унікальність, оригінальність, естетична привабливість, лікувально-оздоровча значимість), можуть бути використані для організації різних видів і форм рекреаційних занять. Для рекреаційних ресурсів характерна контрастність з звичним середовищем проживання людини і поєднанням різних природних і культурних середовищ. Рекреаційними ресурсами визнається, мало не будь-яке місце, що відповідає двом критеріям:
1) місце відрізняється від середовища проживання, звичної людині;
2) представлено поєднанням двох або більше різних в природному відношенні середовищ;
Класифікація рекреаційних ресурсів
Рекреаційні ресурси можна класифікувати наступним чином:
1) за походженням;
2) за видами рекреаційного використання;
3) за швидкістю вичерпання;
4) по можливості економічного заповнення;
5) по можливості заміни одних ресурсів іншими;
6) по можливості самовідновлення і культивування;
Залучення рекреаційних ресурсів у процес рекреаційної діяльності може бути різним за характером:
1) сприйматися візуально - пейзажі, екскурсійні об'єкти;
2) використання без прямого витрачання;
3) безпосередньо витрачатися в процесі рекреації;
За походженням природні рекреаційні ресурси поділяються на фізичні, біологічні, енергоінформаційні.
Фізичними рекреаційними ресурсами є всі компоненти неживої природи, віднесені до фізико-географічним ресурсів: геологічні, геоморфологічні, кліматичні, гідрологічні, термальні.
Енергоінформаційні рекреаційні ресурси представляють собою поля ноосферної природи, службовці факторами аттрактивности місцевості або ландшафту і позитивно впливають на психофізичний (емоційне і духовне) стан людини. Цей тип ресурсів є основою для розвитку культурного і релігійного туризму.
Під біологічними рекреаційними ресурсами розуміються всі компоненти живої природи, включаючи грунтові, фауністичні, флористичні.
Всі природні рекреаційні ресурси - фізичні, біологічні, енергоінформаційні об'єднані між собою і нерозривно пов'язані потоками речовини та енергії, формують комплексні рекреаційні ресурси природно-територіальних рекреаційних комплексів;
На цій основі виділено типи природних рекреаційних ресурсів: геологічні, морфологічні, кліматичні та ін Кожен тип природних рекреаційних ресурсів володіє властивими, притаманними тільки їм ознаками, на основі яких виділяють види:
1) по можливості використання (прямі та опосередковані).
2) за ступенем атрактивності;
3) по лікувально - оздоровчим властивостям;
4) за історичною та еволюційної унікальності;
5) за екологічним критеріям.
2. Звязок рекреаційних ресурсів з рекреаційними потребами
Рекреаційні ресурси багато в чому є похідним від рекреаційних потреб населення, які в свою чергу, визначаються завданнями соціокультурного освоєння території. Таким чином, основна причина і фактор перетворення сукупності тих чи інших властивостей території у рекреаційні ресурси - потреби соціокультурного освоєння території.
Під туристичними ресурсами розуміються поєднання компонентів природи, соціально - економічних умов і культурних цінностей, які виступають як умови задоволення туристичних потреб людини. Туристичні ресурси можна розділити на наступні групи:
1) природні - клімат, водні ресурси, рельєф, печери, рослинний і тваринний світ, національні парки, мальовничі пейзажі;
2) культурно-історичні - культурні, історичні, археологічні, етнографічні об'єкти;
3) соціально-економічні умови і ресурси - економіко-географічне положення території, її транспортна доступність, рівень економічного розвитку, трудові ресурси і т.д.
Треба зазначити, що рекреаційні ресурси більш широке поняття, ніж туристичні, оскільки включає компоненти природи, соціально - економічні умови і культурні цінності як умова задоволення всіх рекреаційних потреб людини, в тому числі і лікувальних.
Для виявлення рекреаційних можливостей території важливо провести рекреаційну оцінку природних ресурсів; оцінка-це відображення зв'язку між людиною (суб'єктом) та елементами навколишнього середовища або середовищем в цілому. У науці склалися три основні оцінки природних ресурсів: медико-біологічний, психолого-естетичний, технологічний.
Провідну роль при медико-біологічних оцінках відіграє клімат. При аналізі необхідно виявити комфортність умов, що визначається кліматичними та медико-біологічними характеристиками, але поняття «комфортність» відносно, тому що для деяких видів відпочинку (наприклад, лижних походів) комфортними можна вважати умови, характерні для зимового періоду середньої смуги і для перехідних сезонів північних територій.
При психологічній оцінці враховуються, насамперед, естетичні якості території - екзотичність і унікальність. Екзотичність території визначається як ступінь контрастності місця відпочинку по відношенню до постійного місця проживання, а унікальність - як ступінь зустрічальності або неповторності об'єктів і явищ. Вченими було запропоновано ряд положень для вимірювання естетичних властивостей території. Так, найбільш привабливими ландшафтами є прикордонні: вода-суша, ліс-галявина, пагорб-рівнина.
Технологічна оцінка відображає взаємодію людини і природного середовища за допомогою «технології» рекреаційної діяльності і техніки. Оцінюються, по-перше, можливості для певного виду рекреації, а, по-друге, можливості інженерно-будівельного освоєння території.
Економічна оцінка природних рекреаційних ресурсів необхідна для економічного обгрунтування вкладень у відтворення, охорону і поліпшення використання рекреаційних ресурсів. Ця оцінка тісно пов'язана з видом ресурсу, його якістю, місцем розташування щодо районів попиту, технологією використання, екологічними якостями. Зв'язок може бути виражена системою якісних та кількісних показників. До кількісних відносяться - доступність місць відпочинку і туризму, їх пропускна здатність, витрата лікувальних ресурсів на людину в день, концентрація людей в рекреаційних зонах і т.д. Якісні показники враховують привабливість туристського об'єкта, пейзажу, рівень комфорту і т.д.
Особлива складність в оцінці рекреаційних ресурсів полягає в тому, що їх треба розглядати як з позиції організаторів відпочинку, так і з позиції відпочиваючих. Ефективність відпочинку визначається можливістю поєднання різних видів занять, що передбачає необхідність комплексного підходу до оцінки ресурсів. При оцінці ресурсосочетаній важливо виявити вагу і значимість окремих компонентів, що складають загальну цінність природного комплексу.
Існують різні методи оцінки природних рекреаційних ресурсів, але найпоширенішою і найбільш відповідної комплексного рекреаційного аналізу території є оцінка ступеня сприятливості тих чи інших параметрів для рекреаційного дослідження. При розгляді природних ресурсів доцільно застосовувати пофакторно-інтегральну оцінку ресурсу в залежності від виду рекреаційної діяльності, в якій цей ресурс використовується.
Також для розвитку туристичної індустрії велике значення має облік норм антропогенного навантаження на природні комплекси, оскільки неграмотна експлуатація природних ресурсів згубно позначається на екологічному стані природних комплексів. Таким чином, обов'язковою умовою придатності природних рекреаційних ресурсів є екологічне благополуччя природного середовища.
3. Різновиди природних рекреаційних ресурсів
Серед рекреаційних і туристичних ресурсів особливо велика роль і значення природних рекреаційних ресурсів. Вони поділяються на:
1) кліматичні;
2) геоморфологічні;
3) гідрологічні;
4) гідромінеральні;
5) грунтово-рослинні;
6) фауністичні.
Особливе місце серед них займають ландшафтно-природні ресурси, які являють собою комплексні рекреаційні ресурси.
Розглянемо окремі види природних рекреаційних ресурсів.
4. Кліматичні рекреаційні ресурси.
Кліматичні рекреаційні ресурси - представляють собою метеорологічні елементи або їх поєднання, які мають медико-біологічними властивостями і використовуються в процесі рекреації.
Цей вид рекреаційних ресурсів - основний. Певні типи клімату сприяють ефективному підвищенню фізичних і духовних сил людини як самі по собі, так і в поєднанні з іншими природними ресурсами, які можуть бути віднесені до рекреаційних в даному регіоні. У цьому сенсі кліматичні рекреаційні ресурси можуть мати регіональний аспект.
Вплив клімату на організм людини називають Биоклимат. Відповідно до цього биоклиматические параметри відрізняються від звичайних метеорологічних характеристик, тому що являють собою комплексний вплив метеорологічних характеристик повітряних мас на організм людини: температури, швидкості вітру, вологості, тиску.
Для оцінки біоклімат всі біокліматичні параметри розглядаються за ступенем сприятливості їх впливу на організм людини. При цьому несприятливі фактори, які надають підвищене навантаження на адаптаційні системи організму людини, названі дратівливими. Метеорологічні умови, що призводять до менш вираженого напрузі пристосувальних механізмів в організмі людини, названі тренують. У цілому вони відносно сприятливі, а для більшості людей, які не страждають важкими захворюваннями, є корисними умовами, які надають тренувальних дій. Щадні кліматичні умови сприятливі для всіх без винятку людей, в тому числі для ослаблених хворих, що знаходяться на лікувальному відпочинок у санаторії або на курорті.
Категоріювання медико-кліматичних умов дає науково обгрунтовані критерії для рекомендацій населенню при освоєнні нових територій, вибір місця проживання, плануванні та проектуванні профілю курортних зон, організації санаторно-курортного процесу, підвищення ефективності санаторно-курортного лікування та організації оздоровчого відпочинку.
Термічний режим характеризується тривалістю періодів: безморозного, сприятливого для літньої рекреації; сприятливого для зимової рекреації; купального періоду; а також тепловідчуття людини в холодний і зимовий період для забезпеченості теплом у теплий період.
Період, сприятливий для зимової рекреації встановлюється коли середньодобова температура досягає -5 ° С, але не нижче -25 ° С, при цьому можливі заняття всіма видами зимового відпочинку.
Період, сприятливий для літньої рекреації, визначається кількістю днів з середньодобовою температурою вище +15 ° С, при цьому стають можливими заняття всіма видами літнього відпочинку.
Тривалість купального сезону визначається числом днів з температурою води вище +17 ° С. На території Росії тривалість купального сезону варіює від 30 до 120 днів на рік. Режим вологості. У Биоклимат враховуються дві основні характеристики вологості: відносна і абсолютна. Для рекреаційних цілей важлива відносна вологість у денні години. Взимку майже повсюдно відносна вологість висока, її добовий хід не виражений, переважають «вологі» дні з вологістю близько 70%. У теплий період нічні значення вологості бувають досить високі: 70-80%. В окремі «сухі» дні вологість вдень опускається до 30% і менше. Найбільш часто «сухі» дні відзначаються в травні. У цілому для здоров'я людей сприятлива відносна вологість у 40-60%. Тривала вологість менше 30% діє іссушающе на шкіру. Проте існує певний контингент хворих, що страждають нефритами, для яких лікування в сухому кліматі життєво необхідно.
З абсолютною вологістю пов'язана така дискомфортне явище, як задуха. Воно спостерігається у теплу пору року, коли вологовміст дуже високо. Духота особливо важко переноситься, якщо супроводжується термічним перегрівом, - розвивається гігротермічної дискомфорт; вона негативно впливає на страждають захворюваннями серцево-судинної системи, бронхіальною астмою. У літні місяці сильна задуха характерна для Чорноморського і Каспійського узбережжя Кавказу. Режим опадів. Взимку по тривалості залягання сніжного покриву визначає придатність території до занять лижним туризмом. Влітку грає роль не стільки кількість самих опадів, скільки повторюваність дощових погод, які перешкоджають туристським занять. Дощовим прийнято вважати день, коли випадає більше 3 мм опадів (у денний час), проте, це відносна величина.
5. Геоморфологічні рекреаційні ресурси.
         Представляють собою поєднання елементів, форм і типів рельєфу, що мають різний генезис, вік та еволюцію, що володіють наукової, медико-біологічної та психолого-естетичну цінність і використовуються для задоволення потреб людей у рекреації.
Залучення геоморфологічних ресурсів у процесі рекреаційної діяльності може бути різним за характером:
1) як елемент аттрактивности може сприйматися візуально;
2) як база розміщення об'єктів рекреаційного призначення може використовуватися без прямого їх витрачання, в результаті чого геоморфологічні рекреаційні ресурси піддаються впливу, зміні і деградації.
Умови рекреаційної діяльності багато в чому визначаються особливостями рельєфу. Характер рельєфу (ступінь його вертикального і горизонтального розчленування, крутість та експозиція схилів, інтенсивність прояву сучасних рельефообразовательних процесів) впливає на багато видів рекреаційної діяльності, визначає естетичні властивості пейзажів, умови сонячного освітлення, можливості будівництва. Кожному типу рельєфу відповідає певний тип рекреаційної спеціалізації. Для лікувально-оздоровчого відпочинку як функціонально, так і естетично найбільш сприятлива пересічена місцевість, але з незначними перевищеннями. Тому, як правило, лікувально-оздоровчі установи розташовуються або на рівнинних територіях, або у передгірній (200-400 м.) і в тукогорной (400-1000 м.) чистяк.
Для оздоровчих цілей найбільш сприятливий крупнохолмістий або грядовой рельєф; щодо сприятлива слабохолмистої і хвиляста місцевість; рівна плоска поверхня несприятлива, тому що з точки зору естетики пейзажного сприйняття монотонний рельєф нецікавий, а також функціонально малопридатний.
Несприятливі території, підвладні зсувів та ерозії. Цю обставину необхідно враховувати при будівництві рекреаційних установ.
6. Гідрологічні рекреаційні ресурси.
Включають всі типи поверхневих і підземних вод, які мають наукової, психолого-естетичної, медико-біологічної цінностями і використовуваних для задоволення потреб людей у рекреації.
З точки зору економічного використання гідрологічні рекреаційні ресурси можуть бути технологічно обов'язковими (гідромінеральні або морські води) та можуть сприяти рекреаційного процесу (прісна питна вода).
У свою чергу технологічно обов'язкові гідрологічні ресурси можуть втягуватися в процес рекреаційної діяльності різним чином:
1) як елемент аттрактивности сприймається зорово - морської та річкові пейзажі, екскурсійні водні об'єкти - водоспади;
2) використовуватися без прямого їх витрачання - морські і річкові купання, в результаті чого гідрологічні рекреаційні ресурси піддаються впливу, зміні і навіть деградації;
3) Безпосередньо витрачатися, наприклад, гідромінеральні ресурси.
Гідрологічні рекреаційні ресурси включають ресурси вод Світового океану, поверхневих і прісних підземних вод, гідромінеральних і термальних вод, лікувальних грязей.
З точки зору рекреаційного використання ресурси морських і прісних вод (ріки, озера) ставляться як до відновлюваних, так і невідновних. До відновлюваних належать біологічні, гідрологічні та енергетичні складові цих вод, здатні до самовідтворення. До невідновлюваних відноситься мінеральна складова водних ресурсів, а також пісок, гравій та інші матеріали континентального шельфу.
Гідромінеральні і гідротермальні рекреаційні ресурси, будучи ресурсами надр, є вичерпними і невідновних. Зазвичай вони розташовані в глибинних шарах літосфери і мають обмежене число виходів на поверхню Землі. Тому порушення гідрологічного режиму району виходу цих вод на поверхню призводить до того, що вони йдуть у глибину земної кори. Джерела виснажуються і втрачають економічну значимість.
До водних об'єктах, які становлять інтерес для рекреаційної діяльності, належать моря, великі і малі річки, озера, штучні водойми - від великих водоймищ, побудованих на річках, до ставків і заповнених водою кар'єрів.
Забезпеченість території водними об'єктами визначають наступні характеристики:
- Обводненість - відношення довжини водних об'єктів у кілометрах до площі території;
- Заозеренность - відношення площі водних дзеркал до площі території.
Оцінка водних об'єктів для пляжно купального відпочинку.
Пляжно купальний відпочинок організується на берегах морів, озер, річок і штучних водойм (ставків, кар'єрів, водосховищ). При оцінці розглядаються умови підходу до води, наявність пляжної смуги, характер дна, швидкість течії (річки), переважання слабкого хвилювання на великих водоймах, температурний режим. Купальний сезон вважається можливим для широкого кола відпочиваючих, коли температура води досягає +17 º С. У додатку 2 дані критерії оцінки водних об'єктів для пляжно купального відпочинку.
В даний час для пляжно купального відпочинку почали активно використовувати штучні водойми: водосховища, ставки та кар'єри.
Водосховища, побудовані в середній смузі Росії і в Сибіру для транспортних цілей або як резервуари з питною водою, стали широко використовуватися рекреаційними установами для яхтингу, віндсерфінгу і для пляжно купального відпочинку.
Для будівництва окремих здравниць перспективні малі річки та озера. На малих річках можна будувати гідропарки, що складаються з системи різних водойм, з'єднаних каналами. Такі об'єкти незначні за площею. Оскільки під воду йдуть чисті лучки, вони спочатку екологічно чисті і можуть легко очищатися в міру необхідності шляхом спуску греблі.
Різновидом гідропарків є аквапарки - розважальні установи з комплексом різних водних атракціонів. При організації оздоровчого відпочинку на воді необхідно дотримуватися допустимі антропогенні рекреаційні навантаження
7. Грунтові рекреаційні ресурси
Грунтові рекреаційні ресурси - це різноманітність типів грунтів регіонів рекреаційної спеціалізації, через які відбувається обмін речовиною і енергією між літосферою, атмосферою і гідросферою і які формують фізико-хімічні, фауністичні та флористичні та комплексно-природні рекреаційні ресурси. Це опосередкований ресурс, який сприяє створенню і розвитку рекреаційного сектору економіки.
Значення рослинного покриву в якості рекреаційного ресурсу дуже велике, тому що з ним пов'язано оздоровче вплив ландшафту завдяки іонізаційним і фітонцидним властивостями рослин. Особливо велика роль лісів, так як саме лісові масиви сприяють підвищенню вмісту кисню в повітрі і його іонізації (процес утворення іонів у повітряному середовищі, який надає очищувальних вплив на організм людини). Оптимальною іонізацією характеризуються змішані ліси і чисто соснові бори, а з деревних порід крім сосни, береза бородавчаста, липа серцелиста, горобина звичайна, дуб червоний і черешчатий, модрина сибірська, ялина звичайна, ялиця одноколірна.
Рекреаційну функцію лісу визначає також санітарно-гігієнічна обстановка, яка в значній мірі залежить від фітонцидні властивостей рослин. Так фітонциди, які виділяються ялицею, вбивають паличку кашлюку, збудників дизентерії та черевного тифу; соснові фітонциди згубні для кишкової палички; береза і тополя вражають мікроб золотистого стафілокока.
Ліси збагачують повітря киснем і поглинають вуглекислий газ, недарма їх називають «легенями міст». Крім того, вони очищають повітря від різних видів забруднень, в тому числі і шумового, тому що шум руйнівно впливає на нервову систему. Тому дуже важлива наявність зеленого лісу вздовж автомагістралей і навколо різних рекреаційних об'єктів.
Ліси сприятливо впливають і на радіаційний і термічний режими. У літній період вони знижують тепловідчуття людини в дні з дискомфортом перегріву приблизно від 1 до 5 градусів залежно від площі лісового масиву: площу в 1 га знижує на 1 градус, площа в 15-20 га - на 5 градусів.
Луки для рекреації мають дуже велике значення, так як, займаючи відкриті простори (поляни, узлісся), вони урізноманітнюють пейзаж. У санаторіях луки зазвичай використовуються для будівництва кліматосооруженій та спорткомплексів.
Болота для рекреації несприятливі, а тому заболочені ділянки зазвичай виключаються із зони, придатної для рекреаційного освоєння, за винятком тих випадків, коли вони займають обмежені ділянки (1-2 га) і розташовані серед лісового масиву. Такі болота не знижують мікрокліматичних характеристик місцевості, не утруднюють прохідності і урізноманітнюють місцевий пейзаж, тому що відрізняються специфічним, досить декоративним набором рослин з особливими пряними запахами.
Великі болотні масиви, багаті ягідниками, можуть обмежено використовуватися для збору грибів, ягід та полювання.
Сільськогосподарські угіддя є необхідним елементом ландшафту і не знижують рекреаційної значущості території. Якщо вона велика, то така територія не представляє великого інтересу для рекреаційного освоєння. Чергування полів з перелісками і лісовими масивами додає своєрідність пейзажу і не погіршує рекреаційних якостей ландшафту.
8. Флористичні рекреаційні ресурси.
Флористичні рекреаційні ресурси об'єднують все розмаїття рослинного світу, що володіє лікувальними властивостями, наукової, науково-пізнавальної, природно-естетичної рекреаційної та медико-біологічної цінністю і бере участь в процесі відновлення духовних і фізичних сил людини.
Флористичні рекреаційні ресурси незамінні, але економічно восполнима. Вони виступають одночасно технологічно обов'язковими і які сприяють рекреаційного процесу природними ресурсами, безпосередньо беручи участь у процесі відновлення духовних і фізичних сил людини і формуючи інші рекреаційні ресурси. Об'єднуючись в рекреаційному комплексі з іншими рекреаційними ресурсами, вони створюють високу ступінь атрактивності будь-якого ландшафту. Залучення лісових ресурсів у процес рекреаційної діяльності може бути різним за характером:
1) сприйматися візуально - пейзажі, екскурсійні об'єкти;
2) використовуватися без прямого їх витрачання, наприклад екскурсії в ліс, в гори;
3) Безпосередньо витрачатися, наприклад, збір ягід, грибів, горіхів.
У зв'язку з великим попитом населення на відпочинок у лісі значні площі територій Держлісфонду Росії є лісами рекреаційного призначення, в результаті чого спостерігається прогресуюча лісових біогеоценозів. Це обумовлює необхідність розробки заходів щодо оптимізації та регулювання рекреаційного лісокористування.
Ягідні, грибні угіддя й угіддя з лікарськими рослинами використовуються для створення природних рекреаційних парків чи територій, на яких відпочиваючі займаються збором лісових і лугових дарів.
При оцінці угідь основними чинниками, що зумовлюють цінність природного комплексу, є наявність і велика кількість ягід, грибів та лікарських рослин, а також ступінь різноманітності їх видів, що забезпечує досить тривалий прогулочно-промисловий сезон. Для оцінки природного комплексу в його сучасному стані розглядаються такі показники як велика кількість, різноманітність, рідкість видів ягід і грибів, лікарських рослин.
9. Фауністичні рекреаційні ресурси.
Фауністичні рекреаційні ресурси - це природні ресурси, які об'єднують всі різноманітність тваринного світу, що володіє наукової, науково-пізнавальної, природно-естетичної та медико-біологічної цінністю і використовуються в процесі відновлення духовних і фізичних сил людини, його працездатності. Фауністичні рекреаційні ресурси відносяться до відновлюваних, так як вони мають здатність до самовідновлення, незамінні і економічно восполнима. Вони виступають одночасно і технологічно обов'язковими ресурсами, безпосередньо беручи участь у процесі відновлення духовних і фізичних сил людини, і які сприяють рекреаційного процесу, формуючи грунтові та комплексні рекреаційні ресурси. Всі разом вони створюють високу ступінь атрактивності будь-якого ландшафту.
Залучення ресурсів тваринного світу в процес рекреаційної діяльності може бути різним за характером:
1) як елемент аттрактивности сприймається зорово;
безпосередньо витрачаються в якості об'єктів аматорського полювання чи рибальства. Останнє призводить до прямого їх витрачання і, отже, вимагає раціонального використання, відновлення і навіть повного відтворення цих ресурсів.
Ландшафтно-рекреаційний потенціал - інтегральна оцінка придатності даної території для рекреації і туризму; включає в себе рекреаційну оцінку ландшафтів та екологічний стан природного середовища.
Ландшафт - геосистема (поєднання форм рельєфу, гірських порід, клімату, внутрішніх вод, грунтів і співтовариства організмів, взаємозалежних у своїх просторових зміни та історії розвитку) з єдиним походженням, загальною історією розвитку, що формується в однорідних умовах.
Інтегральна оцінка ландшафту складається з середніх значень основних складових ландшафту. При бальну систему оцінок встановлюється наступна градація території для рекреаційного освоєння:
- Несприятлива - 1,0-1,4 бала;
- Відносно сприятлива - 1,5-2,4 бала;
- Сприятлива - 2,5-3,0 бала.
На підставі отриманих значень ландшафтного потенціалу проводиться зонування території за ступенем сприятливості для рекреаційного освоєння.
Аналогічно проводиться екологічне зонування території.
Надалі при суміщенні ландшафтних та екологічних оцінок території встановлюються нові кордони рекреаційних територій.
Також не можна забувати, що природні ландшафти є потужним привабливим чинником для туристів, тому при оцінці ландшафтно-рекреаційного потенціалу необхідно враховувати естетичні якості ландшафту.
Як правило, мальовничість території визначається поєднанням двох - трьох компонентів ландшафту, наявністю видових панорам, колористичним різноманітністю пейзажу.
В даний час сучасні природні ландшафти неможливо розглядати без врахування впливу на нього людину. І все частіше ми зустрічаємося з таким поняттям як антропогенний ландшафт - природний ландшафт, перетворений господарською діяльністю людини (парки, сквери, ріллі та ін.) Антропогенний ландшафт також володіє певною привабливістю для туристів, але потребує більш ретельного догляду і охорони, оскільки не здатний до самовідновлення. Території, на яких рекреаційна діяльність допускається за певних обмеженнях, утворюють мисливські та рибальські угіддя, а також особливо охоронювані природні комплекси.
Як правило, привабливі ландшафти мають величезне значення як унікальний природний комплекс і відносяться до охоронюваним територіям. Тому важливо звернути увагу на умови використання таких територій з метою туризму та рекреації.
Мисливський туризм передбачає процес полювання та видобутку, дозволених до промислу звірів і птахів. На території Росії ліцензована полювання дозволено на наступні види тварин:
- Звірі: бурий ведмідь, лось, марал, європейський благородний олень, плямистий олень, дикий північний олень, сибірська та європейська козуля, кабан, сніжний барс, гірський козел, рись, росомаха, вовк, лисиця, заєць, білка, дрібний хутровий звір ( куниця, ласка, горностай, колонок) і гризунів;
- Борова дичина: звичайний і кам'яний глухар, тетерев-Косач, рябчик, сіра і біла куріпка;
- Водоплавна і болотна дичина: гуси, качки, кулики.
При оцінці мисливських угідь розглядається два основних фактори: тип природного комплексу і різноманітність фауни. Перший фактор свідчить про ступінь сприятливості ландшафту для полювання, другий - про достаток видів тваринного світу і наявності рідко зустрічаються тварин.
Рибальські та мисливські угіддя оцінюються двома чинниками: доступністю водних угідь і різноманітністю видів. Оцінка проводиться за трибальною системою: багато промислових тварин - 3 бали; середнє велика кількість - 2 бали; мало - 1 бал.
До особливо охоронюваним природним територіям (ООПТ) відносяться природні заказники, пам'ятки природи, заповідні ділянки лісу, національні парки, заповідники. Основне призначення цих територій - охорона цінних природних об'єктів: ботанічних, зоологічних, гідрологічних, геологічних, комплексних, ландшафтних.
Сувора природоохоронна функція ООПТ обумовлює обмеження використання цих територій для інших видів господарського освоєння. Разом з тим унікальність цих природних об'єктів визначає їх високу цінність для пізнавального туризму, що дозволяє розглядати ООПТ як важливі природні рекреаційні ресурси, використання яких в туризмі має бути строго регламентоване.
Природні заказники, пам'ятки природи та заповідні ділянки лісу - це території, які виділяються для рідкісних унікальних і типових природних комплексів, охорона яких доручається землекористувачам цих територій: лісництвам, лісгоспам, якщо ООПТ знаходяться на території Держлісфонду або сільської адміністрації, якщо вони знаходяться в межах земель колишніх колгоспів, радгоспів. Землекористувачі цих ООПТ організацією рекреаційної діяльності на них не займаються. 
 
Новини коледжу:
Участь у щорічному радіодиктанті національної єдності «Крила України» Участь у щорічному радіодиктанті національної єдності «Крила України»
Обговорення книги В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» Обговорення книги В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям»
Студенти провели самостійно екскурсії у замках маршруту Студенти провели самостійно екскурсії у замках маршруту "Золота підкова Львівщини"
В переддень свята Покрови Пресвятої Богородиці проведено виховний захід В переддень свята Покрови Пресвятої Богородиці проведено виховний захід
Навчання з ЦЗ населення на базі гуртожитку коледжу Навчання з ЦЗ населення на базі гуртожитку коледжу
Проведено День здоров’я Проведено День здоров’я
Святкова лінійка до Дня знань Святкова лінійка до Дня знань
Перший урок 2018 Перший урок 2018 "Розкажемо Європі про себе"
ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ
Майстерня професій у Буковелі Майстерня професій у Буковелі
 
Бурштинський торгівельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічногоо університету