Гість [Вхід] [Реєстрація]
Студенту Навчальні матеріали Українська мова за професійним спрямуванням
Розклад занять
Заміна уроків
Розклад екзаменаційної сесії
Навчальні матеріали
 
Історія туризму
 
Туристичні ресурси (лекції)
 
Географія туризму (лекції)
 
Організація анімаційних послуг в туризмі
 
Українська мова за професійним спрямуванням
 
Українська мова за професійним спрямуванням (практичні)
 
Вища математика
 
історія України
 
Технологія і організація туристичного обслуговування
 
Рекреаційна географія
 
Організація екскурсійного обслуговування
 
Оранізація екскурсійного обслуговування (практичні)
Рейтинг студентів
Міністерство освіти і науки України
Бурштинський торговельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічного університету


          ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 
 
 Українська мова (за професійним спрямуванням)
 
 
 
 
 
Галузь знань 1401 Сфера обслуговування
 
Спеціальність 5.14010301 Туристичне обслуговування
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2016 – 2017 навчальний рік
 
Лекція № 1
Тема лекції: “Державна мова – мова професійного спілкування”
План   лекції
  1. Предмет, мета, завдання дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням”), зв’язок з іншими дисциплінами.
  2. Мова – явище суспільне: визначення терміна, функції.
  3. Поняття національної та літературної мови. Основні ознаки літературної мови. Мовні норми.
  4.  Історія розвитку української мови, її місце серед інших мов світу.
 
Література
1. Дячук Т. М., Варенко В. М. Ділова українська мова: Навч. посіб.  / Т. М. Дячук, В. М. Варенко: навч. посіб. – К. : НАУ, 2011. – 224 с.
2. Культура фахового мовлення: Навч. посіб. / За ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2005.
3. Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура фахової мови / Л. І. Мацько,  Л. В. Кравець: Навч. посіб. – К. : ВЦ “Академія”, 2007.
4. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням / С. В. Шевчук, І. В. Клименко.: Підручник. – К. : Алерта, 2010.
 
Зміст лекції
1.  Дисципліна «Українська мова (за професійним спрямуванням)» (далі – УМПС) є однією з базових для формування професійної компетенції студентів, оскільки мова виступає одним з основних інструментів професійної діяльності сучасного фахівця. Сьогодні висококваліфікований фахівець будь-якої галузі повинен мати високу загальну й мовну культуру, уміти спілкуватися з людьми, висловлюватися точно, логічно й виразно, досконало знати фахову термінологію, що можливо тільки за умови глибокого вивчення рідної мови, свідомого ставлення до повсякденної мовної практики. Засвоєні знання та уміння з УМПС є основою для ефективного сприйняття відомостей з інших галузей знань, розвитку абстрактного мислення, реалізації творчого потенціалу майбутніх фахівців. Дисципліна “УМПС” має універсальний характер, адже покликана задовольняти потреби усіх без винятку фахівців:  документознавців, майбутніх інженерів, математиків, економістів, медиків та інших.
Предметом курсу, з одного боку, є фахова мова, фахова термінологія,  а з іншого – документи, оформляти які повинна вміти кожна освічена людина.  
Метою викладання дисципліни є формування лінгвістичної та комунікативної компетенції студента відповідно до напряму його майбутньої професійної діяльності. Мета дисципліни визначається необхідністю підготувати фахівця – гармонійно розвинену особистість, здатну ефективно вирішувати професійні завдання за допомогою набутих лінгвістичних знань і комунікативних навичок. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
- поглиблення знань про систему української мови, її одиниці, особливості функціонування;
- засвоєння теоретичних відомостей про українську літературну мову, її походження, суспільне значення, норми, стилі, специфіку професійної мови та її роль у професійній діяльності, особливості використання мовних засобів у фаховому мовленні;
- вироблення навичок правильного використання лексико-фразеологічних, морфологічних і синтаксичних засобів української мови відповідно до умов, мети й змісту комунікації;
- засвоєння теоретичних відомостей про термін, його ознаки, термінологічну систему, специфіку термінології обраного фаху, українські термінологічні словники;
- вироблення вміння користуватися довідковою лінгвістичною літературою;
- закріплення навичок грамотного письма.
На сучасному етапі розвитку наукового пізнання, коли пошук істини неможливий у рамках лише однієї парадигми, з’являється чимало інтегративних, міждисциплінарних галузей знань. Не є винятком і курс УМПС, що поєднує в собі досягнення сучасної науки як у мовознавчій, так і в професійній сферах, реалізує ідею максимального наближення мовної освіти студентів до їх фахових потреб, тому тісно пов`язаний з іншими спеціальними дисциплінами (історико-філософськими, гуманітарними, юридичними, технічними), які сьогодні вивчаються в Національному авіаційному університеті, – „Історія”, „Філософія”, “Ділова українська мова”, “Термінознавство”, „Документознавство”, “Українська мова” тощо.
2.  Мова– особлива знакова система, яка називає поняття та реалії об’єктивної дійсності і забезпечує потреби людини в спілкуванні та пізнанні. Знаком у мові є лексема (слово).
Так само, як суспільство не може існувати без мови, мова не може існувати за межами певного соціуму. З-поміж інших суспільних явищ (наприклад, таких, як: ідеологія, культура, релігія та ін.) мова посідає особливе місце, адже обслуговує всі без винятку царини життєдіяльності людини.
На розвиток мови впливають як мовні, так і немовні чинники. В основі внутрішньомовних причин змін лежать суперечності між потребами спілкування і мовними можливостями, які виявляються в дії універсальних тенденцій, зокрема: до економії мовних засобів і зусиль мовців, до вираження різних значень різними формами, до обмеження складності мовних одиниць, до абстрагування мовних елементів тощо.
Найістотніший вплив на становлення будь-якої мови світу мають немовні чинники – стан мови в суспільстві, економічний і суспільно-політичний розвиток, демографічні зміни, суспільні течії та погляди, творчість письменників, діячів культури і мистецтва; розвиток культури, науки, техніки; контактування мов.
Призначення, роль і завдання мови визначають її функції (від лат. funсtio – виконання, здійснення). Питання про функції мови дуже складне, мовознавці досі не дійшли щодо нього одностайної думки. У різних мовознавчих працях виокремлюють від 2 до 20 функцій. Обов’язкові функції мови: комунікативна, пізнавальна, мислеоформлювальна, інформативна, емоційна, експресивна та апелятивна. Серед них основними вважаються комунікативна й мислеоформлювальна.
 Суть комунікативної (від лат. communicatio – спілкування) функції полягає в тому, що мова виступає основним засобом спілкування людей. Крім усного мовлення, комунікативну функцію виконують написані чи надруковані тексти.
Мислеоформлювальна функція. Щоб відбулося спілкування, потрібно сформувати і сформулювати думку. Крім мислення, цей процес забезпечує і мова. Формування думки та її висловлювання можуть як збігатися в часі, так і відбуватися в різний час: людина спочатку формулює думку, а потім її висловлює.
Пізнавальна функція (інші назви – когнітивна, гносеологічна, акумулятивна, номінативна, ментальна) полягає в тому, що мова є важливим засобом пізнання світу. Не назване – не пізнане. Добираючи назву для речі, людина її пізнає. Все, що будь-коли пізнане людиною, закріплюється і зберігається в слові. За допомогою мови людина формує свої знання про об’єктивну дійсність і про себе, у мові закріплюється досвід практичної діяльності поколінь.
Суть інформативної функції (інші назви – репрезентативна, референтна) полягає в тому, що в процесі спілкування люди передають одне одному інформацію про позамовну дійсність. Цей процес відбувається за посередництва думки.
Емоційна (від англ. emotion – душевне хвилювання) функція (або емотивна) виявляється у вираженні ставлення автора до змісту свого повідомлення. Реалізується емоційна функція за допомогою вигуків, зменшувальних суфіксів, інтонації тощо.
Експресивна (від лат. exspressio – вираження), або виразова функція передбачає представлення у висловлюванні думки самого мовця. Кожний текст, кожний акт спілкування, несучи в собі певну інформацію про немовну дійсність, водночас містить інформацію про автора.
Суть апелятивної (від лат. apellatio – звертання) функції (або імпресивної) полягає в тому, що за допомогою мови можна вплинути на думки, поведінку адресата.
Крім обов’язкових функцій, деякі мовознавці виокремлюють факультативні, реалізація яких в комунікативних актах залежить від ситуації, зокрема:
Контактоустановлювальну, або фатичну – мова виступає засобом налагодження контактів між людьми.
Метамовну (від гр. meta– після, за, між) – мовні одиниці використовуються для з’ясування властивостей мови в процесі її засвоєння, за їх допомогою можна описати ту саму або іншу мову.
Інтегрувальну (від лат. integer – цілий, незайманий) – мова виступає засобом згуртування населення певної території й перетворення його в колектив, суспільство, народ, націю.
3. Вирішальну  роль у становленні певного етносу як нації відіграють національні мови. Нація (від. лат. плем’я, народ) – стійка спільність людей, яка історично склалася на основі спільності економічного життя, території, мови, особливостей культури та побуту. Національні мови виникають з появою капіталізму.
Національна мова охоплює всі форми існування мови певної нації – територіальні діалекти, ненормативну лексику – вульгаризми, професіоналізми, арготизми; літературну мову.
 Літературна мова є вищою формою вияву національної мови.
Літературна мова – це загальноприйнята оброблена й удосконалена форма національної мови, що служить засобом порозуміння всіх представників певного етносу.
Основні ознаки літературної мови:
  • наддіалектний характер – як правило, формується на ґрунті одного територіального діалекту;
  • унормованість;   
  • загальноприйнятість норм;
  • система функціональних стилів;  
  • наявність усної та писемної форм побутування.
Кожна літературна мова має певні усталені норми (лат. norma – «правило, взірець»). Норма літературної мови[1] – «… це реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі та нормі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвіднесних фактів загальнонародної (національної) мови у процесі спілкування»[2].  
Виділяють такі види літературних норм:
Орфоепічні (від гр. orthos – прямий, правильний і epos – мова) – визначають правильну вимову звуків у різних позиціях, у сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах, групах слів та окремих словах.  
Орфографічні (від гр. orthos – прямий, правильний і grapho – пишу) – загальноприйняті правила передачі мови на письмі.   
Пунктуаційні (нім. Punktuation від лат. punktum – крапка) визначають правильне вживання розділових знаків.
Лексичні визначають лексичну сполучуваність, розрізнення значень і значеннєвих відтінків слів.   
Словотвірні[3] визначають вибір морфем, їх розташування і сполучуваність у складі слова.   
Морфологічні (від гр. morphe – форма і logos – слово) норми регулюють правила вживання граматичних форм роду, ступенів порівняння прикметників, прислівників, особових і наказових форм дієслів тощо.  
Синтаксичні (від гр. syntaxis– побудова, зв’язок) визначають правила відбору варіантів при побудові словосполучень і речень.  
Стилістичні обмежують використання лексичних одиниць певним функціональним стилем.    
4. У світі нараховують близько 5 000 мов, серед яких українська мова за критерієм мелодійності посідає одне із перших місць, а за кількістю мовців – 21.
Українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї (розпалася  в ІІ – ІІІ тисячолітті до н.е.), до східної підгрупи слов’янських мов.
Приблизно у ІІІ тис. до н. е. з індоєвропейської прамови виділилася праслов’янська (спільнослов'янська) мовна єдність. Праслов’янська доба тривала близько 2000 років.
Українська мова, найвірогідніше, сформувалася на частині тієї території, яка є слов'янською прабатьківщиною. 
“Найвірогіднішою, на наш погляд, є гіпотеза про середньодніпровську – західнобузьку прабатьківщину слов’ян” – пише Ф. Філін. Це дає підстави припускати, що сучасна українська мова як автохтонна найбільшою мірою успадкувала ту мову, яка лягла в основу всіх слов’янських мов, тобто праслов’янську мову.
У період з VI до IX – X ст. говори праслов'янської мови стали окремими мовами.
Є різні погляди на походження української мови. Точної дати встановити неможливо, бо фонетичні, лексичні й граматичні особливості, які виокремлюють певну мову з якогось масиву, накопичуються протягом століть. Більшість авторів[4] сходяться на тому, що українська мова почала формуватися не раніше УІ – УІІ ст. н. е. 
Основними сучасними гіпотезами історичного розвитку української мови є дві:
1. Концепція вченого-мовознавця, славіста, доктора філософії академіка Юрія Шевельова (прихильниками цієї концепції з-поміж інших є Г. Півторак, В. Німчук, О. Царук) – українська мова безпосередньо виділилася з праслов’янської мови.
Періоду спільносхіднослов’янської мовної єдності (спільної розмовної давньоруської мови) не існувало.
 2. Концепція російського мовознавця Олексія Шахматова (з українських учених близькі погляди на походження української мови мав Агатангел Кримський,    Л. Булаховський, Ю. Карпенко, О. Горбач.) – українська мова походить зі «спільноруської прамови», з якої походять й інші «руські мови» (російська й білоруська). За цією концепцією, з праслов’янської мови виділилася спільносхіднослов’янська, або давньоруська мова і лише потім, на її основі утворилася українська мова. За О. Шахматовим,  ХІV ст. – початок самостійної історії східнослов'янських народностей та їхніх мов.

 
 
 

[1] Не сплутувати з мовною нормою, поняттям ширшим. Мовна норма, крім літературної мови, притаманна й іншим формам національної мови – діалектам (територіальним і соціальним), просторіччю, мові фольклору.

[2] Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. – К.: Наукова думка, 1976. – 288 с. – С.94.

[3] Словотвірні, морфологічні та синтаксичні норми інколи об’єднують спільною назвою – граматичні норми.

[4] Історія укр. мови: Хрестоматія / Упор. С. Я. Єрмоленко, А. К. Мойсеєнко. – К.: Либідь, 1996; Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи та правда... К.: Академія, 2001.

 
Новини коледжу:
В переддень свята Покрови Пресвятої Богородиці проведено виховний захід В переддень свята Покрови Пресвятої Богородиці проведено виховний захід
Навчання з ЦЗ населення на базі гуртожитку коледжу Навчання з ЦЗ населення на базі гуртожитку коледжу
Проведено День здоров’я Проведено День здоров’я
Святкова лінійка до Дня знань Святкова лінійка до Дня знань
Перший урок 2018 Перший урок 2018 "Розкажемо Європі про себе"
ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ
Майстерня професій у Буковелі Майстерня професій у Буковелі
День Героїв України День Героїв України
День вишиванки 2018 День вишиванки 2018
На базі коледжу проведено семінар-нараду Івано-Франківського обласного центру зайнятості На базі коледжу проведено семінар-нараду Івано-Франківського обласного центру зайнятості
 
Бурштинський торгівельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічногоо університету