Гість [Вхід] [Реєстрація]
Студенту Навчальні матеріали Організація екскурсійного обслуговування
Розклад занять
Заміна уроків
Розклад екзаменаційної сесії
Навчальні матеріали
 
Історія туризму
 
Туристичні ресурси (лекції)
 
Географія туризму (лекції)
 
Організація анімаційних послуг в туризмі
 
Українська мова за професійним спрямуванням
 
Українська мова за професійним спрямуванням (практичні)
 
Вища математика
 
історія України
 
Технологія і організація туристичного обслуговування
 
Рекреаційна географія
 
Організація екскурсійного обслуговування
 
Оранізація екскурсійного обслуговування (практичні)
Рейтинг студентів
Бурштинський торговельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічного університету
 
 
 
 
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Організація екскурсійного обслуговування
Галузь знань 1401 «сфера обслуговування»
Напрям підготовки 140103 «туризм»
спеціальність  5.14010301 «туристичне обслуговування»
 
 
 
2017-2018 навчальний рік
Конспект лецій навчальної дисципліни організація екскурсійного обслуговування для студентів за спеціальністю 5.14010301 «туристичне обслуговування»
 
Розробник: Гулик В. М.- викладач спецдисциплін
 
 
Конспекти лекцій схвалено на засіданні циклової комісії готельного-ресторанного сервісу та туризму
 
Протокол від «№ 2» 04.10 2017 року
 
Голова циклової комісії В. С. Доцяк
 
 
 
 
 
 
 
 
План конспекту лекцій
Модуль  1 Організація екскурсійних послуг
Змістовий модуль 1.1. Основні поняття та  особливості екскурсійної справи.
Тема 1. Вступ. Історія екскурсійної справи.
Тема 2. Управління та організація екскурсійними послугами.
Тема 3. Теорія екскурсійної справи.
Змістовий модуль 1.2. Екскурсійна методика
Тема 4. Методика розробки екскурсії.
Тема 5. Методика екскурсійного показу.
Тема 6. Методика розповіді в екскурсії.
Тема 7. Методика проведення екскурсії.
Змістовий модуль 1.3. Правове регулювання екскурсійної діяльності.
Тема 8. Особливості проведення екскурсій за різною тематикою.
Тема 9. Професія – екскурсовод
Тема 10. Професійна майстерність екскурсовода. Якість екскурс ії, способи її оцінки.
Контрольні запитання для самостійної діагностики
Список використаних джерел
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Лекція № 1
Тема: Вступ. Історія екскурсійної справи.
План лекції
1. Розвиток екскурсійної справи в світі.
2. Розвиток екскурсійної справи в Україні.
3. Розвиток екскурсійної справи в Галичині.
 
1.Розвиток екскурсійної справи в світі.
Подорожі та мандрівки є невід’ємною частиною історії давніх цивілізацій. Одними з найдавніших мандрівників можна вважати єгиптян. У давньоєгипетських папірусах є повідомлення про подорожі єгипетських воєначальників, експедиції, споряджені фараонами з науковими (розвідувальними) цілями. Найвідомішою подорожжю, яка була проілюстрована зображеннями з написами на стінах храму Амон-Ра у Фівах (Луксор), стала експедиція цариці Хатшепсут до країни Пунт (узбережжя Східної Африки) в XV ст. до н. е.
Головною водною магістраллю єгиптян була ріка Ніл, але вони здійснювали й морські подорожі. Найвидатнішими мореходами давнини були фінікійці, які подорожували Середземним морем і вздовж західних берегів Європи та Африки. Фінікійцям належить цілий ряд географічних відкриттів. На думку вчених-істориків, вони першими дали назву материкам Європі та Азії (фінікійські назви ереб — захід та асу — схід).
Мотивами подорожей залишалися господарські (торгівля, будівництво) й пізнавально-розвідувальні потреби. Проте в ті часи вже з’явилися релігійні мотиви (паломництво до храмів) й мотиви, пов’язані з появою перших державних утворень (завоювання нових земель, укріплення державних кордонів, контроль за територією тощо).
У рабовласницьких державах Месопотамії — Ассирії та Вавилоні з сильною централізованою владою будувалися шляхи сполучення, створювалися притулки для подорожуючих чиновників і гінців. Мандрівників притягували великі міста — центри торговельного й культурного життя: Мемфіс, Фіви, Ніневія, Вавилон. Прообраз першого музею з’явився саме у Вавилоні в VI ст. до н. е., коли цар Навуходоносор виділив одне крило свого палацу під «Кімнату див людства».
У цей період визначилися «сім див світу», які слід було побачити: єгипетські піраміди, висячі сади Семіраміди у Вавилоні, статуя Зевса роботи Фідія в Олімпії, храм Артеміди в Ефесі, Мавзолей у Галікарнасі, Колос Родоський та Александрійський маяк. Крім перших двох див всі інші були плодами культури давньогрецької цивілізації.
У Стародавній Греції з розвитком міст (полісів) почався й розвиток подорожей, пов’язаних з торгівлею, державними потребами. На ті часи існувала розгалужена мережа шляхів, зв’язок між містами підтримували «гемеродроми» (денні гінці), для яких будувалися спеціальні притулки на відстані денного перегону на коні. Греки, які вели суспільний спосіб життя, дуже часто відвідували масові видовищні заходи, свята, мистецькі фестивалі та спортивні змагання. Найбільші й найвідоміші з них — це Олімпійські ігри, але були й інші — Пітійські, Істмійські, Німейські. Під час таких масових заходів на території країни і сусідніх держав панував «священний мир», а подорожні знаходилися під охороною богів. Охоронцем шляхів, мореходів і подорожніх вважався бог Аполлон, а визнаним заступником мандрівників — бог Гермес. На шляхах Греції ставилися «герми» — кам’яні брили, що служили і путівними знаками, і фетишами — охоронцями шляхів.
Безліч людей направлялися на свята на честь богів і просто до великих храмів: дізнатися про свою долю та дістати пораду в храмі Аполлона у Дельфах, поклонитися храму Афродіти в Коринфі або дістати зцілення у храмі Асклепія в Епідаврі. Останній набув статусу своєрідного курорту — цілющі джерела, притулки для розміщення прибулих, стадіон, театр на 17 тис. місць, галереї скульптур. Так з’явився лікувальний мотив для подорожей, що пізніше набув поширення в античному світі. У цей же період виник ще один мотив для подорожей — освітній. Країною, куди греки їздили продовжувати освіту, був Єгипет. Тут удосконалювали свої знання філософ-математик Піфагор, законодавець Солон, філософ Платон, а мислитель і філософ Фалес Мілетський навчався в Єгипті понад 20 років.
«Багато греків їздило до Єгипту — одні торгувати, другі — воювати, треті — просто подивитись країну», — писав у одній зі своїх книг давньогрецький історик і мандрівник Геродот (V ст. до н. е). Свої численні подорожі Геродот описав у дев’яти книгах, названих відповідно іменами дев’яти муз. У четвертій книзі («Мельпомена») він описував життя скіфів — мешканців степів Північного Причорномор’я — їх звичаї, суспільний лад, побут. Одним з перших відомих історії мандрівників, поряд з Геродотом, був Ганон Карфагенський (V ст. до н. е.), який був посланий карфагенським сенатом на чолі великого флоту для колонізації нових земель в Африці. Його нотатки про подорож відомі як «Морська кругосвітня подорож Ганона». Серед мандрівників Стародавньої Греції було багато вчених, філософів, письменників. Вчений — грек Піфей (IV ст. до н. е.) здійснив морський перехід уздовж узбережжя Європи до Британії і проникнув на північ майже до Скандинавських островів. А його співвітчизник Страбон (І ст. до н. е — І ст. н. е.) після подорожей по Близькому та Середньому Сході, Південно-Східній Європі та Північній Африці уклав 17-томну «Географію», у якій були зібрані знання стародавніх греків про різні країни світу.
У II ст. до н. е. країни Середземномор’я з’єднав зі Сходом знаменитий торговий шлях, яким з Китаю й Індії до країн Європи надходили різноманітні товари, передусім — шовк. Пізніше цей маршрут дістав назву «Великого шовкового шляху».
Крім купців у країнах Далекого Сходу, зокрема — в Китаї, подорожували вчені, державні службовці, посли. «Китайським Геродотом» називають Сима Цяня (II ст. до н. е.), який здійснив декілька великих подорожей, в результаті чого зробив географічно-етнографічний опис Китаю та сусідніх азіатських країн і народів. У цей же період посол китайського імператора Чжан Цянь першим відкрив співвітчизникам шлях у західний світ, познайомив з країнами Середньої Азії, відкрив шляхи до Риму, якими активно стали користуватись торговці й дипломати, паломники та інші мандрівники.
У Стародавньому Римі все більшого значення набувають пізнавальні й освітні подорожі. Єгипет, Греція приваблювали римлян історією, пам’ятками. Римські патриції, нащадки багатих і знатних родин подорожували, продовжуючи освіту. Давньоримський державник, трибун Цицерон зізнавався, що набуттям своїх знань він великою мірою завдячує подорожам. Для зручності мандрівників з’явилися й путівники: опис «семи див світу», складений греком Антипатром з Сндону (II ст. до н. е.), карта «Ойкумени» Клавдія Птолемея (II ст. н. е.), «Опис Еллади» Павсанія (II ст. н. е.) тощо.
Як і греки, римляни надзвичайно любили масові видовищні заходи: ігри, імператорські свята, гонки колісниць. А на бої гладіаторів і циркові вистави до Риму збиралися тисячі глядачів з усіх країв імперії. Римська держава мала добре обладнану мережу шляхів. На шляхах і в містах будувалися таверни та заїжджі двори для подорожуючих, які вже тоді відрізнялися за комфортом і були орієнтовані на представників різних верств римського суспільства. У Стародавньому Римі значного поширення набули подорожі з метою лікування до цілющих джерел, на морські узбережжя. Залишки стародавніх курортів давньоримських часів збереглись на території Румунії, Болгарії, Швейцарії, Австрії, Франції. Відомий німецький курорт Баден-Баден виник на місці старовинного курорту Римської імперії Цивітас Аврелія Аквензис (III ст. н. е.). У Будапешті можна побачити залишки римського курортного селища Аквінкум. Для імператорів і патриціїв будували палаци на узбережжі та островах Середземного моря.
У Стародавньому Римі подорожі стали елементом культури, модою. Давньоримський державний діяч і письменник Пліній Молодший (І-ІІ ст. н. е.) так писав про це: «Подорожуємо сушею і морем, щоби побачити щось, що не удостоюємо поглядом, коли воно знаходиться перед очима. Природа створила нас такими: надаємо перевагу тому, що далеко, і байдужі до того, що близько. Вочевидь, це пояснюється тим, що будь-яке бажання слабшає, якщо його легко задовольнити, або тим, що нас не хвилює те, що ми можемо побачити, як тільки побажаємо. Якою б не була причина, але й у нашому місті, і біля нього є багато такого, чого ми не бачили, про що ми навіть не чули. Але якщо б це знаходилося в Греції, Єгипті чи в Азії, ми повинні були б знати про нього все, все прочитати та побачити те, що потрібно побачити...».
Перші століття нашої ери були сприятливими для подорожей: зручні шляхи добре охоронялися, римські гроші приймалися всюди, латину і грецьку розуміли в більшості країн, кордони були прозорими. У цей час значно посилився релігійний мотив подорожей, як наслідок появи великих світових релігій, зокрема — християнства. Паломництво залишилося одним з основних мотивів подорожей в епоху середньовіччя.
Початком епохи Середньовіччя прийнято вважати дату падіння Римської імперії (486 р. н.е.). Головною рисою середньовічної культури є пануюче положення релігії, що поступово посіла основне місце у всіх елементах життя та побуту. Подорожі у дану епоху втратили властиві стародавньому світу розмаїтість і пізнавальну спрямованість. Зі знищенням у 391 р. н.е. Олександрійської бібліотеки світ втратив левову частку знань, накопичених протягом декількох тисячоріч. Церква душила усілякі прояви наукової думки, наполегливо погоджувала уяву про Землю із біблійними текстами, підтасовуючи та вишукуючи факти, що підтверджували погляди про Землю як центр світобудови, і заперечували її кулястість. У християнських монастирях навіть створювалися карти, де в центрі зображувався Єрусалим, поруч Середземне море, а вгорі, поруч із Індією, – Земний рай. Набагато більше знань стародавностізбереглося на Сході, але наукові відомості арабів практично не потрапляли в християнську Європу.
Деяка частина відомостей просочилася під час хрестових походів, а також із Кордовського халіфату та Гранадського емірату – мусульманських держав, що до середини XIV ст. розташовувалися на території Піренейського півострова. Завдяки арабським джерелам передові європейські вчені епохи середніх віків змогли ознайомитися із працями античних авторів. Мандрівниками та організаторами подорожей у середньовіччя найчастіше були купці, які не тільки прокладали нові маршрути, але й були джерелом знань про нові країни і землі. Великий внесок у розвиток подорожей був зроблений і прочанами. У період засилля релігійної пропаганди, паломництво як елемент релігійного культу і як суспільне явище отримало величезний розмах і опанувало широкі маси віруючих.
Більшість імен мандрівників епохи Середньовіччя історія не зберегла; відомі лише ті, хто залишив описи своїх мандрівок або про кого збереглися легенди скандинавських саг. Серед плеяди мандрівників Середньовіччя важливе місце посідають і представники арабського Сходу, чий внесок у розвиток сфери подорожей і туризму був величезним.
         Бурхливий розвиток міст у XIV – XV ст., прогресивні погляди вчених того часу, зміни в наукових підходах стали передумовами змін в уявленнях про світ. Необхідність пошуку нових ринків, а також більша доступність (у зв’язку з початком друкарства) країнознавчих добутків стародавніх авторів розбудили інтерес до дослідження далеких країн. Із цього моменту в історії наступає епоха Великих географічних відкриттів. Географічні карти, створені на той час на підставі уявлення про кулястість землі, давали підставу говорити про можливості досягнення країнСходу при неухильному русі на Захід. Ідея пошуку морських торговельних шляхів в Індію та Китай пояснювалася також іншою причиною. Караванні шляхи зі сходу перебували вруках арабів і були небезпечні, а турки після завоювання Константинополяу 1457 р., установили до того ж високі податки та мита. Сухопутні шляхина Схід для європейців були практично загублені. Предмети розкоші – шовк із Китаю, коштовності з Індії, східні прянощі – стали в Європі недоступною рідкістю. Тому ідея пошуку морського шляху в Індію та Китай вобхід ісламського світу виношувалася як королівськими дворами Європи, так і великими торговими домами.
Не дивлячись на активізацію і масовість туризму в Європі в XIX ст., подальшого свого розвитку він набув лише з другої половини 20-х роківХХ ст. Перша світова війна (1914 – 1918 рр.), що охопила практично всієвропейські держави; політична нестабільність в Росії, що призвела до революції 1905 – 1907 рр., а потім лютневої буржуазної і жовтневої соціалістичної революцій 1917 р., і Громадянська війна (1918 – 1920 рр.), що відбулася за ними, на території вже Радянської Росії, різко негативно позначилися на розвитку туризму в Європі.
Зміна суспільного устрою в Росії стимулювала активізацію соціальних процесів в європейських країнах. Страх перед повторенням аналогічних революцій в інших державах Європи змусив їх керівництво провестинизку заходів щодо поліпшення життя своїх громадян, їх соціального захисту, зокрема, в багатьох країнах були введені відпустки і вихідні, зменшена
тривалість робочого дня, збільшена оплата праці тощо.
 Всі ці процеси поступово призвели до нового витка активності у сфері туризму: поїздки і відпочинок для європейців стали доступнішими. Проте в багатьох країнахЄвропи туризм як і раніше розглядався як сфера комерційної діяльності; численні краєзнавчі туристські суспільства, які були осередками національно-культурного відродження і патріотичного виховання громадян (першза все молоді) не отримали державної підтримки. Навпаки, держава бачила в них джерело нестабільності. Не отримав у той час підтримку й соціальний туризм. Незважаючи на вищесказане, вже в 20-30-і роки минулого століттядля європейського туристського руху були характерні деякі риси, які можна прослідкувати й на сучасному етапі. Так, центром міжнародного туризму в Європі в той час, як і зараз, була Франція. Щорічно її відвідували більше 2 млн. чол., які витрачали навідпочинок в цій країні 350 – 400 млн. дол. Іноземних туристів приваблювали Париж з його історичними визначними пам’ятками, а також відпочинок на Середземноморських курортах Франції (Канни, Ніцца тощо). Основний потік в’їзного туризму доводився на Англію, Німеччину, США. З початком світової економічної кризи (1929 – 1933 рр.) потік іноземних туристів до Франції почав катастрофічно падати, їх число знизилося більш ніж в 2 рази.
Стабільністю в розвитку в’їзного туризму відзначалася у той часШвейцарія. Туризм розвивався в цій країні різнопланово: лікувально-кліматичний туризм брав свої витоки ще з часів Стародавнього Риму, а зкінця XVIII ст. Швейцарія по праву почала вважатися й батьківщиною гірського туризму. Крім того, завдяки нейтралітету, Швейцарія наприкінці
XIX – початку ХХ ст. була центром проведення всіляких міжнароднихконгресів, конференцій і нарад, на які регулярно з’їжджалися представники міжнародних організацій, ділових кіл тощо. У Швейцарії також розташувалася Ліга Націй, від обслуговування персоналу якої вже в той час країна отримувала більше 4 млн. дол. щорічно. Всього ж дохід від іноземного туризму в Швейцарії в 1928 р. складав 76,5 млн. дол., тоді як кількість туристів перевищувала 2,5 млн. чол. За цим показником країна знаходиласяна першому місці в Європі, випереджаючи Францію. За Францією залишалося лідерство за об’ємом валютних надходжень, що пояснювалося, перш за все, термінами перебування іноземців: так, поїздки більшості іноземнихтуристів до Швейцарії мали діловий характер і, відповідно, були, короткостроковими, тоді, як Франція користувалася популярністю серед туристів, що прагнули відпочити на Середземноморських курортах. Серед інших європейських країн-лідерів з прийому іноземних туристів в цей період слід виділити Австрію і Італію, яким, як і Франції і Швейцарії, вдалося переступити рубіж в 1 млн. іноземців. Хоча поїздки до Австрії, яка володіє прекрасними для розвитку туризму природно-кліматичними умовами і вигідним географічним положенням, мали, як і доШвейцарії, переважно, короткостроковий і транзитний характер, і доходивід міжнародного туризму у 1929 р. складали лише 36 млн. дол., число іноземних туристів вже тоді досягло 1,8 млн. чол. Італія, завдяки тисячокілометровому морському побережжю, м’якому клімату, величезній кількості безцінних історичних, архітектурних і культурних пам’яток, багатовіковій історії, не тільки приваблювалатуристів зі всього світу, але і мала багатовікові традиції їх прийому та обслуговування. У 1929 р. число іноземців, що відвідали Італію з метою туризму, складало 1,22 млн. чол., а дохід від них перевищив 137 млн. дол., що вивело Італію за рівнем туристських надходжень на друге місце в Європі.
П’яте місце в Європі за числом іноземних туристів посідала Німеччина. Кількість іноземців, які щорічно відвідували цю країну, близько 1 млн. чол., а доходи від міжнародного туризму в 1929 р. досягли 42,9 млн. дол. Німеччина вже тодібула лідером в Європі за кількості виїжджаючих туристів: від 1 до 2 млн. німців. щорічно здійснювализакордонні поїздки. Не дивлячись наактивний розвиток міжнародного туризму, в Німеччині розвивався йвнутрішній туризм, який концентрувався на курортах Баварії і Баден-Вюртемберг, відомих ще стародавнім римлянам (зокрема, курорт Баден-Баден), а також на кліматичних курортах, розташованих на узбережжіПівнічного моря. Могутній поштовх німецький внутрішній туризм отримав з приходом до влади Адольфа Гітлера (справжнє прізвище Шикльгрубер) (1889 – 1945 рр.): у той час туризм в Німеччині почав використовувати механізм пропаганди німецького стилю життя, переваги німецької націїі тому подібне. Окрім Німеччини, основним постачальником туристів в Європі була Англія; щорічно в закордонні поїздки виїжджало більше 1 млн. чол., а їхвитрати складали більше 150 млн. дол. (1929 р. – 158,9 млн. дол.), в той час, як число іноземних туристів, що відвідали Англію в 1929 р., досяглолише 450 тис. чол., а надходження від міжнародного туризму – 108,9 млн. дол. Англійський уряд, як і американський, у той час сильно турбувавсявитоком валюти за кордон, особливо гостро ця проблема стала під час світової економічної кризи. Аналогічно США, в Англії була проведена кампанія «Витрачай свої гроші в своїй країні», направлена на активізацію внутрішнього туризму. До цього часу належать й одні з перших маркетингових досліджень в туризмі, в результаті яких була визначена структура туристів за цілями прибуття: понад 55 % іноземців прибували до Англії з метою відпочинку, 24 % були діловими туристами, на транзитних туристівприпадало 11 %, а на частку трансімігрантів – 10 %. Якісна матеріально-технічна база для прийому і обслуговування туристів була створена ще у XIX ст. в Чехії та Угорщині, однак більшість туристських об’єктів розташовувалося в цих країнах на відносно незначній території. Так, в Чехії найбільш популярним вважався курорт Карлсбад (Карлові Вари), а в Угорщині туристські об’єкти були переважно зосереджені в Будапешті, що був відомий своїми цілющими джерелами ще зчасів Стародавнього Риму. Число іноземних туристів, що відвідали Чехію в 1928 р., склало більше 400 тис. чол., надходження від їх обслуговування досягли 23,1 млн. дол.; більше 100 тис. іноземців щорічно відвідувало Угорщину. Таку ж кількість туристів приймала і Югославія (1929 р. – 123 тис. чол.), що відома своїми адріатичними курортами, чудовою природою й історичними пам’ятниками. Окрім того, в Чехії й Угорщині на початку століттяз’явилися національні організації, що опікувалися питаннями туризму: у 1902 р. в Угорщині вперше в світовій практиці було створено національнетуристське агентство «Ібус», а в 1920 р. в Чехії був організований «Чедок». Популярністю користувався й зимовий туризм в Європі, основні його потоки припадали на північні країни: Скандинавський півострів і Фінляндію, проте в загальноєвропейському масштабі частка цих країн в міжнародному туризмі була незрівнянно мала. Так, в 1929 р. Фінляндію відвідало приблизно 40 тис. іноземних туристів.
Достатньо активно міжнародний туризм розвивався в країнах Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург). Це пояснювалося рядом чинників: по-перше, на території цихкраїн існувала чудово розвинена інфраструктура, включаючи транспортні системи; по-друге, рівеньрозвитку промисловостісягнув найбільш високих показників, при цьому значна увага приділялася соціальним питанням; по-третє, на невеликій території цих держав розташовувалася величезна кількість історичних і архітектурних пам’ятників, музеїв; країни Бенілюксу мають в своєму розпорядженні рідкісний за красою природно-рекреаційний потенціал; по-четверте, разом із Швейцарією, цікраїни вже тоді стали місцем проведення багатьох конференцій, нарад таінших масових заходів.
Спроби відродження туризму неодноразово робилися в XIX – ХХ ст. у Греції. Найбільша кількість туристів відвідала цю країну в 1896 р., коли вАфінах відбулися перші Олімпійські ігри сучасності. Проте, із-за слабо розвиненої матеріальної бази туризму Греція ще дуже довго не могла посістигідне місце серед лідерів світового туристського бізнесу.
2. Розвиток екскурсійної справи в Україні.
           Історія екскурсійної справи в Україні налічує понад 200 років. Вона є органічною частиною історії вітчизняної культури в цілому. Процес становлення екскурсійної справи можна поділити на 9 етапів. Перший етап припадає на другу половину XVIII - першу половину XIX ст. Це був період, коли в Російській імперії зароджувалось підприємництво, зміцнювались визвольні ідеї
           Перші кроки в західно-українських землях було зроблено в розвитку освіти, що супроводжувалось зростанням інтересу людей до навколишнього життя, історії рідного краю. У цей час починають проводитися перші екскурсі, екскурсійні прогулянки у природу для учнівських груп. Ініціаторами таких екскурсій-прогулянок виступали педагоги-просвітителі. 
Завдяки прогресивним педагогам і методистам рекомендації про проведення шкільних екскурсій знайшли відображення у "Статуті народних училищ" 1786 р. А "Шкільний статут" (1804 р.) рекомендував не тільки влаштовувати прогулянки (екскурсії) у природу, але й до поміщицьких мануфактур, майстерень ремісників та інших підприємств.
           Другий етап (середина – кінець XIX ст.) відбувався в умовах пожвавлення суспільно-політичного руху, звернення інтелектуальних кіл до інтересів народу, його життя. Тому в цей період екскурсіям надавалось значно більшого значення, насамперед, науковим і освітнім. 
Поява ідей вітчизнознавства дала поштовх розвитку думки про предметність та наочність навчання, про вивчення рідного краю. 
Запровадженню освітніх екскурсій в Україні значною мірою сприяло вивчення демократичною українською інтелігенцією кращого досвіду у цій справі низки європейських держав: Німеччини, Франції, Швейцарії, Австро-Угорщини тощо, творів видатних просвітителів і педагогів минулого: Монтеня, Коменського, Руссо, Дістервега, Ушинського, які вваж прогулянки та екскурсії учнів важливою формою навчання.
           Так, основою педагогічної системи відомого російського педагога XIX століття Констянтина Ушинського була вимога демократизації народної освіти та ідея народного виховання, розвиток у учнів вміння спостерігати навколишню дійсність. Він рекомендував вихід за межі звичайного схоластичного уроку. Таким виходом стала екскурсія.
           Третій етап (90-і рр. XIX ст. - 1918 р.). ознаменувався зародженням організаційних засад у розвитку екскурсійного руху. Велику роль у цей час відіграють перші краєзнавчо-туристичні сб'єднання, гуртки, клуби тощо. 
Особливою популярністю на той час користувалися спеціалізовані екскурсії - ботанічні, геологічні, археологічні.
           На рубежі ХІХ-ХХ ст. в екскурсійному житті України та зокрема на Львівщині свою роль починають грати комерційні структури, створені приватними підприємцями.
           Зростає кількість кооперативів, які виконували культурно-освітні функції: фінансували українські свята ювілеї, зокрема роковини з дня народження Т. Г. Шевченка, організовували лекції, сприяли поширенню української книги, а _акож проводили екскурсії по визначних історичних місцях України.
           У західноукраїнських землях інтерес до екскурсійної справи з’явилися туристично-краєзнавчі та спортивні товариства Чорногора", "Пласт", "Сокіл", "Січ".
           У цей період набуває поширення організація екскурсій різного тематичного спрямування для учнів цивільних, військових та духовних навчальних закладів, проведення студентських екскурсій за фахом. 
Екскурсії у природу були одними з самих популярних екскурсій не лише на Львівщині, але й по всій Україні, що організовувались у гімназіях та училищах під керівництвом учителів природознавства. 
Величезне значення мали історичні екскурсії, здебільшого їх проводили вчителі історії. Привертали увагу учнів, насамперед, історичні пам'ятки великих міст, насамперед Києва, Львова, Ялти тощо. 
З метою релігійно-морального виховання молоді в кінці XIX - на початку XX ст. застосовувались паломницькі екскурсії. Об'єктами таких екскурсій у Львівській області були: костел Пресвятої Діви Марії у місті Стрій церква Святого Юра у місті Дрогобичі та інші.
           На початку XX ст. було зроблено перші кроки щодо організації та проведення літературно-мистецтвознавчих екскурсії; де екскурсоводами, як правило, виступали вчителі літератури та малювання. 
У зв'язку з величезними зрушеннями у сфері промислового виробництва, що сталися після проведення реформи 1861 р., набувають розвитку виробничі екскурсії на заводи, шахти, рудники, телефонні станції, телеграфи, типографії тощо. На їх організації наполягали викладачі фізики, математики, хімії.
           У західноукраїнських землях в гімназіях, школах :зганізовувались та проводились екскурсії та подорожі по рідному краю. У 1909 р. в українських гімназіях почала діяти "Самовиховна шкільна громада", яка організовувала учням прогулянки та екскурсії.
           Отже, екскурсії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. перетворилися на дійовий засіб освіти і виховання шкільної молоді.
Також в кінці ХІХ ст. в розвитку екскурсій та туризму на західноукраїнських землях був пріоритетним саме народознавчий аспект. 
Інтерес до мандрівок та ескурсій виявляли й спортивні товариства. 
На Станіславщині перше спортивно-пожежне товариство "Січ" було засноване в 1900 р. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища тощо.
           У 1911 р. виникло молодіжне товариство "Пласт", члени якого під час туристських походів виробляли навички участі в таборуванні, рятівництва тощо.
           Перші "пластові" гуртки в Галичині було засновано у Львові П. Франком (сином І. Франка) та І. Чмолою в 1911 p., але офіційним початком "Пласту" вважають день першої присяги "пластового" гуртка при Академічній гімназії у Львові - 12 квітня 1912 p., організатором якого став О. Тисовський.
           Всебічне, планомірне етнографічне дослідження українських теренів, головним чином, західноукраїнських земель шляхом організації наукових екскурсій упродовж 1900-1905 рр. здійснювали відомі вчені, діячі культури В. Гнатюк, Ф. Вовя І. Франко.
           Важливим є і той факт, що наукові товариства в своїх об'явах і повідомленнях про організацію наукових екскурсій пропонували їх не тільки членам товариств, але й членам їх сімей гостям міста тощо. 
Екскурсійна справа не припиняла своє існування і в буремні роки революцій і національно-визвольних змагань. Екскурсії стають важливим інструментом культурно-політичного життя.
           Так, у циркулярі від 16 листопада 1917 р. за підписом генерального секретаря народної освіти, а з січня 1918 р. першого міністра освіти УНР Івана Стешенка були поставлені завдання перед директорами шкіл всіх відомств, підрозділами про національне виховання у школах, підкреслено необхідність організації екскурсій та подорожей, де б учні на власні очі змогли побачити видатні пам'ятки нашої славної минувшини. 
Українська інтелігенція дбала про піднесення національної свідомості й одним з найдієвіших засобів у цій справі було визнано так званий екскурсійний метод.
           Екскурсійною справою в УНР займалися й профспілки, які ставили собі за мету сприяти культурному розвитку своїх членів. 
Отже, екскурсійна справа з кінця XVIII ст. до 1918 пройшла складний шлях від часу виникнення до свого становлена розвитку певних організаційних форм, на повний голос заявивші про своє існування в колі інших напрямів суспільного руху.
           Екскурсійна справа була тісно пов'язана з розвитком культосвітнього суспільно-політичного руху цього непростого періоду вітчизняної історії, ускладненого революційними подіями, національними змаганнями тощо.
           Четвертий етап (1919-1927 рр.) деякі дослідники історії туризму називають "золотим десятиріччям" розвитку екскурсознавства і краєзнавства, тому що в цей час розгортався масовий науково-екскурсійний рух, що сприяв розвитку вітчизняних традицій екскурсійного обслуговування.
           З 1921 р. почали проводитися конференції з проблем екскурсійної справи.
           У 1919-1922 рр. екскурсійною справою опікувався екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР, а з створенням у 1922 р. Головполітосвіти НКО УСРР - ця установа. Розширюються масштаби екскурсійної роботи. Екскурсії набувають Масового характеру. 
За рекомендацією Головполітосвіти починають розроблятися "науково-революційна та виробнича" тематика екскурсій з метою підвищення ідейного змісту всіх заходів у сфері туризму та екскурсій.
           Розробка історико-революційної тематики проводилася вгідно з ленінським декретом 1918 р. про монументальну пропаганду, уточнювались також і списки підприємств, де можна було переконатися про переваги соціалістичних методів господарювання. 
           Туристично-екскурсійна робота стала одним з найбільш пріоритетних напрямів діяльності регіональних органів освіти. 
           Загальне піднесення екскурсійної! роботи на Львівщині у 1920-30-х рр. позитивно вплинуло на стан музейництва в області, а також пам'яткоохоронної справи. 
           Науковці-краєзнавці мм. Києва, Львова, Харкова, Одеси, Катеринослава, Херсону, інших адміністративних і культурних центрів України наполегливо працювали над створенням спеціальної літератури: путівників, нарисів з історії тощо. 
           Місця на Львівщині, пов'язані з підпільною революційною діяльністю, в'язниці, могили борців тощо стають основними екскурсійними об'єктами історико-революційних екскурсій. 
           З 1924 р. активно починає розвиватися й ленінська тематика екскурсій. З'являються перші екскурсії про життя діяльність вождя революції та його соратників. Зі спорудженням пам'ятників і створенням музеїв В. І. Леніна тематика зазначення екскурсій ще більш розширюється. 
У 1920-30-х рр. у практиці екскурсійної роботи починають застосовуватися цикли екскурсій з метою більш поглибленого вивчення тієї чи іншої галузі. Набувають розвитку циклові екскурсій по сільському господарству, біології тощо. Застосовуються й цикли екскурсій історико-революційного змісту. 
           П'ятий етап (1928-1941 рр.). Цей період пов'язаний з утворенням перших радянських туристичних організацій: УМПЕТ (1928-1930 рр.), ВАТ „Інтурист" (1929 р.), Укртуре (1930-1935 рр.), Центральна дитяча екскурсійно-туристська станція (1930 р.), ТЕУ ІЦРПС (1936-1941 рр.), Об'єднане екскурсійне бюро НКО РСФРР (1926-1928 рр.), „Радтур" "(1928-1930 рр.). 
           Екскурсії з Іноземними робітничими делегаціями проводили УМПЕТ, ВАТ „Інтурист". Ширше використовуються різні види громадського транспорту для проведення масових екскурсій. Набувають розвитку екскурсії-масовки. Удосконалюються питання методики організації екскурсійної справи. 
           Так, один з активістів Укртуре В. С. Клігман наголошував на необхідності укладання договорів на екскурсійне обслуговування. 
Між екскурсійними організаціями та підприємствами, установами, Школами тощо. "Договори дають змогу екскурсійній організації мати під собою тверду виробничу та фінансову базу," - вважав він. 
           У західноукраїнських землях у 20-30-х рр. XX ст. спостерігалась дещо інша ситуація, пов'язана з перебуванням їх у складі інших держав. 
У західноукраїнських землях інтерес до екскурсійної справи виявили туристично-краєзнавчі товариства "Чорногора", "Пласт", Подільське туристично-краєзнавче товариство, спортивно-пожежні товариства "Луг", "Січ". 
           У 1921 р. у Львові почав діяти "Кружок любителів Львова" засновником якого був відомий історик І. Крип'якевич. Спочатку його члени організовували екскурсії, або так звані проходи по Львову, згодом маршрути екскурсій пройшли через околиці Львова У 1932 р. побачив світ путівник І. Крип'якевича "Історичні проходи по Львову". Сам І. Крип'якевич неодноразово виконував обов'язки екскурсовода, гіда. 
           З утворенням товариства "Плай" у 1924 р., одним з засновників якого був І. Крип'якевич. 24 листопада 1924 р. починає діяти й екскурсійна комісія при товаристві. На першому засіданні! комісії були розглянуті плани організації прогулянок Львовом там його околицями. 
           Велика увага приділялась екскурсіям й у спортивно-пожежному товаристві "Луг". 
           Інтерес до екскурсій виявляла й дитячо-юнацька організація скаутського напряму "Пласт". Один з активістів пластового руху Л. Бачинський наголошував на тому, що завдяки екскурсіям можна краще пізнати природу рідного краю. 
           Становлення екскурсійної справи йшло різними Шляхами в західноукраїнських землях і в радянській частині України. Наприкінці 1920-х рр. у радянській Україні система Туристично-екскурсійних закладів почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва. 
Події Другої світової війни на певний час загальмували розвиток туризму та екскурсій. Тільки після завершення війни Туристично-екскурсійні установи починають відновлювати свою діяльність. 
           Починається шостий етап (1946-1968 рр.), для якого характерні відбудова екскурсійних установ, зростання їхньої матеріально-технічної бази, розширення мережі екскурсійних об'єктів (будівництво нових міст, реконструкція історичних міст, відбудова міст після Другої світової війни, будівництво житлових, громадських і промислових споруд, створення меморіальних комплексів, пам'ятників революційної, бойової слави тощо). 
На Львівщині спостерігається пожвавлення шкільного екскурсійного руху, який набув масового характеру.
           Після Другої світової війни у західних областях України на екскурсійну справу посилився ідеологічний тиск. 
           Від екскурсоводів Львівщини, інших західноукраїнських земель вимагалося проводити екскурсії без будь-якого прояву націоналізму. Одним із проявів націоналізму вважався "відхід від насущних передових питань сучасності в далеке минуле, ідеалізація старовини, умовкнення про віковічну непримиренну класову боротьбу експлуатуємих з експлуататорами" тощо. 
У повоєнний період екскурсійною справою опікувались ТЕУ ВЦРПС (з 1962 р. Республіканська рада з туризму), ВАТ "Інтурист", "Супутник" ЦК ЛКСМУ, Республіканська дитяча екскурсійно-туристична станція (РДЕТС), товариство "Знання", Українське товариство охорони пам'яток історії та культури
           З 1963 р. подорожі та екскурсії для молоді та учнів по ОРСР, в тому числі й в Україні, починає організовувати БММТ "Супутник" ЦК ВЛКСМ. 
До екскурсій включався показ історико-революційних пам'ятників і меморіалів, дошок пошани передовиків п'ятирічок і переможців соціалістичного змагання, показувалися "ідобутки" радянської влади, внесок комсомольців та молоді у ииконання завдань п'ятирічок тощо. 
Екскурсійний матеріал доповнювався політичним змістом, включивши розповідь і показ первістків вітчизняного машинобудування, заводів, ударних комсомольських будов, вищих навчальних закладів, науково-дослідних та проектних установ, організацій охорони здоров'я, культури тощо.
           На допомогу гідам-перекладачам при проведенні екскурсій створювались методичні посібники, розроблялись методичні поради та рекомендації. Значну допомогу методактиву структурних підрозділів „Інтуристу" надавала створена у 1979 р. республіканська школа методиста. 
Та все ж за часів тоталітарного режиму існувало обмеження на тематику, а об'єкти показу інтуристам ретельно добирались адміністрацією відділень та затверджувались обкомами партії, списки об'єктів показу переглядались щорічно і відбиралися лише ті, що мали "пристойний вигляд". 
Отже, у післявоєнний період в екскурсійному процесі були ЗАДІЯНІІ державно-громадські структури, всі вони прагнули однієї мети - виховання населення в комуністичному дусі. Відповідно розвивалися і цілі екскурсійної справи, що відбилося на тематиці екскурсій. 
           Сьомий етап (1969-1986 рр.) - це період посилення екскурсійної роботи, що було викликано умовами суспільно-політичного життя України, в якому відбуваються серйозні зміни.
           У 60-х рр. XX ст. з'являється інакодумство, похитнулась ідейна монолітність, якої протягом останніх років так домагалися державно-політичні структури.
           Зміцнюються зв'язки Радянського Союзу, в тому числі й України, з Заходом. Послаблюється ізоляція Радянського Союзу і України в світі. Радянська молодь, яка виїжджала за кордон, знайомилася з життям людей інших країн.
           Для посилення екскурсійної роботи у 1969 р. приймається постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС "Про заходи по подальшому розвитку туризму та екскурсій у країні".
           Згідно з цією постановою, іншими директивними документами в системі профспілкового туризму утворюються ради з туризму та екскурсій, а в Центральній раді з туризму та екскурсій на початку 1970-х рр. був створений спеціальний структурний підрозділ.
           З реорганізацією Української республіканської ради з туризму на раду з туризму та екскурсій посилюються вимоги до здійснення екскурсійної діяльності. До справи залучаються найкращі фахівці: Є. Я. Архипець, В. І. Харчиладзві Л. Г. Нечипорчук та ін.
           Організаційні заходи, що проводилися в сфері екскурсійної діяльності, сприяли зростанню обсягів екскурсійного послуговування. 
У другій половині 1970-х - на початку 1980-х рр. в екскурсійних організаціях України розроблялись екскурсії, спрямовані на атеїстичне виховання населення, проводилися науково-практичні і методичні конференції з цієї тематики. Серед зазначених екскурсій були такі: „За ширмою святості", „Від релігії до атеїзму", „Релігія і сучасність", „Під склепіннями церков і куполів" тощо. Та з середини 1980-х рр. екскурсійні організації звернули увагу вже на історико-релігієзнавчий аспект таких екскурсій.
           Велике місце займала й історична тематика екскурсій: „По визначних місцях Львівщини".
Тематика пропонованих туристичних маршрутів та екскурсій була досить різноманітною, але вкрай заідеологізованою. 
           Восьмий етап (1987-1990-і рр.). Цей період визначається як перехідний. Екскурсійні установи переходять на самофінансування та госпрозрахунок. У нових умовах господарювання визначаються нові тенденції в організаторській,! економічній роботі. Вишукуються резерви екскурсійного) обслуговування, застосовуються традиційні та впроваджуються нові форми обслуговування. 
           Починається скорочення екскурсійних кадрів, згортання роботи екскурсійно-методичних служб.
           1987 р. виявився особливо складним, переламним для екскурсійних служб. 
           Більшість екскурсійних організацій почали переорієнтовуватись на якісне змінення змісту екскурсійно-фінансового плану, вишукування резервів по наданню додаткових послуг населенню. 
           При організації масового екскурсійного обслуговування у дні галузевих свят, вихідних днів, в екскурсійні дні сімейного відпочинку передбачались святкові обіди у ресторанах.
           Починаю чи з 1991 року екскурсійна справа переживала «велику руїну». Все це продовжувалося близько п’яти років.
           В таких умовах професійні кадри, що пішли в новостворені турфірми, намагалися налагодити роботу по екскурсійному обслуговуванню насамперед школярів. Вони й стали основним контингентом екскурсій.
           Екскурсійна справа починає будуватися на інших засадах. Змінюється й тематика екскурсій. Відбувається повний відхід від історико-революційної, ленінської, партійно-комсомольської, атеїстичної тематики до історико-краєзнавчої, релігієзнавчої; в останній намітились такі напрями, як світська та богословська, значно скорочується й попит на воєнно-патріотичну тематику.
           З'являються екскурсії про маловідомі або невідомі сторінки ишіизняної історії, такі як „Австрійський Львів" („Міст-тур" - Львів), „Львів польського періоду" („Пілігрим" - Львів).
           Інтерес викликають етнографічні екскурсії: „Вірмени у Львові" („Грин-тур"), „Національні громади Львова" („Центр Європи").
           Досвідчені професіональні кадри екскурсоводів працювали на фірмах: „Офіт" (м. Львів), «Міст тур» (м. Львів).
           Інтерес до екскурсійної справи виявив створений у 1992 р. Державний комітет України з туризму.
           На жаль, відсутність нині координуючого цещі екскурсійно-методичної роботи в державі не сприяє широкому планомірному розгортанню екскурсійної діяльності. 
           Наприкінці 90-х рр. XX - на початку XXI ст. (сучасний етап) в Україні відбуваються певні зрушення і в сфері екскурсійної діяльності. Починає активізувати екскурсійну діяльність правонаступник УРРТЕ - ЗАТ "Укрпрофтур", створене у 1991 р.
           Це, практично, єдина туристична структура, яка спромоглася певним чином зберегти деякі традиції екскурсійно-методичної школи в системі профспілкового туризму, в той час як Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді (правонаступник РДЕТС), АТ „Супутник-Україна" (правонаступник БММТ „Супутник" ЦК ЛКСМУ) втратили свої пріоритети в цій справі.
           Виходячи із завдань, визначених правлінням, ЗАТ "Укрпрофтур" на початку 2002 р., більшість обласних закритих акціонерних товариств, дочірніх підприємств та їх філій здійснили змістовні практичні кроки щодо відродження та активізації екскурсійно-методичної діяльності. 
Урізноманітнюються організаційні засади підготовки та підвищення кваліфікації екскурсоводів.
           Отже, в перспективі екскурсійна справа в країні має йти за такими напрямами, як розробка авторських тематичних екскурсійних турів,створення нових форм екскурсійного обслуговування, урізноманітнення екскурсійних послаг з урахуванням інтересіві і запитів населення. 
           Історія розвитку екскурсійної діяльності в сучасній Україні
           З моменту проголошення незалежності молода українська держава впевненно встала на шлях розбудови власної туристичної галузі. За час, що минув, завершується процес переорієнтації вітчизняного туризму з частини народногосподарського комплексу колишньго СРСР у високорозвинену галузь, що відповідає сучасному стану ринкового середовища, вимогам ефективного використання наявних туристських ресурсів. 
           Нині в Україні під охороною держави перебувають понад 140 тис. нерухомих пам'яток історії та культури.
           Сьогодні одна за одною зникають «білі плями» багатовікової історії українського народу. В поверненні народу його історичної національної пам'яті важливе місце належить екскурсійним маршрутам. 
           Екскурсія є важливим засобом вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення, насамперед, учнів, молоді до пізнання історико-культурної спадщини, яку залишили нам попередні поколіня. 
           Об'єктивне і всебічне вивчення історії, історико-культурної спадщини мають стати основою організації екскурсійної справи в Україні на сучасному етапі.
           Інтерес населлення до вітчизняної історії, історико-культурної спадщини все більше зростає. Великою популярності, насамперед серед молоді, користуються туристсько-екскурсійні маршрути «Козацькі Січі», «Фортеці і замки України», «Монастирі України», «Гетьманські столиці», «Коліївщина» та інші.
           Великою популярністю користуються поїздки до давніх міст Білгорода-Дністровського, Києва та Чернігова, овіяних легендами Чигирина та Батурина. 
           Значний інтерес у туристів викликають тури по шляхах становлення та розвитку- Київської Русі, екскурсії за численними туристсько-екскурсійними маршрутами мережі «Намисто Славутича» 
Як свідчить статистика, число екскурсантів зростає з року в рік: 1995 – 10 млн. чоловік, 1998 – вже 13 млн. чол.. У 2001 році кількість екскурсантів сягнула 19 млн. осіб. Але це складає лише 30% від екскурсійної аудиторії 80-тих років. Мало ще залучаються до екскурсій учні, студенти, сільські мешканці та інші категорія населення. 
           Сьогодні, коли нема обмежень у тематиці екскурсій, ідеологічного тиску, перед екскурсійною справою відкриваються нові горизонти. Із року в рік розширюється тематичний спектр екскурсій, оновлюється їхній зміст, що сприяється правдивому висвітленню вітчизняної історії. 
           Ця робота неможлива без серйозної методичної основи. Тому сьогодні вкрай необхідно при підтримці держави відтворити в туристичній галузі структуру методичних служб, що стали б центрами цієї роботи в регіонах, а також методичних секцій екскурсоводів як осередків підвищення фахової майстерності. У цьому плані заслуговує на увагу ініціатива полтавчан, які вже створили обласну Спілку екскурсоводів. 
           Особливо слід наголосити, що від знань, уміння екскурсовода донести матеріал до аудиторії, показати, а інколи й відтворити історичні події, зробити екскурсантів їх співучасниками, значною мірою залежитиме сприйняття ними історії України, їх свідомість і моральні засади, а в підсумку – громадська позиція. 
3. Розвиток екскурсійної справи в Галичині.
           Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як форми та способу пізнання свого краю. На той час набули значного поширення мандрівки, подорожі та екскурсії.
           Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Як свідчать численні матеріали, в мандрівках брали участь такі відомі особи, як Яків Головацький та Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький.  Немає сумніву в тому, що ці мандрівки та екскурсії відіграли важливу роль у національному вихованні тогочасної молоді.  Історія екскурсійної справи в Україні налічує понад 200 років. Вона є органічною частиною історії вітчизняної культури в цілому. Процес становлення екскурсійної справи можна поділити на 9 етапів. Перший етап припадає на другу половину XVIII - першу половину XIX ст. Це був період, коли в Російській імперії зароджувалось підприємництво, зміцнювались визвольні ідеї 
           Перші кроки в західно-українських землях було зроблено в розвитку освіти, що супроводжувалось зростанням інтересу людей до навколишнього життя, історії рідного краю. У цей час починають проводитися перші екскурсі, екскурсійні прогулянки у природу для учнівських груп. Ініціаторами таких екскурсій-прогулянок виступали педагоги-просвітителі. 
Завдяки прогресивним педагогам і методистам рекомендації про проведення шкільних екскурсій знайшли відображення у "Статуті народних училищ" 1786 р. А "Шкільний статут" (1804 р.) рекомендував не тільки влаштовувати прогулянки (екскурсії) у природу, але й до поміщицьких мануфактур, майстерень ремісників та інших підприємств.
          
 
 
 
 
 
 
Лекція № 2
 
Тема: Управління та організація екскурсійними послугами.
 
План лекції
1. Види туристсько-екскурсійних організацій.
2. Організація екскурсійної роботи на туристсько-екскурсійних підприємствах.
 
  1. 1.     Види туристсько-екскурсійних організацій.
         На ринку екскурсійних послуг функціонують чотири види організацій (суб'єктів ринку):
  • організації які виробляють власну продукцію (екскурсійні організації);
  • посередницькі (при організації турів з фірмами-партнерами);
  • постачальники (музеї, крапки харчування, транспортні господарства й т.д.);
  • торговельні (турагенції, екскурсійні бюро та ін.).
На ринку послуг туристсько-екскурсійних організацій у чистому вигляді, тобто які виконуюють якусь одну з перерахованих вище функцій, майже не існує. Багато організацій сполучають дві або три функціональні ролі з організації обслуговування екскурсантів. Наприклад, екскурсійна фірма не тільки створює продукт, але й при комплектації екскурсійних програм виконує посередницькі функції стосовно постачальників послуг (транспорт, харчування й т.д.) або стосовно приймаючої фірми чи музею, а також сама займається реалізацією екскурсійних турів або окремих послуг.
У великих туристсько-екскурсійних організаціях дані функції виконують різні відділи, в тому числі екскурсійні й методичні. У малих і середніх організаціях може функціонувати один відділ - ексурсійно-методичний, або ця діяльність здійснюється групою методистів. Існують і самостійні екскурсійні фірми, діяльність яких спрямована на створення і проведення екскурсій, а також на надання інших туристсько-екскурсійних послуг.
Екскурсійна діяльність - це діяльність зорганізації ознайомлення туристів і екскурсантів з екскурсійними об'єктами без надання послуг розміщення (нічлігу). Організована екскурсійна діяльність повинна здійснюватися кваліфікованими працівниками, які знають вимоги до технології створення екскурсійних послуг і обслуговування екскурсантів, і зачіпати самі широкі верстви населення.
Під організованою екскурсійною діяльністю розуміється пропозиція стандартизованої екскурсійної програми або окремих екскурсій як різновиду туристських послуг.
Екскурсійні фірми комбінують послуги безпосередніх виробників (музеїв, транспортних, видовищних і інших організацій) за своїм розсудом і за бажанням споживачів, а також самі створюють і надають туристсько-екскурсійні послуги (наприклад, екскурсії), тобто є, по суті, екскурсійними туроператорами. Екскурсійний туроператор планує й створює маршрут, програму й пакет послуг міських і заміських екскурсійних турів для екскурсантів на груповій або індивідуальній основі. Продукція туроператорів, а також послуги окремо взятих виробників екскурсійних послуг (наприклад, музеїв, театрів і т.д.) знаходять збут через турагентів або турагентські відділи (відділи реалізації продукції, продажів).
Екскурсійна фірма звичайно також одночасно є турагентом, залучаючи до даної діяльності екскурсоводів, керівників туристсько-екскурсійних груп, викладачів шкіл, працівників профспілок і доручаючи їм роль турагента - продавця власних екскурсійних послуг, а також виступати як продавець екскурсійних послуг, розроблених іншим туроператором.
Але при цьому відповідно до Закону України дані підприємства не повинні одержувати ліцензії ні на тур операторську, ні на турагентську діяльність. Таким чином, для заняття наданням послуг з екскурсійного обслуговування досить буде реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.
Крім того, екскурсійні фірми, прагнучи розширити коло своїх комерційних операцій з метою збільшення товарообігу, займаються й наданням додаткових або так званих супутніх послуг: продажем квитків на культурно-видовищні заходи, путівників, карт, консультаційні й транспортні послуги та ін.
Таким чином, діяльність екскурсійних підприємств представлена наступними видами робіт:
· Екскурсійний туроперейтинг:
- розробка екскурсій (до 1 доби);
- розробка екскурсійних програм ( уїк-енд тури від 1 до 3 доби);
· Турагентська діяльність:
- продаж власних екскурсійних продуктів;
- продаж екскурсійних продуктів інших операторів;
· Надання додаткових послуг.
2. Організація екскурсійної роботи на туристсько-екскурсійних підприємствах.
Успіх роботи будь-якого підприємства полягає у правильній організації керування, або менеджменті. Залежно від характеру операцій і спеціалізації туристсько-екскурсійної фірми (або екскурсійного відділу в туристсько-екскурсійній фірмі) її управлінська структура приймає відповідні форми. На ринку екскурсійних послуг функціонують чотири різновиди організацій (суб’єктів ринку):
– організації, які виробляють власну продукцію (екскурсійні організації);
 – посередницькі (під час організації турів із фірмами-партнерами);
 – постачальники (музеї, підприємства харчування, транспортні кампанії тощо);
– торговельні (турагенції, екскурсійні бюро тощо).
Серед туристсько-екскурсійних організацій у чистому вигляді, тобто таких, які б виконували якусь одну з перерахованих вище функцій, майже не існує. Багато організацій сполучають дві або три функціональні ролі з організації обслуговування екскурсантів. Наприклад, екскурсійна фірма не тільки створює екскурсійний продукт, але й за умов комплектації екскурсійних програм виконує посередницькі функції стосовно постачальників послуг (транспорт, харчування тощо) або щодо приймаючої в іншому місті фірми, музею, і паралельно займається реалізацією екскурсій інших фірм або окремих послуг.
У великих туристсько-екскурсійних організаціях зазначені  функції виконують різні відділи, зокрема екскурсійні й методичні. У  малих і середніх організаціях може функціонувати один відділ – ексурсійно-методичний, або ця діяльність здійснюється групою екскурсоводів і менеджерів. 
Екскурсійні фірми комбінують послуги безпосередніх виробників (музеїв, транспортних, видовищних та інших організацій) за своїм розсудом і за бажанням споживачів, а також самі створюють й надають екскурсійні послуги (екскурсії), тобто є, по суті, екскурсійними туроператорами. Екскурсійний туроператор планує і створює маршрут, програму й пакет послуг екскурсії для екскурсантів на груповій або індивідуальній основі.  Екскурсійна фірма водночас є турагентом, залучаючи до цієї діяльності екскурсоводів, керівників екскурсійних груп, викладачів шкіл, працівників профспілок і доручаючи їм роль турагента – продавця власних екскурсійних послуг, також виконує функцію продавеця екскурсійних послуг, розроблених іншим туроператором. Однак, відповідно до Закону України «Про внесення змін до закону «Про туризм» дані підприємства не повинні одержувати ліцензії ні на туроператорську, ні на турагентську діяльність. Отже, для заняття наданням послуг з екскурсійного обслуговування достатнім буде реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності. Крім того, екскурсійні фірми, що прагнуть розширити коло своїх комерційних операцій із метою збільшення товарообігу, займаються також наданням додаткових або так званих супутніх послуг: продаж квитків на культурно-видовищні заходи, путівників, карт, консультаційних і транспортних послуг тощо.
Отже, діяльність екскурсійних підприємств представлена:
 1) екскурсійним туроперейтингом: – розробка екскурсій (до 1 доби);
2) турагентською діяльністю: – продаж власних екскурсійних продуктів; – продаж екскурсійних продуктів інших операторів;
3) наданням додаткових послуг.
Наведемо стислу характеристику кожної зі складових. Дослідження ринку екскурсійних послуг (екскурсійний маркетинг). Використання маркетингових механізмів дуже потрібно в екскурсійній діяльності через трудомісткість і наукомісткість такого виду послуги, як екскурсія, що спричиняє неможливість нескінченного розширення переліку екскурсійної тематики на підприємстві. Сфокусувати свої зусилля, розробити мінімально необхідний пакет екскурсійних послуг та правильно визначити напрями його подальшого вдосконалення та розширення – головні завдання маркетингу на туристсько-екскурсійному підприємстві. Під маркетингом розуміється така система внутрішньофірмового керування, що спрямована на вивчення та облік попиту й вимог ринку для рієнтації виробничої діяльності на випуск конкурентоспроможних видів продукції.
Маркетинг як управлінська діяльність фірми передбачає: – вивчення попиту (поточного й перспективного) на певний продукт і послуги на певному ринку (або його сегменті), вимог споживачів до якості, новизні, корисності, рівня ціни, а також вивчення можливих каналів збуту; – складання з огляду на ринковий попит програми маркетингу стосовно продукту (або групі продуктів), в якій розглядаються можливі витрати виробництва певного продукту, враховуються необхідні капіталовкладення, витрати (виробничі, збутові, на рекламу), транспортні видатки тощо; – установлення верхньої межі ціни продукту й рентабельності його виробництва; – визначення певного результату господарської діяльності фірми. На підставі програми маркетингу ведеться постійний пошук нових цільових ринків, споживачів, видів продукції.
Особливості екскурсійного маркетингу: – важливішим є не стільки стимулювання попиту, скільки спрямування його в потрібне русло; – великого значення набуває старанність розробки диференційованих екскурсійних програм; – у процесі керування маркетингом варто брати до уваги не тільки матеріальні аспекти, але й психологію, духовно-емоційний стан, місцеві й регіональні особливості споживача; – важливим є комунікаційний аспект роботи з клієнтами як для їхнього утримання, так і для контролю якості обслуговування; – є можливість координації маркетингу учасників ринку туристськоекскурсійних послуг. Як вже зазначалося, провідним завданням екскурсійного маркетингу є формування продуктового асортименту – набору екскурсій, пропонованих для реалізації на певному підприємстві. Загалом, асортимент охоплює різні види товарів, які зі свого боку поділяються на асортиментні групи, які відрізняються за функціональними особливостями, ціною та якістю. Кожна група складається з асортиментних позицій.
Асортимент підприємства характеризується широтою, тобто кількістю асортиментних груп, глибиною, тобто кількістю позицій у кожній асортиментній групі, спільністю між різними асортиментними групами. Формування асортименту передбачає такі стадії:
– маркетингове дослідження товарів і ринків, при цьому визначається місткість, кон'юнктура ринку (кількісні показники), потреби покупців, аналізуються способи використання товарів й інші особливості купівельної поведінки (якісні характеристики), дослідження власних товарів і товарів конкурентів (оцінка і порівняння);
– формування базового товарного асортименту (БТА);
 – розгляд пропозицій про створення нових продуктів, про вдосконалення наявних, про нові сфери застосування товару;
  – здійснюється вирішення питань, які продукти додати в асортимент, а які виключити, і чи потрібно проводити диверсифікацію виробництва;
– проводиться оцінка економічних характеристик товарів, що входять у БТА, здійснюється розробка специфікацій, розрахунок собівартості, ціни, рентабельність, обсяг виробництва, трудомісткість, тривалість освоєння капітальних вкладень;
– тестування, тобто випробування продуктів зважаючи на думку споживачів. Рейтинг кожного товару, включеного в БТА визначається шляхом ранжирування або бальної оцінки за цільовими економічними характеристиками. Функцію цільових характеристик можуть виконувати:
 – рентабельність;
– чистий прибуток;
– формування і відбір переважних варіантів товарного асортименту зважаючи на рейтинг і обмеження (виробничої потужності, об’єму капітальних вкладень, чисельності працівників тощо).
 Переважним варіантом товарного асортименту варто вважати номенклатурні позиції, що мають найвищий рейтинг за вибраним показником ранжирування в умовах заданих ресурсних обмежень; – розробка рекомендацій для виробництва відповідно до результатів тестування якості, ціни, тривалості пізнавальної цінності тощо.
Пропозиція є головним компонентом туристського ринку, що виражає відношення його суб’єктів до певного обсягу й асортиментів туристськоекскурсійних продуктів і послуг, які в певний час, з певним рівнем цін перебувають на ринку або можуть бути пропоновані на ринок. До особливостей екскурсійної пропозиції належать спеціалізація послуг і тематичність продукту.
Спеціалізація послуг є необхідною формою для розширення й зміцнення позицій екскурсійного бізнесу шляхом удосконалення якості продукту й послуг, забезпечення цілісності й повноти процесу задоволення потреб екскурсантів. Вдало продуманий асортимент є результатом послідовної продуктової політики і закладає підвалини ринкового успіху туристсько-екскурсійних підприємств.
Якісні та споживчі характеристики екскурсійних послуг суттєво змінюються впродовж усього існування її на ринку, що проявляється в існуванні життєвого циклу екскурсійної послуги, на який необхідно зважати під час планування номенклатури екскурсій. Особливо це актуально у сучасних умовах, коли зміни туристсько-екскурсійних послуг на ринку відбуваються досить швидко, важливо мати можливість запропонувати покупцеві різноманітніший асортимент продукції, краще й повніше задовольняючі зростаючі запити клієнтів.  Для підбору вдалого асортименту необхідно чітко відрізняти всі категорії асортиментної політики.
По-перше, вид продукції – це кінцевий продукт виробництва, для туристсько-екскурсійної фірми це екскурсія.
По друге, підвиди виділяються за функціональними особливостями, рівнем якості, ціною.
По-третє, модифікація та марки.
На асортимент екскурсійних послуг впливають:
– поява нових екскурсійних об’єктів та проходження видатних подій;
 – оновлення товарного асортименту фірмами-конкурентами;
 – зміни у попиті на продукцію зумовлені зміною ціннісних орієнтирів й інтересів суспільства.
Практика показує, що на туристсько-екскурсійних підприємствах використовується не повний комплекс маркетингу, а тільки певні його частини. Для новостворюваного підприємства до початку екскурсійної діяльності варто обмежитися дослідженням ринку екскурсійних послуг певного регіону й розробити на його основі власний пакет екскурсійних послуг. Створення екскурсій. У процесі підготовки нової екскурсії, з огляду на практику роботи екскурсійних установ, склалася певна послідовність етапів роботи.
 
Лекція № 3
Тема: Теорія екскурсійної справи.
План лекції
1. Сутність і завдання екскурсійної теорії.
2. Поняття екскурсійної теорії.
3. Визначення екскурсії.
4. Функції і ознаки екскурсії.
5. Класифікація екскурсій.
 
1. Сутність і завдання екскурсійної теорії.
Слово «екскурсія» походить від латинського «екскурсіо». У мовний обіг це слово увійшло в XIX ст. і спочатку означало «вибігання, військовий набіг», пізніше – «вилазка, поїздка». Згодом відбулася видозміна цього слова за типом імен на «ія» (екскурс + ія).  Розглянемо декілька формулювань терміну «екскурсія», які були опубліковані в різних виданнях. 
Перша спроба визначення поняття виглядає так: екскурсія – є прогулянка, що ставить своїм завданням вивчення певної теми на конкретному матеріалі, доступному спогляданню (М. П. Анциферов).  Характеризуючи місце екскурсійної діяльності в позашкільній роботі з дітьми, екскурсіоніст Л. Бархаш вважав, що екскурсія – це наочний метод одержання певних знань, виховання шляхом відвідувань за заздалегідь розробленою темою певних об’єктів (музей, завод, колгосп тощо) зі спеціальним керівником (екскурсоводом).
2. Поняття екскурсійної теорії.
У законодавстві України визначення «екскурсія» відсутнє.
Проте екскурсійна діяльність розглядалася як діяльність з організації подорожей, що не перевищують 24 години, у супроводі фахівця – екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, визначними місцями тощо (Закон України «Про туризм», 1995 р.).
 Термін «екскурсія» як туристська послуга було визначено Міждержавним стандартом ДЕСТ 28681.2-95 «Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги».
Екскурсія – туристська послуга, що забезпечує задоволення духовних, естетичних, інформаційних потреб туристів. Проте обидва згадані нормативні документи втратили свою чинність і на сьогодні не існує жодної їхньої заміни.
Підсумовуючи наведені вище визначення терміну «екскурсія», можна відзначити, що з роками це поняття ускладнювалося і розширювалося. Розуміння екскурсії та відповідно її визначення за пройдений час значно еволюціонували, водночас з розвитком функцій і завдань екскурсії, оформленням її в окремий унікальний метод отримання знань та виокремлення в одну з форм змістовного проведення дозвілля.
Отже, на сьогодні екскурсію прийнято розглядати в таких аспектах:
 – як самостійну форму виховання (патріотичного, трудового, естетичного);
– як одну з форм навчання;
– як форму роботи з масовою аудиторією;
– як один зі ступенів пізнання; 
– як форму міжособистісного спілкування;
– як форму поширення наукових знань, ідейного виховання; 
– як форму організації культурного дозвілля;
– як невід’ємну частину організованого туризму.
3. Визначення екскурсії.
Екскурсія – цілеспрямований та запрограмований наочний процес пізнання особистістю оточуючого світу, побудований на поєднанні зорових, слухових та інших вражень, який проходить під керівництвом кваліфікованого фахівця – екскурсовода. 
Екскурсія – комплексна туристська послуга, спрямована на ознайомлення туристів і екскурсантів з екскурсійними об’єктами, тривалістю до 24 годин, включає обов’язковий супровід екскурсовода, проходить по заздалегідь затвердженому маршруту та виключає послуги розміщення. У широкому розумінні послуга – результат діяльності підприємства по задоволенню відповідних потреб споживачів.
В організації екскурсійної діяльності саме друге визначення поняття екскурсії як комплексної послуги є визначальним, і саме воно дає можливість трактувати цю послугу як продукт.
Потрібно також відзначити, що на сучасному ринку туристсько-екскурсійних послуг термін екскурсійний продукт використовується дещо обмежено, проте розглянуті нижче характеристики екскурсії як продукту дають повне право на його широке застосування.
Це поняття стало поширюватися на підставі поняття «турпродукт». Визначення турпродукту подається в численних підручниках, а також міститься в Законі України «Про туризм» і означає таке: «попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та  інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням  (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку  та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо)».
Здебільшого, туристський продукт – комплексне поняття, що охоплює три головні види можливої пропозиції туристського підприємства на ринку: тур, туристсько-екскурсійні послуги й туристські товари. Отже, екскурсія є одним із видів туристського продукту.
Тому введення в обіг терміну «екскурсійний продукт» є цілком доцільним і підтверджується низкою тенденцій, які присутні на сучасному ринку екскурсійних послуг, а саме:
– екскурсія як послуга на сьогодні складається з комплексу окремих послуг;
– до числа обов’язкових екскурсійних послуг входять: страхування екскурсантів та надання інформаційних послуг
– супровід кваліфікованого екскурсовода (тобто не менше ніж дві послуги);
– до числа додаткових послуг входять транспортне обслуговування (оскільки існують екскурсії пішохідні, хоча їхня частина в загальному обсязі досить незначна), організація відвідування музейних та видовищних установ під час екскурсії, послуги харчування, організація анімаційної діяльності учасників екскурсії (наприклад піж час екскурсій-прогулянок для дитячих та молодіжних груп), послуги з реалізації сувенірної продукції;
– складання екскурсійної програми з широким спектром додаткових послуг, що дозволяє збільшити вартість екскурсії і відповідно отримувати більші прибутки від організації екскурсійної діяльності.
Отже, екскурсійний продукт – це попередньо сформований комплекс послуг, які надаються екскурсанту під час екскурсії і реалізується за єдиною ціною. Екскурсійний продукт є специфічним товаром, який має низку особливостей, але в деяких аспектах схожих з особливостями турпродукту. 
4. Функції і ознаки екскурсії.
Екскурсія, як інші форми культурно-просвітницької роботи (лекція, тематичний вечір, читацька конференція тощо) має свої особливості в організації i методиці проведення. Її ознаки свідчать як про подібність до інших форм культурно-просвітницької роботи, так i висвітлюють її докорінну відмінність від них:
1 Тривалість проведення від академічної години (45 хвилин) до однієї доби.
  1. Наявність екскурсантів.
  2. Наявність кваліфікованого керівника-спеціаліста (екскурсовода);
  3. Наочність, зорове сприйняття, показ екскурсійних об’єктів на місці їх розташування.
  4. Переміщення за заздалегідь визначеним маршрутом.
  5. Цілеспрямованість показу об’єктів, наявність певної теми.
  6. Активна діяльність учасників (спостереження, вивчення, дослідження об’єктів).
Окрім таких загальних для всіх екскурсій, ознак існують специфічні риси, які притаманні певним видам екскурсій. Так, наприклад під час авто6усних екскурсій обов'язково відбувається вихід з автобуса для огляду пам’яток; в процесі музейних екскурсійздійснюється ознайомлення з матеріалами, що розміщені на стендах; виробничі екскурсії дозволяють продемонструвати дію об’єктів (агрегатів, механізмів, устаткування тощо).
Розуміння i дотримання ознак екскурсії відіграє важливу роль у правильному трактуванні сутності екскурсії, забезпечує дійсно якісне екскурсійне обслуговування. 3аходи, що позбавлені відповідності усім нео6хідним рисам, приводять до безсистемного огляду пам'ятних місць, пам'яток історії та культури. Вони е результатом несерйозного підходу до підготовки i проведення екскурсії i негативним явищем під назвою „гідізм”
Поверховий огляд об’єктів з гідом і екскурсія – це різні поняття.
Критерієм їх відмінності е не тільки дотримання відповідних ознак, але й виконання конкретних функцій.
Функція (як поняття) в перекладі з латинського означає виконання, здійснення коло діяльності, призначення, обов'язок, роль. ІІід функцією розуміють зовнішній прояв певного об’єкта, форму роботи закладу, підприємства.
Екскурсії покликані реалізувати пізнавальну функцію рекреації, задовольняти духовні, естетичні, інформаційні потреби людини: розширення кругозору, організація дозвілля, відпочинок, спілкування.
Основними функціями екскурсії е:
  • наукової пропаганди;
  • інформації;
  • організації дозвілля;
  • формування інтересів;
  • розширення світогляду;
  • культурного дозвілля.
Розгляпемо детальніше кожну 3 них.
Функція наукової пропаганди. Екскурсії сприяють поширенню політичних, філософських, наукових, художніх та інших поглядів, ідей i теорій. Саме це визначає змістовне наповнення пропаганди, яка в радянські часи, нажаль, трактувалася досить вузько. Виконуючи функцію пропаганди, кожна екскурсія повинна мати чітку спрямованість i дотримуватися сукупності принципів пропаганди: науковості, ідейності, зв'язку 3 практикою (життям), дохідливості i переконливості, які розглядаються реалізуються у взаємному зв’язку один з одним
Принцип науковості визначає науковий характер екскурсії як форми виховання й освіти. 3авдання екскурсії - сприяти поширенню наукових знань – реалізується завдяки тому, що зміст екскурсії викладається у відповідності з відомостями певної галузі сучасної науки. Лише за умови, що факти, події, теоретичні положення даються в науковій трактовці, висвітлюються з урахуванням досягнень тих наук, до яких вони мають відношення, екскурсія здатна формувати адекватний сучасності світогляд. Отже, факти i події повинні отримати об’єктивну наукову оцінку i тільки тоді їх варто повідомляти екскурсантам.
Широке трактування принципу ідейності визначається тим, що під ідеєю розуміють чіткий план дій для досягнення поставленої мети. Ідейність, таким чином, розглядається їх свідоме дотримання певної системи ідей, а принципи ідейності — як об’єктивний підхід до змісту фактичного матеріалу при підготовці екскурсії i впевненість екскурсовода, що повідомляє інформацію екскурсантам. В розповіді екскурсовода, в аналізі об’єктів знаходить свій відбиток не тільки ерудиція екскурсовода, але й тенденційність, що є об’єктивним проявом його активної життєвої позиції. Однак, послідовно виявляючи свою ідейну впевненість екскурсовод повинен будувати свою розповідь на фактах i подіях, що отримали наукову оцінку.
3вязок теорії з практикою. Матеріал екскурсій повинен бути співвіднесений з життям, дійсністю, практикою господарської i культурної діяльності, з тими змінами, які відбуваються у суспільстві. Виклад фактичного матеріалу повинен супроводжуватися узагальненнями і висновками з урахуванням законів, які лежать в основі історичних та інших процесів.
Між тим, ефективність екскурсії i виконання вищезазначених принципів можливі тільки за умови відповідності змісту i форми подачі матеріалу рівню підготовки аудиторії, її загальноосвітньому рівню, життєвому досвіду, а, отже, зрозумілості та дохідливості.При цьому відбір найбільш важливих фактів, які розкривають тему, використання доступних i яскравих порівнянь, вмілий підбір доказів, посилання на авторитетні джерела, спогади учасників i очевидців подій, демонстрація фотографій, копій справжніх документів, карт, схем забезпечують переконливість у виконанні функції наукової пропаганди під час екскурсії.
Функція інформації. Екскурсія у відповідності зі своєю темою містить конкретну інформацію стосовно певної галузі знань: про досягнення медицини, біології та інших наук; про відкриття археологів; винаходи i здобутки в господарському будівництві i культурному житті тощо. Від таких важливих джерел інформації, як газети, радіо, телебачення, Інтернет, лекція, екскурсію відрізняє більш високий ступінь наочності i відчутності. 3начна частина інформації під час екскурсії підтверджується показом об’єктів. Крім того, екскурсанти мають надзвичайно унікальну можливість відчути атмосферу довко­ла певного об’єкта, свою причетність до явищ, які надихали митців, або до краєвидів, що збагачують емоційне відчуття прекрасного тощо.
Функція організації культурного дозвілля. Неробочий час, протягом доби, тижня, місяця року людина витрачає на власний розсуд. 3розумі;ю, що крім невідкладних занять, присвячених фізіологічним потребам, догляду за собою, побуту тощо, цей час віддається i активній творчій діяльності, хобі, громадській діяльності, спілкуванню з друзями, самоосвіті. Екскурсії, які є важливою складовою відпочинкової, рекреаційної діяльності, не тільки задовольняють, але й формують духовні потреби людини. Адже екскурсія — де не просто прогулянка містом, а відпочинок, який вимагай розумової праці. Системність знань, що повідомляються під час екскурсії, її привабливість в зв'язку з наявністю елемента „подорожування” i в просторі, i в часі, можливість вибору відповідно до власних інтересів — все це зумовлює культурний розвиток особистості. Саме тому, екскурсію відносять. до групи занять, яка визначається терміном „навчання i самоосвіта”. Особливо роль екскурсії в організації дозвілля зростає там, де екскурсійні заклади, музеї пропонують можливість не тільки епізодичних заходів, а циклів екскурсій, що мають на меті сформувати систему знань з досить широкої тематики.
Отримуючи знання з історії, мистецтва, архітектури, літератури, економіки, спілкуючись з природним i культурним надбанням людства, а також між собою, екскурсанти розширюють свій світогляд. Досить часто екскурсії конкретизують знаття екскурсантів, дають змогу їм побачити i відчути те, про що вони знали з літератури, шкільних програм, лекцій. Як тематично вбудовані i методично виправдані частини до екскурсії можуть бути включені фрагменти з художніх, науково-популярних, хронікально-документальних фільмів; виступи учасників i очевидців подій, зустрічі з керівниками підприємств; науковцями, митцями; прослуховування музичних творів; виступи громадських діячів у звукозапису тощо. Отже, формується широкий спектр можливостей тільки повідомити аудиторії певні відомості, але викликати інтерес людей до певної галузі знань. Для багатьох екскурсія може стати першим кроком на шляху саморозвитку і освіти.
Крім того, що екскурсія надає можливість отримати значний - інформації, формує різні засоби розумової діяльності, вона виступає специфічною формою спілкування (комунікацій). Перебуваючи на екскурсії, екскурсант знайомиться з іншими людьми, за рахунок наслідування i запозичення, співпереживання та ідентифікації, засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки. В процесі духовно-інформаційного спілкування під час екскурсії досягається емоційне взаєморозуміння між учасниками групи, формується спільність почуттів, настроїв, поглядів, думок.
Реалізуючи пізнавальну функцію рекреації, екскурсії е також важливим засобом патріотичного виховання, вивчення історії країни або місцевості, героїчного минулого її народу, традицій, розвитку культури та мистецтва. Як ефективна форма навчання, вони активно використовуються в педагогічному процесі, сприяючи використанню максимальної розумової активності i самостійної пізнавальної діяльності екскурсантів, озброюючи їх навичками самостійного спостереження і аналізу візуальної інформації.
 
Новини коледжу:
Святкова лінійка до Дня знань Святкова лінійка до Дня знань
Перший урок 2018 Перший урок 2018 "Розкажемо Європі про себе"
ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ
Майстерня професій у Буковелі Майстерня професій у Буковелі
День Героїв України День Героїв України
День вишиванки 2018 День вишиванки 2018
На базі коледжу проведено семінар-нараду Івано-Франківського обласного центру зайнятості На базі коледжу проведено семінар-нараду Івано-Франківського обласного центру зайнятості
Виставка декоративно-ужиткового мистецтва до Дня матері Виставка декоративно-ужиткового мистецтва до Дня матері
Участь у міському віче Участь у міському віче
Студентська конференція з Охорони праці Студентська конференція з Охорони праці
 
Бурштинський торгівельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічногоо університету