Гість [Вхід] [Реєстрація]
Студенту Навчальні матеріали Технологія і організація туристичного обслуговування
Розклад занять
Заміна уроків
Розклад екзаменаційної сесії
Навчальні матеріали
 
Історія туризму
 
Туристичні ресурси (лекції)
 
Географія туризму (лекції)
 
Організація анімаційних послуг в туризмі
 
Українська мова за професійним спрямуванням
 
Українська мова за професійним спрямуванням (практичні)
 
Вища математика
 
історія України
 
Технологія і організація туристичного обслуговування
 
Рекреаційна географія
 
Організація екскурсійного обслуговування
 
Оранізація екскурсійного обслуговування (практичні)
Рейтинг студентів
Бурштинський торговельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічного університету
 
 
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Технологія і організація туристичного обслуговування
Галузь знань 1401 «сфера обслуговування»
Напрям підготовки 140103 «туризм»
спеціальність  5.14010301 «туристичне обслуговування»
 
  
 
2017-2018 навчальний рік
Конспект лецій навчальної дисципліни технологія і організація туристичного обслуговування для студентів за спеціальністю 5.14010301 «туристичне обслуговування»
 
Розробник: Гулик В. М.- викладач спецдисциплін
 
 
Конспекти лекцій схвалено на засіданні циклової комісії готельного-ресторанного сервісу та туризму
 
Протокол від «№ 2» 04.10 2017 року
 
Голова циклової комісії В. С. Доцяк
 
 
 
План конспекту лекцій
Модуль 1. Сутність організації туризму.
Змістовий модуль 1. Характеристика сутності організації туризму.
  1. 1.     Тема: Поняття туристичної діяльності. Місце та значення в економіці України. Основні поняття та визначення.
  2. 2.     Тема: Історичні етапи розвитку туристичної діяльності вУкраїні.
  3. 3.     Тема: Функції системи управління туризмом в Україні.
  4. 4.     Тема: Нормативно-правове регулювання туристичною діяльністю в Україні.
  5. 5.     Тема: Сучасний стан та перспективи розвитку туристичної діяльності в Україні
  6. 6.     Тема: Фактори, що впливають на розвиток туризму. Класифікація туризму за видами та формами Сегменти сфери туристичних послуг.
  7. 7.     Тема: Транспортний комплекс України. Готельна індустрія України. Ринок екскурсійних послуг.
Модуль 2. Діяльність туристичних операторів на туристичному ринку.
Змістовий модуль2. Характеристика діяльності туроператорів на туристичному ринку.
  1. 8.     Тема: Виробники та споживачі туристичних послуг
  2. 9.     Тема: Технологія діяльності туроператорів на ринку туристичних послуг.
  3. 10.                       Тема: Технологія співпраці туроператора з постачальниками туристичних послуг.
  4. 11.                       Тема: Технологія співпраці туроператора та іноземних meet-компаній.
  5. 12.                       Тема: Технологія діяльності турагентів на ринку туристичних послуг.
  6. 13.                       Тема: Технологія управління збутом туристичного продукту.
  7. 14.                       Тема: Державне регулювання туристичної діяльності в Україні.
  8. 15.                       Тема: Сучасна структура управління туристичною діяльністю.
  9. 16.                       Тема: Особливості ліцензування в туристичній діяльності.
  10. 17.                       Тема: Ліцензування туроператорів та турагентів в Україні.
  11. 18.                       Тема: Стандартизація та сертифікація в сфері туристичної діяльності
Модуль 3. Технологія створення туру.
Змістовий модуль3. Характеристика технології розробки туру.
  1. 19.                       Тема: Класифікація турів і маршрутів.
  2. 20.                       Тема: Технологія створення туристичного продукту
  3. 21.                       Тема: Розробка ідеї туру.
  4. 22.                       Тема: Технологія проектування програми туру.
  5. 23.                       Тема: Формування основного набору послуг для туру.
  6. 24.                       Тема:Формування додаткового набору послуг для туру.
  7. 25.                       Тема: Технологія розрахунку вартості туру
  8. 26.                       Тема: Експериментальна перевірка туру
  9. 27.                       Тема: Документальне забезпечення процесу створення туристичного продукту.
  10. 28.                       Тема: Проведення сертифікації туристичного продукту. Укладання договорів на постачання туристичних послуг.
  11. 29.                       Тема: Документаційне забезпечення процесу реалізації туристичного продукту.
  12. 30.                       Тема: Безпека в галузі туризму.
  13. 31.                       Тема: Технологія страхування в турдіяльності
Модуль 4.Документаційне забезпечення.
Змістовий модуль 4. Технології ведення туристичної документації
  1. 32.                       Тема: Туристичні формальності.
  2. 33.                       Тема: Паспортні формальності. Візові формальності.
  3. 34.                       Тема: Митні та валютні формальності. Санітарно-епідеміологічні формальності.
  4. 35.                       Тема: Класифікація віз.
  5. 36.                       Тема: Технологія споживання туристичних послуг. 
  6. 37.                       Тема: Технологія гостинності . Технологія після продажного обслуговування. 
  7. 38.                       Тема: Технологія ведення туристичної документації. 
  8. 39.                       Тема: Туристичний ваучер. 
  9. 40.                       Тема: Договірні взвємозв’язки в галузі туризму. 
  10. 41.                       Тема: Класифікація партнерських угод в галузі туризму.
  11. 42.                       Тема: Документи по роботі з постачальниками основних туристичних послуг.
  12. 43.                       Тема: Документи по роботі з постачальниками додаткових туристичних послуг.
  13. 44.                       Тема: Документи, що регламентують взаємовідносини туроператорів, турагентів і туристів.
  14. 45.                       Тема: Документи, що регламентують взаємовідносини турагантів і туроператорів.
  15. 46.                       Тема: Інформаційні технології в діяльності туристичних підприємств.
  16. 47.                       Тема: Використання інформаційних технологій в туристичній діяльності.
  17. 48.                       Тема: Технологія on- linе бронювання турів.
  18. 49.                       Тема: Прикладні програми по формуванню та реалізації туристичного продукту.
  19. 50.                       Тема: Особливості рекламної діяльності в туризмі
  20. 51.                       Тема: Міжнародне співробітництво в галузі туризму
  21. 52.                       Тема: Міжнародні акти, що регулюють туристичну діяльність.
  22. 53.                       Тема: Міжнародні організації, які діють в галузі туризму.
Запитання для самоконтролю
      Список джерел
 
 
Модуль 1. Сутність організації туризму.
Змістовий модуль 1. Характеристика сутності організації туризму.
Лекція 1.
Тема: Поняття туристичної діяльності. Місце та значення в економіці України. Основні поняття та визначення.
План лекції
1. Поняття, предмет, завдання тур. діяльності.
2. Місце та значення в економіці України.
 
1. Поняття, предмет, завдання тур. діяльності.
Туристична діяльність як поняття може трактуватися з різних точок зору. Широкі верстви населення найчастіше розуміють її як заняття туризмом, відпочинком, екскурсії, дозвілля. В контексті господарських взаємовідносин туристичну діяльність визначають як виробничо-обслуговуючу діяльність з надання різноманітних туристичних послуг або діяльність з організації подорожей з туристичною метою. Більш широко туристична діяльність може визначатися як прояв соціальної політики держави, профспілок, підприємств з метою реалізації прав громадян на відпочинок, свободу пересування та інших. Грунтуючись на діяльнісному підході, туристична діяльність може бути визначена як відношення, які пов'язують суб'єкт діяльності з середовищем та ілюструються нескладною схемою:
Суб'єкт=Туристична діяльність=Середовище
В сучасних умовах глобалізації суспільних процесів середовище реалізації туристичної діяльності, з одного боку, характеризується значною уніфікацією вимог, а з іншого — значною територіальною дифференціацією реальних можливостей задовольняти туристичні потреби і поляризацією конкретного стану ключових елементів як прямого, так і непрямого впливу: технології; закономірності функціонування економіки, що мають відмінні прояви на різних таксономічних рівнях (світовому, регіональному, національному, локальному); науково-технічний прогрес; групові інтереси; суттєві події; соціально-культурні, екологічні, політичні умови.
Безпосереднє здійснення туристичної діяльності на національному рівні відбувається під впливом елементів середовища державного регулювання туристичної діяльності. Його складовими є: нормативно-правові акти; сприяння просуванню туристичного продукту на внутрішньому та світовому туристичних ринках; захист прав і інтересів туристів та забезпечення їх безпеки; ліцензування і стандартизація в туристичній індустрії; сертифікація туристичного продукту; правила в'їзду та виїзду туристів з урахуванням інтересів розвитку туризму; виділення прямих бюджетних асигнувань; створення сприятливих умов для інвестицій; податкове регулювання; митне регулювання; надання пільгових кредитів; встановлення митних та податкових пільг суб'єктам туристичної діяльності; кадрове забезпечення; розвиток наукових досліджень; забезпечення картографічною продукцією тощо.
Спеціалізований туризм — термін, що використовується для позначення туристів, які купують спеціалізований тур і виїжджають з метою вивчення специфічних особливостей тієї чи іншої місцевості, для отримання особистого досвіду, виконання спортивних нормативів, активного відпочинку тощо. В рамках спеціалізованого туру особлива увага приділяється широкому діапазону питань, що пов'язані з вивченням культури, природи місця відвідування, а також з професійними і різного виду спортивно-туристичними інтересами подорожуючих, з обов'язковим дотриманням правил безпеки, що особливо важливе для самодіяльного, спортивного туризму. В міжнародній практиці виділяють наступні види спеціалізованого туризму: пригодницький («м'який» та «жорсткий»), екотуризм, етнічний (ностальгічний), сільський, фермерський, спортивний, дитячо-юнацький та ін.
Конкретними формами прояву туристичної діяльності вважають:
Стратегічну туристичну діяльність, яка полягає в підготовці цільових документів; зборі інформації; поясненні процесів і ситуацій; формуванні щорічних планів дій; моніторингу результатів діяльності.
Турагенстську діяльність, яка здійснюється юридичними особами і індивідуальними підприємцями на відповідних засадах (ліцензування) як діяльність з просування і реалізації туристичного продукту.
Туроператорську діяльність, яка передбачає діяльність, на основі ліцензії, юридичних або фізичних осіб з формування, просування і реалізації туристичного продукту
Експедиційну діяльність, яка охоплює будь-які експедиційні дослідження, що здійснюються (самостійно або паралельно з іншою діяльністю, в тому числі з туризмом) з метою вирішення фундаментальних або прикладних завдань.
Суб'єкти туристичної діяльності
Згідно з Законом України «Про туризм» суб'єктами туристичної діяльності є підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України у порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг. В такому контексті туристичні послуги визначаються як кінцевий продукт діяльності туристичного підприємства по задоволенню відповідних потреб та реалізації діяльності людей у вільний час: відпочинок, екскурсії, подорожі.
Задоволення потреб і попиту на туризм передбачає необхідність забезпечення великої кількості туристичних послуг. З точки зору господарської діяльності інтерес являють матеріальні та нематеріальні туристичні послуги. Іноді матеріальні послуги виступають у формі товару, їх головною характеристикою є те, що вони не обмежені кількісно. Споживання нематеріальних послуг туризму відбувається виключно в місці, де вони виробляються. Вони не можуть бути транспортованими до споживача і використовуються туристами тільки після міграції в район локалізації послуг. Такими послугами є, наприклад, послуги розміщення, які локалізовані в певному місці для приваблення туристів, послуги харчування, які передбачають конкретні ресторани, послуги розваг, які задовольняють оперні, драматичні театри, казино і т.ін. в туристичних центрах.
Отже, реалізацію туристичної діяльності в широкому контексті гоподарювання здійснюють різні підприємства — економічні агенти світового туристичного ринку.
Важливо вирізняти гуртову та роздрібну реалізацію турпродукту.
Гуртова реалізація — це діяльність з продажу тур-послуг тим, хто купує їх з метою подальшого перепродажу. Вона здійснюється за посередницьким договором, який має форму договору-доручення, договору комісії або агентської угоди. Гуртовою торгівлею турами займаються крупні туро-ператори, які проводять крупномасштабпі операції з продажу турів.
Роздрібний продаж турпродукту кінцевому споживачеві визначається як діяльність з продажу цих послуг кінцевим споживачам (туристам), тобто не для комерційного використання, а особистого споживання. Роздрібні фірми працюють на основі прямих контактів з клієнтами.
В міжнародній практиці відомі і широко використовуються угоди і контракти, які регулюють взаємовідношення контрагентів з турагентами і туроператорами. Наприклад, взаємовідносини з контрагентами — транспортними підприємствами, зокрема з авіаперевізниками, можуть бути оформлені договорами фрахтування (чартер, субчартср), які визначають орендні зобов'язання по відношенню до всієї або частини місткості транспортного засобу, який здійснює чартерний рейс, або договорами на придбання блоку місць в транспортному засобі (блок-чартер), які визначають відношення купівлі-продажу прав на послуги з перевезення пасажирів, їх багажу чартерним або регулярним рейсом.
Таким чином, ключовими суб'єктами туристичної діяльності, які взаємодіють в процесі розробки і реалізації турпродукту, надання і споживання туристичних послуг є:
 виробник (організатор) і гуртовий продавець тура — туроператор
 виконавці туристичних послуг (контрагенти) — підприємства і компанії, які надають окремі послуги з розміщення, харчування, транспортні, екскурсійні, страхові, послуги, які пов'язані з оформленням закордонних паспортів і віз, бронюванням і купівлею квитків, та ін., що входять до складу турпаксту, туру — це готелі, ресторан», транспортні компанії (компанії-перевізники), підприємства культури (музеї, театри), спорту (клуби, стадіони), лікувальпо-оздоровчі заклади, екскурсійні підприємства тощо. Вони виступають в якості національних або іноземних контрагентів, які постачають туроператорам послуги, що входять в тур;
 роздрібний продавець — турагент;
 турист (споживач) — будь-яка фізична особа, яка використовує, купує або має намір придбати туристичні послуги (турпродукт) для особистих потреб.
2. Місце та значення в економіці України.
Сучасна індустрія туризму - одна з найбільш швидко прогресуючих галузей світового господарства, що можна розглядати і як самостійний вид економічної діяльності, і як міжгалузевий комплекс.
На сьогоднішній день туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. Більше того, на початку XXI ст. туризм за обсягами доходу справедливо посів третє місце серед провідних галузей світової економіки В багатьох країнах і регіонах туризм є основним джерелом прибутків. Надходження з туристичних подорожей у світовому масштабі становлять понад 500 млрд. дол. США щорічно. Найбільші прибутки отримують країни Західної Європи та США.
До економічних функцій туризму, в першу чергу відносяться економічні вигоди, які він надає. Так, туризм стимулює розвиток елементів інфраструктури - готелів, ресторанів, підприємств торгівлі тощо. Він зумовлює збільшення доходної частини бюджету за рахунок податків, що можуть бути прямими (плата за візу, митний збір) або непрямими (збільшення заробітної плати робітників спричинює збільшення сум прибуткового податку, що сплачується ними в бюджет). Крім цього, як зазначалося вище, туризм має широкі можливості для залучення іноземної валюти і різного роду інвестицій. Не менш важливою економічною функцією туризму являється диверсифікації економіки, утворюючи галузі, що обслуговують індустрію туризму, забезпечує зростання доходів населення та підвищення рівня добробуту нації.
Також вплив туризму на економічний розвиток виявляється у підвищенні ділової активності та розширенні виробництва товарів і послуг у результаті збільшення платоспроможного попиту за рахунок іноземних та місцевих екскурсантів. З економічної точки зору привабливість туризму як галузі, що надає послуги, полягає у більш швидкій окупності вкладених коштів та отриманні доходу у вільно конвертованій валюті. У багатьох країнах туризм входить у першу трійку провідних галузей держави, розвивається швидкими темпами і відіграє важливе соціальне та економічне значення, оскільки він:
  • збільшує місцеві доходи;
  • створює нові робочі місця;
  • розвиває всі галузі, пов'язані з виробництвом туристичних послуг;
  • розвиває соціальну та виробничу інфраструктури у туристич­них центрах;
  • активізує діяльність народних промислів і розвиток культури та сприяє їм;
  • забезпечує зростання рівня життя місцевого населення;
  • збільшує валютні надходження.
Але позитивний вплив туризму на економіку держави відбувається тільки у тому випадку, якщо він розвивається всебічно тобто не перетворює економіку країни в економіку послуг. Іншими словами, економічна ефективність туризму передбачає, що він в державі повинен розвиватися паралельно і у взаємозв'язку з іншими галузями соціально-економічного комплексу.
Туристична галузь з кожним роком займає все більш вагоме місце в світовому господарстві. На в туризмі зайнято 8 % працеспроможного населення (260 млн. чол., тобто кожний 10-й працюючий), вклад в світовий ВВП 3,3 трлн. дол. США (вище 11 %), 630 млрд. дол. США інвестицій, або 9 % всіх інвестицій в загальний капітал. За останні п’ятнадцять років галузь  туризму сформувалась та отримала визнання як одна з найбільших у світі сфер діяльності по наданню послуг.
Згідно з прогнозами експертів Всесвітньої туристичної організації (ВТО), на початку XXI ст. обсяги міжнародного туризму зростатимуть щороку в середньому на 4 %. Очікується зростання туристичного руху у світі з 700 млн. туристів щорічно до 937 млн., за рахунок чого передбачається збільшення доходів до 1100 млрд. доларів США. Якщо ж до результатів міжнародного туризму додати ще й обсяги внутрішнього туризму, то показники зростуть принаймні вдвічі.
Туризм відіграє важливу роль у створенні робочих місць, і, за прогнозами, впродовж наступних п'яти років у світі створювати­меться 2500 нових робочих місць щодня. Охоплюючи багато секторів економіки, майже неможливим стає визначення точної оцінки кількості працівників, зайнятих у сфері туризму. Крім того, вирішення проблеми реальної оцінки ускладнюється ще й специфічним характером праці (сезонність, робота за сумісництвом, тимчасова робота тощо). І все ж кількість зайнятих у туристичній сфері постійно зростає. Це одна з не багатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не призводить до скорочення працюючого персоналу. Це має важливе значення, оскільки, поглинаючи більше робочої сили, туризм зменшує соціальну напругу в суспільстві. Крім того, світовий досвід показує, що індустрію туризму можна розвивати і в період економічних криз, що має важливе значення для країн Східної Європи. Витрати на створення одного робочого місця тут в 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу в 4 рази вища, ніж в інших галузях господарства. Прикладом можуть бути такі країни, як Аргентина, Бразилія, Мексика, Єгипет, Туніс, Перу та інші.
В багатьох країнах світу туризм є однією з найбільш пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких складає 20-45%, а надходження від іноземного туризму є основним джерелом отримання валюти. Отже галузь  туризму не тільки приносить значну частину прибутку до бюджету туристично-розвинутих держав, а й є надзвичайно перспективною і безсумнівно може стати одним з головних джерел надходжень до держбюджету інших країн.
 
 
Лекція 2.
Тема: Історичні етапи розвитку туристичної діяльності вУкраїні.
План лекції
1. Перший етап розвитку туризму в Україні.
2. Другий етап розвитку туризму в Україні.
3. Третій етап розвитку туризму в Україні.
4. Четвертий етап розвитку туризму в Україні.
 
1. Перший етап розвитку туризму в Україні.
Перший період розвитку туризму в Україні пов'язаний з мандрівництвом від найдавніших часів. Наприклад, Геро-дот, про якого ми вже згадували у четвертій частині 9-том-ної історії, описує Північнопричорноморські степи України, населені тоді скіфами: "їхня країна рівнинна і рясніє травою, і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову ті з них, які найбільш відомі і судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр (Дунай), що має п'ять гирл, а потім Тірас (Дністер), Тіпаній (Південний Буг), Борисфен (Дніпро),.. Танаїс (Дон)". Про Дніпро історик написав: "Борисфен... вона найбільш корисна для людей не лише серед інших рік Скіфії, але і взагалі серед всіх інших, крім єгипетського Нілу, бо з ним не можна зрівняти жодну іншу ріку". Навколо Борисфена "Найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби, і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста.., і ниви навколо нього чудові, а там, де не сіяно, виростає висока трава. А в його гирлі відкладається багато солі. І великі риби в ньому без колючок і кісток».
Страбон у 17-томній праці "Географія" описує життя і побут племен Північного та Східного Причорномор'я, їхнє господарство, відображає існуючі тоді зв'язки з давньогрецькими містами. Найбільше відомостей подає про Босфор і Херсонес.
Цікаві спогади про південні території України залишили лікар, родоначальник медицини, Гіппократ (бл. 460-377 рр. до н. е.), астроном, математик і географ Птоломей, римський натураліст Пліній Старший (23-79 рр. н. е.) та ін.
У добу Середньовіччя витоки вітчизняного туризму найінтенсивніше виявилися за існування Київської Русі. Писемні джерела засвідчують, що Руська Земля була багатою державою: мала, як на цей період часу, розвинуте сільське господарство. Землеробство, садівництво, бджільництво, ремесло і промисли дивували іноземних гостей, котрі заїжджали на ці землі. Давньоруські ремісники досягли високої майстерності в ливарній справі, центрами яких були Київ, Львів, Володимир, Галич, Холм. Дотепер у кафедральному храмі Святого Юра у Львові зберігся дзвін-велет, вилитий місцевим майстром Яковом Скорою 1341 р. Поширеним на Русі-Україні було кування та карбування, кравецтво, обробка кістки та каменю. Успішно розвивались будівельна справа й архітектура.
Вагоме місце у житті й обороні краю посідали давньоруські міста, які здебільшого були не лише ремісничо-торговельними осередками, а й адміністративно-політичними центрами окремих земель. Саме до них належав Київ - столиця Русі-України. Літопис "Повість минулих літ" налічував в IX-X ст. 20 міст, у тому числі Чернігів, Переяслав, Любеч, Вишгород та ін. У X ст. літописці згадують 32 міста, в XI ст. - близько 60, а в XIII ст. їх уже налічувалося майже 300. У XII-XIII ст. великим містом вважався Галич - центр Галицько-Волинської держави.
У XIV-XV ст. (період урбанізації Європи) Київ мав провідне значення в господарському житті Центрально-Східної Європи. У цей час на західних землях зростає значення м. Львова як ремісничого, адміністративного й оборонного центру.
Упродовж XIV-XV ст. в Україні споруджено низку оборонних замків. Деякі з них збереглися дотепер. Замки переважно будували з дерева. Кам'яними були Кам'янець-Подільський, Хотинський, Меджибіський, Жванецький і замки Скали, Смотрича на Поділлі та Луцька на Волині.
Важливим джерелом пізнання нашого краю в епоху Середньовіччя стали описи подорожей арабських мандрівників територією України або здійснені описи наших територій з уст українських купців. Адже торгові зв'язки купців-русичів були інтенсивними з Хазарським Каганатом, Великим Булгаром, Середньою Азією, арабським Близьким Сходом та ін. Письмові джерела засвідчують, що руські купці в X- XII ст. жваво торгували з Чехією, Польщею, Придунайськими країнами, підтримували торговельні зв'язки з Німеччиною, Францією, Італією, Іспанією.
Про Русь-Україну залишилися літературні згадки чи описи арабських письменників VII-Хет., зокрема письменника перського походження Ібн-Хордадбега ("Книга шляхів для пізнання держав"), написана в 60-70 роках IX ст. Арабський мандрівник Аль-Масуді (20-50 роки X ст.) наводить докладні географічні й етнографічні відомості про слов'ян, котрі заселяли нинішні українські землі, причому констатує: одні з них були християнами, а інші поклонялися сонцю.
У розвідці Ібн-Даста "Книга добрих скарбів" (перша половина X ст.) згадується про традиційну українську гостинність, де шанують гостей і добре ставляться до чужинців, не дозволяючи нікому їх кривдити або утискати. Відома також праця арабського письменника Ібн-Хаукаля, який мандрував світом упродовж ЗО років, "Книга шляхів і держав" (70-ті роки Хет.)17.
Серед перших європейських мандрівників, котрі відвідали Русь-Україну (В. Федорченко та Т . Дьорова "Історія туризму в Україні", 2002 р.), називають німецького мандрівника Бруно з Кверфурта, який зустрічався у Києві з Володимиром Великим і користувався його щирою прихильністю.
Єпископ Тітмар з Мерзебурга (978-1018 рр.) згадує про Київ - велике і багате місто, де налічувалося понад 400 церков і 8 ринків, а люду незчисленна сила. З-поміж середньовічних іноземних мандрівників, котрі подорожували і відвідували Україну (XIII ст.), були італієць Плано Карпіні та фламандець Віллена Рубрука. Подорожуючи до Орди, через п'ять років після навали Батия на землі Руси-України, Плано Карпіні пише: "...Пішли проти Русії і зробили велике винищення в землі Русії, зруйнували міста і фортеці і вбили людей, оточили Київ... і після довгої облоги вони взяли його і вбили мешканців міста; звідси, коли ми їхали крізь їхню землю, ми знаходили безчисленні голови і кістки мертвих людей, які лежали в полі..." І на відміну від П. Карпіні, який проїхав усю територію нинішньої України зі заходу на схід, В. Рубрук перетнув лише Крим та Приазов'я. У 1253 р. він морем прибув до Криму й описує його так: "На морі від Керсона до гирла Танаїду знаходяться високі миси, а між Керсоною і Садайєю існує сорок замків майже кожний з них має свою мову; серед них було багато Готів..." В. Рубрук описує також великі солоні озера Криму, звідки сіль вивозили у всі кінці узбережжя Чорного моря.
Отже, як засвідчують згадані описи, в X-XIII ст. мандрівників приваблювали не лише центральні райони Київської Русі, а й південні - сучасна Степова Україна і, безумовно, колоритний Крим. Щоправда, в часи татарської навали (XIII ст.) територія України менше приваблювала мандрівників.
Значно частіше Україну відвідували європейські мандрівники, котрі подорожували зі Заходу та Півдня на Схід
У XV-XVI ст. Так, Жільбер де Лянуа, будучи послом Франції, Англії й Бургундії, 1421 р. побував у таких містах, як, Львів, Судова Вишня, Белз, Луцьк, Кам'янець-Подільський, згодом відвідав Малу Татарію (Степову Україну) і м. Кафу (Феодосію) . Збереглися описи посла Венеціанської республіки А. Контаріні після його подорожі у 1437 р. Україною, Грузією, Московією. Географічне положення України добре описав відомий німецький дипломат 3. Герберштайн, "дорадник чотирьох цісарів".
Захопливий щоденник подорожі М. Литвина, литовського дипломата в Кримському Ханстві, який 1550 р. мандрував Україною. Не залишили поза увагою європейці й української вольниці - Запорозької Січі. її описав 1594 р. посол німецького імператора Е. Лясота.
Один із найдокладніших описів Козацької України є щоденник подорожі П. Алеппського, який подорожував нашими землями в 1654 і 1656 рр. Він змальовує нашу Батьківщину як "прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен". Зацікавленість Україною європейцями зростала. Це підтверджує "Опис України", здійснений французьким інженером Гійомом де Бопланом (середина XVII ст.), який перебував на військовій службі в польського короля. Він детально розповів про побут і звичаї українців, а карта тодішньої України, створена ним, стала неоціненним джерелом і для сучасних історико-краєзнавчих досліджень. Ще однин француз Ж. Шарден у другій половині XVII ст. здійснив три подорожі до країн Сходу. Його записи, пізнавальні малюнки пізніше ввійшли до тематичного туристичного атласу. Територія України, частково відображена на "Карті узбережжя Чорного та Азовського морів", виконана особисто Ж. Шарденом 1672 р. Матеріали його подорожей видані у вигляді гравюр і вміщені в атласі. Зауважимо, що саме таким способом відтворено гравюру А. Гогенберґа, виконану за рисунком А. Пассароті, де зображено панораму Львова, призначену для атласу "Опис відомих міст світу" (Кельн, 1618 р.).
З-поміж цікавих записів про Україну варто згадати німецького мандрівника Ульріха фон Вердума, який подорожував українськими землями у 70-х роках XVII ст. Його "Щоденник" містить цікаві відомості про Волинь і Поділля.
Важливою складовою туристичної сфери е готельне господарство, тому доцільно простежити історію його розвитку в Україні. Праобразом перших готелів на Русі-Україні були заїзні двори, розташовані на відстані кінного переходу один від одного. У великих містах будували гостинні двори, які, окрім об'єктів розміщення та харчування, мали крамниці, склади. Такі споруди з XV ст. створювали при поштових станціях, а також на торговельних шляхах, котрими проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського Ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини та країн Західної Європи.
В Україні століттями будували корчми вздовж торговельних і чумацьких шляхів. Тут спритні підприємці не лише торгували горілкою, а й надавали нічліг подорожуючим, охорону кінним упряжам.
На Козацькій Січі (о. Чортомлин) у другій половині ХУП ст. біля Дніпровського порту був розташований "Грецький дім" - приміщення для іноземних послів і купців. Це засвідчує існування цивілізованих торговельних та політичних зв'язків Запорозької Січі зі зовнішнім світом. Однак справжні готелі на території України з'явилися лише вХІХст.
Подорожуючи Україною 1769 р. німецький просвітитель-мандрівник Г. Гердер був захоплений її красою, природою, культурою і духовним багатством народу, що проживав на цих землях: "Україна стане Новою Грецією - гарне небо над людьми, її грайлива вдача, співуча душа, її родючі землі колись розквітнуть: з багатьох народностей виникне колись могутня розвинута нація, як це сталося і з Грецією, її терени сягнуть Чорного моря, а звідти поширяться на весь світ"19. Ці слова Гердер опублікував у "Нотатнику подорожуючого", в якому європейський читач відкрив для себе новий та загадковий світ Східної Європи, краю, що манив таємничістю почуттів.
Отже, навіть загальнооглядова інформація про туристичну Україну в перший період розвитку туризму підтверджує, що інтерес мандрівників до наших просторів постійно зростав, а залишені ними матеріали про територію України і людей, які її заселяли, є неоціненним скарбом для вивчення минулого рідного краю.
2. Другий етап розвитку туризму в Україні.
           Другий період розвитку туризму в світі, пов'язаний із розвитком індустріального суспільства, сприяв перетворенню стихійного мандрівництва на організований туризм. Специфікою України було те, що вона, як і в попередні чотири століття, залежала від геополітичних сусідів: на початку XIX ст. - від двох великих імперських держав - Росії й Австрії. Тому характер туризму в цей період дуже нагадував процеси, що відбувалися в Російській імперії загалом: поступово розвивалися транспортна інфраструктура, музейна справа, споруджувалися готелі. На межі XIX-XX ст. прогресувало краєзнавство. Основною причиною такого поступу став загальноєвропейський процес науково-технічного прогресу та прискорений на його базі соціально-економічний розвиток України.
           Вигідне географічне положення, значна історико-архітектурна спадщина та високий адміністративний статус Києва у XIX ст. сприяли перетворенню його на вагомий туристичний центр Європи, хоча для цього, як зазначають Л. Устименко й І. Афанасьєв, не вистачало готелів, закладів харчування та розваг для туристів. Транспортна інфраструктура тільки почала набувати сил. Регулярні залізничні рейси Києва зі зовнішнім світом встановилися в 1889 р.
           Першим великим готелем Києва того періоду дослідники вважають "Зелену гостиницю". Готель збудований у 1803- 1805 рр. Він належав Лаврі. На межі XIX- XX ст. Київ уже мав стільки місць у готелях, що їх цілком вистачало для заможних туристів.
           З організацією "Підприємства громадських подорожей в усі країни світу", створеною в Петербурзі 1885 р., почали виникати подібні організації в інших містах імперії, наприклад, в Одесі - Кримський гірський клуб (1890 р.) із філіями в Ялті та Севастополі, а 1895 р. - Ялтинське екскурсійне бюро. У1901 р. було створено Російське товариство туристів із відділеннями у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'явці-Подільському, Одесі. Воно у перші роки діяльності вступило до Міжнародної ліги туристичних товариств.
           Уведення західноукраїнських земель до Австрійської імперії (1772 р.) посприяло впорядкуванню вже відомих на той час курортних місць. Так, 1778 р. було відкрито санаторії "Любінь Великий", а 1870 р. - курорт "Шкло". У Не-мирові 1814 р. почала працювати спеціальна бальнеолікарня і гостьовий пансіонат21. Відкриття курорту "Трускавець" відбувалося 1827 р. Перший лікувальний санаторій у Мор-шині з'явився 1876 р.
           На Закарпатті цілеспрямована розбудова бальнеорекреації та її інфраструктури припадає на період перебування у складі Чехословаччини (1919-1938 рр.).
           Розвиток туризму безпосередньо пов'язаний зі зростанням мандрівництва. Цьому сприяло також посилення інтересу серед української інтелігенції до вивчення історії та культурної спадщини свого народу. З-поміж перших мандрівників були члени "Руської трійці" - народні просвітителі Я. Головацький та І. Вагилевич. Останній вивчав життя автохтонних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів, лемків. Дослідниками краю також були батько Микола та син Корнило Устияновичі, І. Нечуй-Левицький, А. Могильницький, А. Петрушевич, В. Шухевич та інші. Постійно подорожував О. Партицький, який через сторінки свого часопису "Газета шкільна" (1878 р.) закликав галичан зайнятися вивченням рідного краю, прокладати нові маршрути відпочинку для львів'ян, переймаючи досвід таких європейських міст, як Краків, Відень.
           Кінець XIX ст. - початок освоєння туристичних територій Яремча, Ворохти, Гребенева й інших місць, а вже на початку XX ст. розгорнувся масовий туристичний рух, що дав підстави вченому В. Кубійовичу констатувати про туризм як один із визначальних напрямів господарської спеціалізації Карпат.
           У розвиток туризму на західноукраїнських землях важливу сторінку вписали численні туристичні, краєзнавчі та спортивні товариства. Туристичною діяльністю зацікавилося українське спортивне товариство "Сокіл", українське товариство "Чорногора" (1910 р.), польське товариство "Татранське". Усі вони надавали методичну та практичну допомогу в здійсненні мандрівок, пізнанні Карпат, Альп, Татр. Однак еволюційний поступ туризму перервала Перша світова війна.
3. Третій етап розвитку туризму в Україні.
           У третій міжвоєнний період розвитку туризму в Україні туристично-краєзнавча робота на західноукраїнських землях, завойованих тоді Польщею, швидко відновилася. У 1921 р. професор І. Крип'якевич заснував "Кружок любителів Львова". За його допомогою організовували перші науково-пізнавальні мандрівки Львовом та його околицями. У 1922 р. відновило роботу туристичне товариство "Чорногора", яке продовжило використовувати туристичне краєзнавство для національно-патріотичного виховання української молоді.     
           Вагомий внесок у розвиток туризму зробило краєзнавче українське туристичне товариство "Плай", зорганізоване 1924 р. у Львові. Воно популяризувало пам'ятки природи та культури засобом туризму, розробляло туристичні маршрути рідним краєм. У такому ж напрямі діяли товариства "Сокіл", "Січ", "Луг" та ін.
           У 30-х роках почали зароджуватися перші об'єкти туристичної інфраструктури - "захисти", які чимось нагадували сучасні турбази. З'явилися дитячо-юнацькі пластові табори й агрооселі - літниська для самодіяльних туристів, що формувалися з української інтелігенції. З метою безпеки мандрівників та відпочиваючих, зокрема на лещатар-ських (лижних) маршрутах, організовували службу охорони. Відомими центрами гірськолижного туризму стали курорти Славське, Розлуч, Сянки. Виникли лижні витяги на горах Тростян, Високий Верх, Ільза, Кичера. Центрами сільського зеленого туризму були с. Криворівня, присілок Ярем-ча - Дора, Космач, Сколе, Гребенів, Славське, Розлуч, Тухля, Болехів, Рожнятів, Жаб'є (Верховина), Ворохта, Микуличин, Вижниця, Воловець, Рахів.
           У міжвоєнний період успішно розвивався випуск туристично-краєзнавчої літератури. З 1925 р. за редакцією відомого історика І. Крип'якевича виходив у світ часопис "Туристичне краєзнавство". У цьому ж році у Львові побачив світ "Провідник по Карпатах" із ілюстраціями, картами, пропонованими туристичними маршрутами. У 1939 р. відбувся перший на теренах України туристичний салон-виставка "Куди їхати на дозвілля".
           У Центральній та Східній Україні, які ввійшли до складу СРСР, туристична справа розвивалася по-іншому. Якщо у 20-х роках система туристично-екскурсійних закладів формувалася на базі національно-культурного відродження, то в період сталінського деспотизму, що утвердився в Україні наприкінці 20-х років, вона зазнала грубого ідеологічного впливу партійних і державних органів. Хоча зауважимо: у 20-х роках були відкриті перші будинки відпочинку. В 1928 р. був заснований Одеський науково-дослідний інститут курортології, який розпочав діяльність із вивчення рекреаційних ресурсів України з метою використання їх для лікування найрізноманітніших захворювань.
           Управління туризмом в Україні підпорядковувалося Товариству пролетарського туризму, створеному в РРФСР. В Україні діяло його відділення.
           У 1930 р. було створено Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму та екскурсій. У середині 30-х років його, як і всі інші добровільні туристичні товариства, що існували в країні, ліквідували Постановою уряду. Керівництво самодіяльним туризмом було передано Всесоюзній раді фізичної культури при Центральному виконавчому комітеті СРСР. Водночас організацію туризму та екскурсій було передано Всесоюзній центральній раді професійних спілок, а в її структурі створено підрозділ Туристично-екскурсійне управління. Отже, в сфері туризму країни практично було запроваджене державне управління. Друга світова війна перервала цей процес.
4. Четвертий етап розвитку туризму в Україні.
           Із завершенням Другої світової війни, яка завдала відчутної шкоди туристичній інфраструктурі, Україна ввійшла у четвертий етап світового розвитку туризму.
           Туризм в Україні ще довго перебував у занепаді. Лише у 60-х роках держава виявила інтерес до його подальшого розвитку, зокрема тоді, коли в 1965 р. на рівні областей були створені профспілкові ради з туризму та екскурсій, підпорядковані Українській республіканській раді з туризму та екскурсій. Туризм в Україні продовжував розвиватися на профспілковій і відомчій основі. Профспілковим туризмом керував "Укрпрофтуризм", а іноземним - монопольно займався "Інтурист" і "Супутник", який відповідав за розвиток міжнародного молодіжного туризму.
           З 70-х років туризм в Україні поступово перетворюється на галузь сфери послуг із достатньо розвинутою інфраструктурою. Однак найбільшим недоліком туристичної сфери було безпосереднє втручання в їх діяльність керівних органів комуністичних і профспілкових організацій.
           Починаючи з кінця 80-х і в перші роки незалежності молода Українська держава зустрілася з чималими труднощами в розбудові власної туристичної галузі - погіршувалася матеріально-технічна база туризму, здійснився відплив коштів за кордон. Унаслідок цього в 1989-1992 рр. держава втратила майже 80 % валютних надходжень від іноземного туризму.
           Відродження туризму здійснюється поступово. Важливим кроком у створенні правових засад туристичної діяльності та його розвитку стало прийняття Верховною Радою України 15 вересня 1995 р. Закону України "Про туризм", який визначив конкретні завдання розвитку сфери туризму. Розпочався новий етап, пов'язаний із розбудовою приватних туристичних підприємств, які поєднують діяльність не лише з отриманням високих прибутків, а й з намаганням досягти якісних показників в обслуговуванні своїх клієнтів. Туризм перетворився на засіб формування ринкового механізму економіки. Від його діяльності почали надходити значні кошти до державного бюджету, він дав змогу раціонально використовувати вільний час громадянам і став вагомим чинником вивчення історії рідного краю та культурної спадщини українського народу.
           На початку XXI ст. туристична галузь практично відновила попередні потужності й почала відігравати важливу роль в економічній діяльності України, виробляючи до 8 % ВВП і склавши 20 % зовнішньоторговельного обігу України. Туристична галузь забезпечила роботою 1,58 млн українців.
           На законодавчому рівні 18 листопада 2003 р. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про туризм", де поруч із загальними положеннями узаконена державна політика та державне регулювання в галузі туризму, показана безпека туризму, подано основи організації туристичної діяльності, професійної підготовки фахівців та наукове забезпечення туризму, висвітлено правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму, а також контроль за діяльністю в галузі туризму і відповідальність за порушення законодавства України про туризм.
           Названі інші заходи посприяли зростанню обсягів обслуговування туристів. Так, у 2008 р. кількість туристів обслуговуваних суб'єктами туристичної діяльності України, становила 3042 тис. осіб, що більше, ніж у 2000 р. Внутрішній туризм теж зріс - від 1351 тис. у 2000 р. до 1387 тис. туристів у 2008 р. Щоправда, фінансово-економічна криза кінця 2008 і 2009 рр. наклала свій відбиток на діяльність сфери туризму. Так, кількість внутрішніх туристів у 2008 р. порівняно з попереднім роком зменшилася на 843,9 тис. осіб, проте кількість туристів - громадян України, які виїжджали за кордон, за цей же період зросла більше ніж у 3 рази.
           Ця тенденція є вкрай негативним явищем. Адже вона може призвести до банкрутства вітчизняних туристичних закладів, передусім об'єктів розміщення туристів і відпочиваючих. Тому, на наш погляд, такі підприємства повинні заручитися державною підтримкою і насамперед - фінансовою допомогою, котру потрібно використати для негайної реконструкції застарілих споруд радянського зразка і завершення будівництва розпочатих об'єктів. У кінцевому варіанті необхідний такий розрахунок: вартість послуг, що реалізуються для вітчизняних відпочиваючих, має бути на 20-25 % нижчою від аналогічних закордонних об'єктів, але якість послуг не повинна особливо відрізнятися. Лише в такому випадку (і за фахової реклами), можна буде повернути нашого туриста до відпочинку на вітчизняних туристичних об'єктах.
 
 
Лекція 3.
Тема: Функції системи управління туризмом в Україні.
План лекції
1.Управлінські функції органів законодавчої влади в туризмі.
2. Управлінські функції органів виконавчої влади в туризмі.
3. Управлінські функції органів місцевого самоврядування в туризмі.
 
1.Управлінські функції органів законодавчої влади в туризмі.
           Виходячи з розподілу державної влади в Україні розглянемо органи управління туризмом в кожній з гілок влади.
 
Рис. Структура управління в галузі туризму
Державні організації в системі управління туризмом в Україні представлені органами законодавчої та виконавчої влади.
До повноважень Верховної Ради в галузі туризму належать (згідно Закону України «Про туризм»): визначення основних напрямів державної політики в галузі туризму; правових засад регулювання відносин у галузі туризму; обсягу фінансового забезпечення туристичної галузі в законі про Державний бюджет України.
2. Управлінські функції органів виконавчої влади в туризмі.
Управління туризмом в системі виконавчої влади здійснюється Міністерством культури і туризму, Міністерством освіти і науки, Міністерством у справах сім'ї, молоді та спорту.
Одним з центральних органів державної виконавчої влади в галузі туризму є Міністерство культури і туризму України. Воно в установленому порядку вносить пропозиції щодо формування державної політики у туристичній та курортній галузях, забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цих галузях, а також міжгалузеву координацію. Основними завданнями міністерства є:
-         участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у туристичній та курортній галузях;
-         розроблення та реалізація загальнодержавних програм розвитку курортів та туристично-рекреаційної сфери, ринку туристичних послуг, забезпечення захисту і безпеки туристів;
-         визначення перспектив і напрямів розвитку внутрішнього, міжнародного та іноземного туризму, розбудови матеріально-технічної бази туризму; 
-         міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань туризму;
-         організація та розвиток системи наукового, інформаційно-рекламного забезпечення туристично-рекреаційної та курортної сфери.
Центральним органом державної виконавчої влади в компетенції якого також питання галузі туризму є Міністерство освіти і науки. В його складі функціонує департамент розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти, який розробляє та реалізує освітні та оздоровчі програми.
Безпосередньо реалізація державної політики в галузі освіти засобами туризму, краєзнавства здійснюється Українським державним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України.
Центр здійснює інструктивно-методичну, організаційно-масову, навчально-виховну роботу, краєзнавчу та екскурсійну діяльність, спрямовану на подальший розвиток туристсько-краєзнавчої та оздоровчої роботи з учнівською молоддю України.
 
 
 
Центр:
-         організовує туристські і краєзнавчі змагання, зльоти, конкурси, експедиції, навчально-тренувальні табірні збори, походи, екскурсії;
-         розповсюджує методичні, інформаційні матеріали, навчальні програми дитячих туристсько-краєзнавчих об'єднань;
-         організовує роботу гуртків з різних видів спортивного туризму (пішохідного, водного, лижного, спелео, велосипедного, гірського) і краєзнавчих досліджень (народознавчих, історичних, географічних, екологічних, фольклорно-етнографічних).
В Україні крім Державного функціонують обласні центри туризму і краєзнавства учнівської молоді, а також міські та районні станції юних туристів. Вони організовують роботу гуртків зі спортивних видів туризму, пізнавальну роботу, проводять навчально-тренувальну роботу, збори, походи, змагання. Такий центр функціонує в м. Луцьку.
Міністерство з питань сім’ї, молоді та спорту є центральним органом державної виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері фізичної культури і спорту. Він вносить пропозиції щодо програм розвитку спортивного туризму.
Завданнями Міністерства з питань сім’ї, молоді та спорту є:
затвердження календарних планів змагань, навчально-тренувальних зборів зі спортивного туризму;
організація фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів;
організація роботи з фізичного виховання і провадження фізкультурно-оздоровчої діяльності у навчально-виховній сфері;
порушення клопотань нагородження спортсменів, тренерів державними нагородами;
присвоєння спортивних звань;
комплектація збірних команд України, підготовка та участь спортсменів у змаганнях.
В областях основні функції в галузі фізичної культури і спорту здійснюють відповідні підрозділи обласних державних адміністрацій. Таким підрозділом є Управління з питань сім’ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації, основними завданнями якого є відповідно: затвердження календарних планів обласних змагань та навчально-тренувальних зборів; підготовка, комплектація збірних команд області; організація в області фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів; присвоєння спортивних звань (КМС, І розряд).
Аналогічні підрозділи з питань фізичної культури і спорту функціонують в районних і міських ор-ганізаціях.
Отже, питання підготовки спортсменів, організації змагань, навчально-тренувальних зборів, присвоєння спортивних звань в спортивних видах туризму вирішуються Міністерством з питань сім’ї, молоді та спорту України та відповідними підрозділами в областях, районах, містах.
 
3. Управлінські функції органів місцевого самоврядування в туризмі.
Управління туризмом на місцях здійснюють органи місцевого самоврядування: Верховна Рада АР Крим та обласні і районні ради. В їх складі діє постійна комісія ради з питань соціального захисту населення, трудових ресурсів, сім'ї, молоді, спорту та туризму. Така комісія:
розробляє та вносить пропозиції, що затверджуються радою, яка схвалює регіональні програми розвитку туризму, що фінансуються з бюджету АР Крим, обласних і районних бюджетів;
визначає кошти бюджету АР Крим, обласних і районних бюджетів для фінансового забезпечення регіональних програм розвитку туризму;
контролює фінансування регіональних програм розвитку туризму за кошти бюджету АР Крим, обласних і районних бюджетів.
Місцеві програми розвитку туризму затверджують сільські, селищні, міські ради. Пропозиції попередньо розглядаються і вносяться на затвердження депутатською комісією.
В управлінні туризмом беруть участь також громадські організації. Громадяни України, іноземці, особи без громадянства з метою реалізації та захисту прав і законних інтересів можуть об'єднуватись в громадські організації туристичної спрямованості (ст. 28 Закону України «Про туризм»).
Однією з ведучих є Федерація спортивного туризму України, яка своєю метою ставить сприяння створенню головних засад національної моделі спортивного туризму як масового самодіяльного спорту та спорту вищих досягнень. З 2002 року рішенням колегії Держкомспорту Федерації надано статус національної спортивної федерації. Основними напрямами діяльності Федерації є:
-         організація та проведення спортивних туристських заходів: всеукраїнських та регіональних змагань з техніки спортивного туризму та спортивних туристських походів і експедицій;
-         вивчення та пропаганда спортивних туристських ресурсів території України, розробка та апробація кваліфікованих туристсько-спортивних маршрутів;
-         сприяння організації навчально-методичної роботи з підготовки та підвищення кваліфікації кадрів спортивного туризму;
-         сприяння інформаційному, нормативному, методичному забезпеченню розвитку спортивного туризму в Україні;
-         розвиток структури Федерації.
Федерація спрямовує зусилля на розвиток пішохідного, гірського, велосипедного, водного, лижного, вітрильного, спелеологічного, автомобільного та мотоциклетного видів спортивного туризму.
Федерація є дійсним членом Міжнародного туристсько-спортивного союзу та Міжнародної федерації спортивного туризму. Осередки та організації Федерації діють в АР Крим, областях України (наприклад Волинська обласна федерація спортивного туризму).
З метою сприяння розвитку спортивного туризму у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, регіонах України створюються територіальні спортивні туристські клуби, які є добровільними громадськими об'єднаннями, що створюються на засадах єдності інтересів громадян - прихильників спортивного туризму. Клуб є юридичною особою і діє на підставі власного статуту, він є неприбутковою організацією. Клуб може на добровільних засадах входити до складу інших громадських організацій, бути членом відповідної федерації, брати участь у заснуванні спілок, союзів.
Основними завданнями таких клубів є:
-         здійснення заходів з масового залучення до активних занять спортивним туризмом різних соціальних та вікових груп населення;
-         організація засобами спортивного туризму активного дозвілля;
-         сприяння створенню в місцевих установах, організаціях секцій спортивного туризму;
-         організація та проведення туристських походів, експедицій, подорожей з різних видів спортивного туризму, комбінованих за видами туризму подорожей;
-         організація роботи туристсько-спортивних, оздоровчих таборів та баз;
-         проведення спортивних туристських змагань, зльотів;
-         здійснення навчально-тренувальної роботи зі спортивного туризму.
Членами клубу можуть бути як окремі громадяни, так і колективи підприємств.
 
Новини коледжу:
Святкова лінійка до Дня знань Святкова лінійка до Дня знань
Перший урок 2018 Перший урок 2018 "Розкажемо Європі про себе"
ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ
Майстерня професій у Буковелі Майстерня професій у Буковелі
День Героїв України День Героїв України
День вишиванки 2018 День вишиванки 2018
На базі коледжу проведено семінар-нараду Івано-Франківського обласного центру зайнятості На базі коледжу проведено семінар-нараду Івано-Франківського обласного центру зайнятості
Виставка декоративно-ужиткового мистецтва до Дня матері Виставка декоративно-ужиткового мистецтва до Дня матері
Участь у міському віче Участь у міському віче
Студентська конференція з Охорони праці Студентська конференція з Охорони праці
 
Бурштинський торгівельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічногоо університету