Гість [Вхід] [Реєстрація]
Студенту Навчальні матеріали Організація анімаційних послуг в туризмі
Розклад занять
Заміна уроків
Розклад екзаменаційної сесії
Навчальні матеріали
 
Історія туризму
 
Туристичні ресурси (лекції)
 
Географія туризму (лекції)
 
Організація анімаційних послуг в туризмі
 
Українська мова за професійним спрямуванням
 
Українська мова за професійним спрямуванням (практичні)
 
Вища математика
 
історія України
 
Технологія і організація туристичного обслуговування
 
Рекреаційна географія
 
Організація екскурсійного обслуговування
 
Оранізація екскурсійного обслуговування (практичні)
Рейтинг студентів
 
конспект Лекцій
 
Організація анімаційних послуг в туризмі
 
 
 
Анімація в туристській діяльності
1.1.  Поняття анімації в туризмі.
Туристична анімація – це різновид туристичної діяльності, що здійснюється на туристичному підприємстві (туркомплексі, готелі), на транспортному засобі (круїзному пароплаві, у поїзді, в автобусі тощо) чи у місці перебування туристів (на міській площі, у театрі чи парку тощо), котра залучає туристів у різні заходи через участь в спеціально розроблених розважальних програмах. Іншими словами, туристична анімація – це туристична послуга, при наданні якої туриста залучають до активної діяльності. Під час підготовки анімаційної програми враховують такі особивості туристів, як національність, вік, стать, кількість (індивідуальна, групова, масова), а також активність участі туристів.
Туристичну анімацію за важливістю, пріоритетністю і обсягу анімаційної програми у загальній програмі подорожі поділяють на три основні типи.
Перший тип. Анімаційні туристичні маршрути – цільові туристичні поїздки заради однієї анімаційної програми, або безперервний анімаційний процес, розгорнутий у просторі у формі подорожі, переїзду від однієї анімаційної послуги (програми) до іншої, які надаються чи реалізуються в різних географічних точкках.
В такому випадку анімаційна програма є цільовою, пріоритетною і домінуючою в турпакеті послуг не лише за фізичним об’ємом, але й за змістом, що стимулює духовні сили. Така анімаційна програма є ціноутворюючим фактором у турпродукті. Зазвичай такі програми призначені для індивідуалів чи однорідних туристичних груп, об’єднаних спільними інтересами (професійними, хобі тощо).
До таких анімаційних програм належать: культурно-пізнавальні і тематичні, фольклорні і літературні, музичні і театральні, мистецтвознавчі і наукові, фестивальні, карнавальні і спортивні чи, наприклад, турпоїздки по казино-центрах, що розташовані в різних країнах, організовані для поціновувачів гри у казино.
Другий тип. Додаткові анімаційні послуги під час технологічних перерв – програми, призначені для підтримання основних туристичних послуг, обумовлених у турпакеті, і діючі в обставинах, обумовлених переїздами, затримками у дорозі і у випадку непогоди (при реалізації спортивних і самодіяльних турів, на пляжних курортах тощо), а також у випадку відсутності снігу на гірськолижних курортах і т.д.
Третій тип. Готельна анімація – комплексна рекреаційна послуга, що заснована на особистих людських контактах тураніматора з туристом і спільній їх участі у розвагах, що пропонуються анімаційною програмою туркомплекса. Має на меті реалізацію нової філософії готельного обслуговування – підвищення якості надання послуг і рівня задоволення туриста відпочинком. Використовується в маркетинговій стратегії готелю як одна з основних привабливих послуг.
Готельна анімація – поняття найбільш вузьке з трьох описаних вище, бо належить лише до організації дозвілля у місцях розміщення туристів: туркомплекси, готелі, турбази тощо. Іншими словами, готельна анімація – це дозвіллєва діяльність, що пропонується готелями, туркомплексами, турбазами. Але це найбільш значима частина туристичної анімації. Анімаційні програми відрізняються при різних формах організації відпочинку ( в клубах, готелях різної спрямованості, призначення і величини).
Особливості і значення готельної анімації
Для відпочиваючого, туриста потреба у розвагах стоїть на третьому місці після смачної і різноманітної їжі, комфортної кімнати. Тому анімація готельної і туристичної діяльності займає одне з головних місць у структурі готеля і представляє собою окрему службу, що тісно пов’язана з іншими і має конкретне значення у забезпеченні успішного функціонування його на туристичному ринку.
Завдання анімаційної служби – постійний контакт з клієнтом, результат якого у значній мірі впливає на загальний відгук про відпочинок. І саме завдяки цьому контакту готель може мати певний відсоток постійних клієнтів. Готелі, котрі прагнуть збільшити цей відсоток (головним чином це сімейні готелі), намагаються не змінювати склад анімаційної команди, лише вдосконалювати її роботу.
Крім безпосередньої роботи з відпочиваючими, анімаційна команда може брати участь у рекламній діяльності туристичного підприємства: грати у роликах, оформляти буклети. Інколи службі анімації доручають  проведення екскурсій по готелю для інформаційних груп – представників туристичних фірм і організацій.
Наявність анімаційної служби говорить, свідчить про статус готелю. Бо для нормальної і плідної роботи анімаційної команди необхідно мати на його території місткий і еомфортабельний амфітеатр, дитячий майданчик з усіма атрибутами, басйни та інші спортивні споруди. Також потрібним є постійне оновлення матеріальної бази – костюмів, декорацій, спортивного і ігрового інвентаря. Такі витрати по кишені не кожному готелю, тому анімаційна служба обов’язково присутня лише у чотири- і п’ятизіркових готелях.
В останні роки усе більше туристичних комплексів намагається підняти власний рівень обслуговування саме за рахунок наявності у своїй структурі анімаційної служби. Якщо гость провів свій відпочинок весело і цікаво, він може не помітити можливі недоліки, як: погані умови під час перельоту і розміщення, погана погода, чи відсутність у барі любимого ним соку.
Готельна анімація має свої особливості: задумується, організовується і проводиться готелем, туркомплексом відповідно до клієнтського інтересу, який вивчається на основі анкетних опитувань і особистого контакту персоналу готелю з гостями, а також відповідно до наявного досвіду обслуговування гостей у власному та інших готелях. При цьому враховують національність, вік, стать та інші особливості категорій та груп туристів, а в ідеальному випадку – і індивідуальні особливості кожного туриста.
Готельна анімація створює відповідну гостинну, комфортну, дружню атмосферу у готелі, задовільняє потреби туристів у фізичному і духовному розвитку, емоційному збагаченні через приємні переживання, має комплексний характер завдяки спеціальним програмам, які охоплюють усі види і форми аімації, дає можливість для хорошого спілкування, приємних особистих і спільних переживань і для розваг.
Вона мобільна, невимушена, інтимна, дієва, має постійний характер, щоденний контакт з туристом, дозволяє рвахувати його побажання. На постійних клієнтів готеля у комп’ютерній базі даних служби прийому і розміщення заводять постійно поновлюване досьє.
Окрім того, у готелі, туркомплексі можливим є залучення персоналу в певні анімаційні програми, що надає їм особливого колориту і дружній, гостинний характер.
Значення готельної анімації для готелю, туркомплекса полягає у підвищенні рівня задоволення туриста обслуговуванням, комплексності і якості готельної послуги і як наслідок – у підвищенні іміджу готелю, розширенні активного туристичного сезону, у піднятті престижності професій сфери гостинності, чого досягають професійною, інтелектуальною, ефективною працею тураніматорів.
Туристична готельна анімація – один з рятівних засобів при несприятливих погодних умовах, затримках транспорту чи при інших можливих несприятливих ситуаціях.
Державний і соціальний ефект від туранімації в туристичній діяльності у прямому і опосередкованому вигляді виражається у сотнях мільйонів доларів на рік і визначається ступенем оздоровлення нації у результаті ефективного відпочинку, що складається з таких факторів:
економія робочого часу і зменшення витрат на лікарняне обслуговування, відвідування поліклінік, за рахунок скорочення часу перебування у лікарнях;
скорочення часової непрацездатності за рахунок профілактики захворюваності;
зростання обсягів виробництва і національного доходу за рахунок збільшення продуктивності праці і зниження рівня смертності населення в працездатному віці.
Типологія туристської анімації.
Відміннсть понять „анімація”, „рекреаційна анімація”, „туристична анімація” пов’язані з багатоманітністю існуючих форм і програм дозвіллєвої анімаційної діяльності. Це різноманіття помітне не лише у готельному бізнесі, при формуванні туристичних маршрутів, але й загалом в організації дозвілля людей у сучасному житті: в країнах, містах, радах міста і муніципалітетах, в парках, клубах і асоціаціях, в організаціях і навчальних закладах. Тому допустимо говорити про анімаційні програми міські і муніципальні, клубні і паркові, виробничих і навчальних закладів (дитячих, юнацьких, студентських, для пенсіонерів, родин, інвалідів, для національних меншин тощо).
Тут будемо використовувати поняття туристичної, рекреаційної і готельної анімації, які потрібно розмежовувати.
Туристичну анімацію за важливістю, пріоритетністю і обсягу анімаційної програми у загальній програмі подорожі поділяють на три основні типи.
Перший тип. Анімаційні туристичні маршрути – цільові туристичні поїздки заради однієї анімаційної програми, або безперервний анімаційний процес, розгорнутий у просторі у формі подорожі, переїзду від однієї анімаційної послуги (програми) до іншої, які надаються чи реалізуються в різних географічних точкках.
В такому випадку анімаційна програма є цільовою, пріоритетною і домінуючою в турпакеті послуг не лише за фізичним об’ємом, але й за змістом, що стимулює духовні сили. Така анімаційна програма є ціноутворюючим фактором у турпродукті. Зазвичай такі програми призначені для індивідуалів чи однорідних туристичних груп, об’єднаних спільними інтересами (професійними, хобі тощо).
До таких анімаційних програм належать: культурно-пізнавальні і тематичні, фольклорні і літературні, музичні і театральні, мистецтвознавчі і наукові, фестивальні, карнавальні і спортивні чи, наприклад, турпоїздки по казино-центрах, що розташовані в різних країнах, організовані для поціновувачів гри у казино.
Другий тип. Додаткові анімаційні послуги під час технологічних перерв – програми, призначені для підтримання основних туристичних послуг, обумовлених у турпакеті, і діючі в обставинах, обумовлених переїздами, затримками у дорозі і у випадку непогоди (при реалізації спортивних і самодіяльних турів, на пляжних курортах тощо), а також у випадку відсутності снігу на гірськолижних курортах і т.д.
Третій тип. Готельна анімація – комплексна рекреаційна послуга, що заснована на особистих людських контактах тураніматора з туристом і спільній їх участі у розвагах, що пропонуються анімаційною програмою туркомплекса. Має на меті реалізацію нової філософії готельного обслуговування – підвищення якості надання послуг і рівня задоволення туриста відпочинком. Використовується в маркетинговій стратегії готелю як одна з основних привабливих послуг.
Готельна анімація – поняття найбільш вузьке з трьох описаних вище, бо належить лише до організації дозвілля у місцях розміщення туристів: туркомплекси, готелі, турбази тощо. Іншими словами, готельна анімація – це дозвіллєва діяльність, що пропонується готелями, туркомплексами, турбазами. Але це найбільш значима частина туристичної анімації. Анімаційні програми відрізняються при різних формах організації відпочинку ( в клубах, готелях різної спрямованості, призначення і величини).
 
Види анімації як елементи анімаційних програм
З точки зору системного підходу туристична анімація – це задоволення специфічних туристичних потреб у спілкуванні, русі, культурі, творчості, приємному проведенні вільного часу, розвагах.
Діапазон таких потреб є надзвичайно широким, бо люди, що відправляються відпочивати, вкладають у це поняття дуже різний смисл: для одних відпочинок – це подорожі, для інших – читання книжок, прогулянка по лісу, рибальство тощо. Відповідно попиту і мотивації подорожей у практиці туристичного обслуговування складаються такі види анімації, що задовольняють різні потреби туристів (відпочиваючих):
анімація у русі – задовольняє потребу сучасної людини рухатися, що поєднується з приємними переживаннями, враженнями;
анімація через переживання – задовольняє потребу у відчутті нового, невідомого, несподіваного при спілкуванні, відкриттях, а також під час подолання бар’єрів, перешкод;
анімація через спілкування – задовольняє потреби у спілкуванні з новими, цікавими людьми, у відкритті внутрішнього світу людини і пізнанні самого себе через спілкування;
анімація через заспокоєння – задовольняє потреби людини у психологічному розвантаженні від повсякденної втоми через заспокоєння, усамітнення, контакт з природою, а також потребу у спокої;
культурна анімація – задовольняє потреби людини у духовному розвитку особистості через прилучення до культурно-історичних пам’ятників і сучасних зразків культури країни, регіону, народу, нації;
творча анімація – задовольняє потреби людини у творчості, демонстрації власних конструктивних здібностей і встановленні контактів з близькими по духу, світосприйняттю людьми через спільну творчість.
Реальні анімаційні програми частіше за все мають комплексний характер, а перераховані види анімації є складовими елементами таких програм.
Анімаційні програми одночасно з власне розважальними заходами включають і різноманітні спортивні ігри, вправи і змагання. Таке поєднання робить ці програми більш насиченими, цікавими, змістовними і корисними для зміцнення, відновлення здоров’я, тому у взаємозв’язку туристичної анімації і спорту частіше за все і досягається найбільший відновлювально-оздоровчий ефект.
Рекреаційна анімація – вид відпочинкової, дозвіллєвої діяльності, що спрямована на відновлення духовних і фізичних сил людини. Програми, що реалізуються з рекреаційною метою, можуть проводитися як туристичними підприємствами з туристами і відвідувачами, так і розважальними, відпочинковими закладами з місцевим населенням. Це дає нам право стверджувати, що поняття „рекреаційна анімація” є ширшим за змістом, ніж поняття „туристична анімація” чи „готельна анімація”.
Туристична і готельна анімація тісно пов’язані з рекреаційною, бо головною роллю анімаційних програм як в готелях, туристичних комплексах і санаторіях, так і в спеціалізованих анімаційних турах полягає в оздоровленні відпочиваючих, відстороненні їх від повсякденних турбот, у покращенні настрою, тобто у відновленні життєвих сил і енергії.
1.1.1. Типологія туристської анімації
Туристська анімація - послуга, при наданні кіт, турист втягується в акт дії, через участь у спец розроблених програм дозвілля. Типологіяанімації:
Рекреаційна анімація- вид дозвільної діяльності, спрямований на відновлення духовних, фізичних сил чол. 1) Дозвільна (за участю місцевих жителів)
2) Туристська (з туристами) - різновид тур діяльності, яка може здійснюватися на туристських підприємствах, на транспортних засобах і в ін місцях перебування туристів а)Анімаційні тур. маршрути (цільові тур поїздки, заради однієї аним. прогр, або безперервний аним. процес, розгорнутий у просторі у формі подорожі, переїзду. Послуги (програми) до ін, що надається у різних географ точках).
б) Додаткові анімації в технологічних перервах - це програми, які призначаються для підтримки основних тур послуг, кіт можуть діяти / діють при слід. Умовах: переїзд, затримка в дорозі, випадок негоди на пляжних курортах). в) Готельні анімація. (Комплексна Рекре. Послуга, яка грунтується на особистих чол-х контактах тур аніматора з туристом і в спільному їх участь у розвагах, предлаг аним прогр тур комплексу.
 
Функції туристської анімації.
Програма відпочинку - це об'єднаний загальною метою або задумом план проведення туристських, фізкультурно-оздоровчих, культурно-масових, пізнавальних і аматорських занять.
 Анімація як фактор соціальної активності людини виступає в якості форми і методу вивчення сформованої практики, що вимагає професійно підготовлених фахівців даного напрямку суспільної діяльності.
Один з напрямків анімації в туристській індустрії - анімація відпочинку туристів у готелях та центрах відпочинку (курортах), де аніматори працюють із туристами постійно, і основне завдання цих працівників - не дати туристам скучити. Найчастіше такі працівники зустрічаються в клубах типу «allinclusive».
Удень туристи можуть їх бачити за прилавком бутіка або навчальними новачків на корті, на спортивних змаганнях чи риболовлі, організованих для туристів.
Увечері ті ж аніматори організують барвисте шоу, що передбачає участь в ньому туристів. В якості форми аніматори мають яскраві футболки. На футболці - картка з ім'ям аніматора і прапорами країн, мовами, якими він володіє.
Підготовка та розробка анімаційних програм - особлива діяльність туристської галузі. Вони включають спортивні ігри та змагання, танцювальні вечори, карнавали, ігри, заняття, що входять у сферу духовних інтересів і т.д.
У практиці анімаційного справи для цільового конструювання анімаційних програм можна виділити наступні функції туристської анімації:
  • адаптаційну, що дозволяє перейти від повсякденної обстановки до вільної, дозвільної;
  • компенсаційну, що звільняє людину від фізичної та психічної втоми повсякденному житті;
  • стабілізуючу, що створює позитивні емоції і стимулюючу психічну стабільність;
  • оздоровчу, спрямовану на відновлення і розвиток фізичних сил людини, ослаблених у повсякденному трудового життя;
  • інформаційну, що дозволяє отримати нову інформацію про країну, регіоні, людей і т.д.;
  • освітню, що дозволяє придбати і закріпити в результаті яскравих вражень нові знання про навколишній світ;
  • досконалість, яке приносить інтелектуальне і фізичне вдосконалення;
  • рекламну, що дає можливість через анімаційні програми зробити туриста носієм реклами про країну, регіоні, туркомплексі, готелі, турфірмі.
Така різноманітність функцій туристської анімації обумовило і різноманіття видів анімаційної діяльності, а також і велику різновид анімаційних програм і заходів.У період формування анімаційної програми її організаторам слід запитання: Для кого робиться програма, де визначається:
  • вік і стать майбутніх глядачів (якщо це сімейний готель, який його контингент, чи будуть дивитися дану програму діти, люди старшого покоління і т.д.);
  • соціальний стан і професійну зайнятість (чи є даний готель закритим клубом для аристократів і обраної частини бізнесменів чи це молодіжний табір для студентів);
  • національність (особливості культур і традицій);
  • стиль життя відпочиваючих в готелі людей (класичний, екстремальний, «Домострой», і т.д.);
  • стан здоров'я (особливо це важливо в розробці спортивно-оздоровчих програм);
Що закладено в основу анімаційної програми (головна ідея і цілі її досягнення);
Як побудувати анімаційне подія. Як правило, на початку нового сезону шеф аніматорів за сприяння команди розробляє і затверджує анімаційну програму на весь сезон. На кожен день тижня (по годинах) складається точний розклад заходів, і на кожного члена команди покладаються певні обов'язки щодо їх проведення.
Загальна програма анімації готується таким чином, щоб розважальні та спортивні елементи були різноманітні за своєю формою, цікаві туристам і щоб у проведених заходах було задіяно якомога більше учасників. Вечірні шоу повинні повторюватися не частіше, ніж один раз на два тижні, з розрахунку зазвичай двотижневого перебування гостей у готелі.
Сценарій, музика, світло, хореографія, костюми - все чітко продумується і організовується членами команди і керівником, який часто сам бере участь у шоу-програмах. Під час обіду і перед вечерею аніматори зустрічають гостей біля входу до ресторану, бажають приємного апетиту, знайомляться з новоприбулими гостями, спілкуються з тими, з ким сьогодні грали, підсаджуються за столики, і, намагаючись не допускати паузи в розмові, розважають гостей і запрошують взяти участь в іграх і розважальних шоу після обіду.
Всі аніматори, не зайняті у виставі, беруть участь у підготовці вечірніх шоу і розважальних програм: готують декорації, костюми, інший реквізит, гримують акторів, допомагають їм одягтися і т.д.
 
Лекція 2
Історія організації дозвілля

1. Організація дозвілля в Давній Греції.
2. Організація дозвілля в Стародавньому Римі.
3. Організація дозвілля в Середньовіччі.
4. Організація дозвілля на Русі від стародавніх часів до наших днів.
5. Передумови виникнення туристської анімації.
6. Наслідки індустріалізації та урбанізації.



1. Організація дозвілля в Давній Греції.
Розваги давніх греків. В Стародавній Греції виникали таверни, гостинні двори, катагогії (готелі), які поступово перетворювалися на важливий елемент соціального і релігійного життя. Вже у ті далекі часи господарі гостинних дворів і таверн піклувалися про дозвілля своїх гостей. Для розважання їх вони запрошували музикантів, танцюристів і акробатів, влаштовували різноманітні змагання, а також бої тварин і птахів: котів, собак, півнів, перепелів. Поширеною була гра коттаб, зміст якої полягав у тому, щоб потрапити вином з келиха у ціль. Подобалась стародавнім грекам гра у кості і спортивні турніри. Недарма саме там започаткували перші великі спортивні змагання – Олімпійські ігри.
Ймовірно, спортивний туризм виник саме в Давній Греції. Олімпійські ігри проходили раз на чотири роки і починались з першого новолуння після літнього сонцестояння. Про початок Олімпійських ігор греків повідомляли спеціальні посли - феори, котрих розсилали по всіх грецьких полісах, досягаючи найвіддаленіших, розташованих в Північній Африці і на узбережжях Чорного і Азовського морів. Феори на час проведення Ігор проголошували священий мир.
Усіх, хто приїжджав в Олімпію, визнавали гостями Зевса. Серед них були і почесні гості, в першу чергу, це депутати міст, що уклали угоди гостинності з елідською державою, по-друге, феори. Як правило, їх розміщували і харчували за рахунок сторони-організатора, у даному випадку - Еліди.
Туристів було дуже багато. Стадіон вміщував до 40 тисяч глядачів, причому це були лише чоловіки. Заміжні жінки не допускалися власне на змагання під страхом смертної кари. Але на Ігри дуже часто приїжджали родинами. Одні приходили пішки, як у свій час Сократ: від Афін до Олімпії можна було дійти за п’ять - шість днів; заможні люди, як правило, приїжджали в екіпажах, привозячи з собою намети, в яких і жили впродовж всієї Олімпіади. Багато відвідувачів пливли морем до витоку річки Алфея, а пізніше піднімалися вверх по річці до самої Олімпії.
Під час Олімпіади влаштовували ярмарок. Спеціально з цієї нагоди будували торгові ряди. Туристи могли оглядати давні храми, за певну плату могли послухати гіда, що розповідав легенди. Великою популярністю користувався зал Ехо, стіни якого сім разів повторювали те, що сказав турист. Перед головним вівтарем майже завжди юрбились люди, щоб побачити жертвопринесення чи понаблюдати за процесією жерців (як у наш час за зміною варти).
На Олімпіаді на власні очі можна було побачити багатьох відомих людей. Це були і прославлені полководці, наприклад, Фемістокл, який відзначився під час греко-персидських війн. Філософи: Анаксагор, Сократ, Діоген - збирали навколо себе юрби людей, проповідуючи чи шокуючи своєю поведінкою. За переказами деякі з них, Піфагор і Платон, перемагали на Олімпіаді.
Виступали тут і відомі оратори: Демосфен, Горгій, Лісій. Можна було послухати поетів: Піндара, Симоніда. Часто рапсоди виконували відривки з поем Гомера, Гесіода, Емпедокла. Частини зі своєї Історії зачитував тут Геродот. Художники влаштовували вернісажі під відкритим небом.
Усі іноземці, тобто не мешканці Еліди, повинні були платити спеціальний податок. І окрім цього, кожен турист-паломник приносив яку-небудь жертву. Олімпіада тривала п’ять днів. Власне спортивним змаганням були присвячені другий, третій і четвертий день. Окрім Олімпійських, були і інші ігри, що мали загальногрецький характер:
• Істмійські, що проходили на Корінфському перешийку, як і сучасні Ігри доброї волі, раз на два роки;
• Немейські, що проходили в Немейській долині Арголіди, поблизу храму Зевса, також раз на два роки;
• Піфійські, що, як і Олімпійські, проходили раз на чотири роки в Крісі (Фокіда).
Олімпіонікам - переможцям на Олімпійських іграх - при житті на батьківщині ставили пам’ятники. Вони ставали національними героями, хоча не завжди багатими людьми. Переможця нагороджували пальмовою гілкою, а друзі і родина осипали його квітами. І якщо спочатку, в восьмому - сьомому століттях до н.е. переможцям давали дорогоцінні речі і дорогі тканини, то пізніше їм на голову вдягали вінок з тернового дерева, котре росло перед храмом Зевса, і за легендою було посаджене Гераклом. У цих вінках і з пальмовими гілками вони разом з жерцями проходили повз натовп. Ігри завершувались піром, куди часто запрошували і гостей.
Постійними гостями давньогрецьких таверн були чоловіки, та жінкам дозволяли розважати їх піснями і танцями. З цією метою давньогрецькі жінки, яких називали гетерами, чи супутницями, отримували спеціальну освіту: їх навчали грати на музичних інструментах і вести цікаву розмову для того щоб розважати чоловіків, які їли і пили. Зазвичай гетерами ставали красиві дівчата з нижчих прошарків корінного населення чи іноземки.
Давні греки приділяли організації дозвілля велику увагу. Особливо ретельно вони готували традиційні свята і змагання, на які приїжджали люди з усієї Греції і її колоній. Їх усіх потрібно було поселити, розмістити, докладно продумати і підготувати програму таких заходів.
Прикладом організації розважальних заходів можуть бути Олімпійські ігри. В Олімпію прибували відомі спортсмени з усієї Греції, де впродовж місяця вони мали тренуватися і готуватися до змагань. Для цього були збудовані стадіони, гімнасії (майданчик для бігу і метання), палестри (місця для підготовки до стрибків і боротьби). Вже тоді поставало питання про розміщення і харчування не лише спортсменів, а й глядачів, тому поряд зі спортивними спорудами і церквами будували леонідайони (готелі для почесних гостей). Змагання проводили у чіткій послідовності, за графіком, вони були добре організованими і продуманими.
В давніх греків було багато традиційних свят. Найбільш крупні афінські свята були традиційними, добре організованими і тривали впродовж кількох днів. Свята включали і раніше заплановані, добре організовані кільтові ритуали, церемонії, і урочисті марші, і хорові, музичні, гімнастичні та інші змагання з присудженням нагород їх переможцям, а також нерегламентоване народне гуляння, коли кожному давали можливість розважати себе так, як він хотів.
Не менш популярними і багатолюдними в Давній Греції були театральні вистави, які влаштовували на честь бога виноробства Діоніса. На їх організацію афіняни не шкодували грошей, вважаючи це справою державного престижу. Щорічно до цього свята поета писали пісні, котрі потім виконували танцюристи і хор. За кращий виступ давали призи. Спочатку виконавці виступали на ринкових площах, пізніше – спеціально для цього збудували відкритий театр на схилі Акрополя, неподалік від храму Діоніса. Далі театри на велику кількість місць (навіть за сучасними уявленнями) стали будувати по всій території Греції.
Головним на давньогрецьких святах на честь бога виноробства Діоніса було пригощання вином. Весілля супроводжувалося розважальними програмами для учасників і глядачів. З'являлись ряжені – весела свита Діоніса (сатири, вакханки, яких демонстрували переодягнені хлопці), веселий бог пастухів Пан з розкуйовдженим волоссям і козлиними ногами. Під звуки флейт люди танцювали і співали.
Кульмінацією свята були драматичні змагання, до яких в Афінах ретельно готувалися. Вони тривали від сходу до заходу сонця. Головною місією організації таких свят було відволікання учасників від звичайного, повсякденного життя, наповнення їх сердець святковим, радісним настроєм.
2. Організація дозвілля у давніх римлян
Не меншу увагу організації розваг і будівництву спеціальних відпочинково-розважальних закладів приділяли і в Давньому Римі, але там до цієї справи був власний підхід. Римська імперія мала гігантські розміри, тому великій кількості чиновників, урядовців, воїнів, купців доводилось багато подорожувати по справах. У результаті цього для їх розміщення стала складатися достатньо розгалужена мережа гостинних дворів, мансіонів (готелів) і таверн. Звідси ж беруть свій початок і популярні на сьогоднішній день національні парки і сади.
Своєрідними культурно-відпочинковими центрами в Давньому Римі були лазні (терми), котрі в епоху імперії будували у вигляді гігантських споруд з розкішним внутрішнім вбранням, інтер'єром. Знайдені руїни такихлазень свідчать про те, що це були величезні споруди зі складною системою підігріву і постачання води. Тисячі римлян проводили там свій власний час: перед купанням на майданчиках для спортивних вправ грали в м’яч, змагались у бігу, боротьбі, у піднятті ваги, пізніше милися і плавали у басейнах. Терми були призначені не лише для купання і спортивних тренувань, в них також були бібліотеки і зали для занять. Тут можна було зустрітися з друзями, взнати останні новини, зробити зачіску і смачно поїсти.
Подобались давнім римлянам перегони на конях, які влаштовували у так званому цирку, і криваві гладіаторські бої. Для них будували спеціальні споруди – амфітеатри. „Хліба і видовищ!” – це була особлива політика давньоримських правителів, що супроводжувалася безплатним роздаванням продовольства і демонстрацією різноманітних вистав, видовищ.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що уже у Давньому світі приділяли значну увагу організації дозвілля. Очевидно, і тоді були люди, котрі управляли цим процесом, бо хтось мав продумувати сценарії таких заходів, слідкувати за розміщенням гостей. Відомо, наприклад, про існування спеціальних гладіаторських шкіл, тобто до проведення усіх цих видовищних заходів прискіпливо готувалися.
3. Проведення дозвілля у Середньовіччі
У Середньовіччі були своєрідні організатори відпочинку і артисти. Ці люди завдяки церковній пропаганді викликали у всіх одночасно і страх, і радість. Церква дозволяла християнам дивитися театральні вистави лише з біблейськими сюжетами. Вуличних співаків і артистів, що влаштовували вистави на інші теми, церква проклинала, обіцяючи їм вічні муки на тому світі. Велике несприйняття церквою вуличних співаків і артистів можна пояснити переконанням, що ці люди, що перевтілюються, подібні до диявола.
Не дивлячись на усі заборони, трубадури, жонглери, клоуни та інші бродячі артисти користувалися у ці часи великою популярністю. Життя середньовічної людини, заточеної у неприступних замках, не часто залишали власний дім, була досить одноманітною, тому поява бродячих артистів завжди для них була святом.
Найбільш привілейованими серед артистів того часу були трубадури – поети, що виконували власні вірші під музичний акомпанемент. Пісні, створені трубадурами, виконували і бродячі співаки, які, як правило, для залучення уваги глядачів чергували виконання пісень з жонглюванням і фокусами, за що їх і наливали жонглерами. Великою популярністю користувалися і циркові номери з участю тренованих тварин: собак, котів і особливо мавп, яких вважали відображенням людини. Не менш популярними серед бродячих артистів були і шути, клоуни і міми, котрі висміювали всі можливі вади людини і непристойні вчинки.
Середньовічні багатії захоплювалися полюванням і перегонами на конях, до яких дітей привчали з 10-12 років. Для більш успішного засвоєння знань писали спеціальні методичні рекомендації: з полювання на зайця, оленя, кабана, по сигналах мисливського ріжка, висліджуванню і розділуванню дичини, а також по догляду за гончими собаками.
Модним захопленням у той час була в карти, на яких до наших днів збереглися зображення дам і рицарів у середньовічних костюмах. Окрім гри у карти, поширеною серед знаті була гра в шахи. Прості люди бавилися у гру в кості. Не дивлячись на багато обмежень, у жорстоке Середньовіччя влаштовували шумні святкування, змагання і звичайно знамениті рицарські турніри – військові змагання, що відбувалися на спеціально об лаштованій арені, оточеній місцями для глядачів.
Місце для проведення турнірів вибиралося найбільш людне, частіше за все біля великих міст, щоб можна було залучити велику кількість глядачів. Брали участь у змаганнях інколи цілі загони рицарів і зброєносців. Зазвичай турніри призначали при дуже урочистій нагоді. На такі змагання приїжджало дуже багато людей (учасники змагань, почесні гості і знатні дами, артисти, поети і прості глядачі).
Рицарські турніри були своєрідним тренуванням перед справжніми битвами, тому на них дозволяли використовувати лише списи з заокругленими наконечниками і затуплені мечі, щоб їх удари не були небезпечними для життя. Не можна було наносити удари в обличчя противника, по його сідлу, по коню, а також нападати з-за спини. Не дивлячись на такі перестороги, нещасні випадки все-таки траплялися. Бували і летальні випадки, хоча такі турніри проводили за детально розробленими інструкціями, що строго визначали критерії відбору учасників і правила їх поведінки.
Допуск до участі в турнірі давали герольди, які прискіпливо перевіряли походження і заслуги учасників. Герольди відпрацьовували програму святкування і не менше місяця до початку турніру знайомили з програмою потенційних учасників і гостей. По суті герольди були своєрідними менеджерами на подібних змаганнях, бо займались їх організацією і контролювали дотримання правил і регламенту учасниками.
Турнір тривав кілька днів, впродовж яких розігрували різні стандартні ситуації бою (атака бастіону, взяття приступом валу, захист моста через ріку). За умовами турніру переможці могли брати суперників у полон, забирати їх коней і зброю, отримувати викуп. Пізніше улюбленим змаганням став рицарський поєдинок один на один, коли два суперники у повному озброєнні старалися звалити один одного з коня, використовуючи спис і щит.
Нагороджували переможця за перемогу золотом, дорогоцінним камінням чи бойовим конем з повними лаштунками. Хвилюючим моментом на турнірі був вибір переможцем дами серця. Після цього розпочиналось грандіозне святкування, де виступали артисти і поети.
Таким чином в суворе Середньовіччя дозвілля було продумане і організоване Видовища і розваги у великих містах допомагали організовувати торгові, ремісничі і релігійні гільдії. Значні кошти витрачали на театральні вистави, містерії, храмові свята.
З розвитком торгівлі і ремесел у Середньовіччі відбувались помітні зміни у способі життя міщан, вони зачепили і культуру розваг - поступово від потішної вона перетворюється на карнавальну. Досить часто відбувались публічні страти, котрі представляли з себе і судову процесію, і у той же час яскраве видовище. Народу подобались професійні свята, яких було немало у середньовічних містах, де розквітло різне ремесло. На них сходились великі натовпи мешканців інших міст і сіл. Великою популярністю користувалися турніри рицарів. Міщан також приваблювали також театралізовані вистави, у тому числі виступи бродячих артистів, жонглерів, дресирувальників, канатоходців, акробатів і ляльководів. Останніх недолюблювала церква, яка вбачала в лялькових виставах своєрідні танці сатани.
У західноєвропейських містах складаються карнавальні традиції. Перші згадки про карнавали і фестивалі у різних містах Західної Європи: передовсім в Італії, у Франції, а пізніше в містах Німеччини - в Нюрнберзі і Кьольні - припадають на дев’яте-десяте століття. Власне слово карнавал походить від італійського карне валє, що означає прощавай м’ясо. Історично це були свята шлунку. Таким був тиждень перед сорокаденним постом перед Паскою, коли ще можна було їсти м’ясо, пити вино, веселитися. Маскарадні костюми дозволяли людям стати невпізнаваними і брати активну участь у розвагах. Карнавали організовували також у дні святого Стефана (26 грудня), Івана-Євангеліста (27 грудня), 28 грудня, в перший день нового року, на Богоявлення (6 січня).
Організаторами карнавалів зазвичай були купецькі корпорації. Наприклад, організатором карнавалу у Нюрнберзі була корпорація мясників, а у Франції - об’єднання виноробів. Головна частина будь-якого карнавалу - урочиста хода головними вулицями міста. Розквіт таких свят припав на чотирнадцяте-п’ятнадцяте століття.
Традиції проведення карнавалів збереглися до наших днів. Так, наприклад, карнавал у Венеції чи бразильський карнавал, що існує з 1641 р., і зараз приваблюють багато гостей і туристів. У наш час з’являються і нові яскраві видовища. Вже більше ста років міщани в певний день закидують один одного і гостей апельсинами в італійському містечку Іврея, що неподалік Турину. Не так давно виникла традиція помідорних боїв - з 1944 р. вони проводяться на вулицях невеличкого містечка Букол неподалік іспанської Валенсії (Томатіна). Міські свята і карнавали сприяли розвитку системи гостинності у середньовічних містах.
Такі міста в Західній Європі, як Флоренція, Венеція, Мілан, Рим, Неаполь, Париж і Антверпен, найбільші міста Іспанії і Англії сміливо можна вважати центрами культури у Середньовіччі.

4. Організація дозвілля на Русі від стародавніх часів до наших днів.

Перехід племен до осілого способу життя і заняття землеробством супроводжувалися цілою системою свят. Календарні звичаї і обряди річного циклу, пов'язані з трудовою діяльністю народу, - це складне громадське явище своєрідне віддзеркалення їх соціально-політичного, історико-культурного, етнічного, духовного життя на різних етапах розвитку. Як концентроване вираження духовної і матеріальної культури народу, календарні свята несуть на собі друк етнічної специфіки. У теж час вони відбивають типологічну спільність людської культури, вплив історико-культурних контактів і зв'язків.

У всі часи свято сприймалося як протиставлення будням. Складність і багатогранність свята як неодмінній частині людської культури знайшли своє вираження і в його соціальній багатофункціональності. Так можна відмітити наступні функції свята : урочисте оновлення життя; комунікативну і регулятивну функції, компенсаторну; емоційно-психологічну і морально-виховну функції.

Попри те, що свята органічно вплелись в тканину повсякденного життя людей і мали для них, в першу чергу, культурне значення, саме свята, на думку багатьох учених, можна віднести до первинних форм діяльності дозвілля.

Чергування буднів і свят характеризувало і побут східних слов'ян, що займали щедру територію, - від узбережжя Фінської затоки, Ладозької і Онезької озер до гирла річок Дунаю, Дніпра і верхів'їв Волги і Оки. До моменту виникнення державності у кінці IX - почала ХХ віків слов'яни мали досить розвинену святкову культуру. Найбільша кількість свят доводилася на пізню осінь, зиму і ранню весну де селянин отримував деякий передих від напруженої праці. Ці свята дійшли і до нас. Масниця (проводи зими), святки (кінець грудня - початок січня), свято Івана Купала (в ніч з 23 на 24 червня) і так далі.

Під час свят члени селянської общини влаштовували бенкети за загальним столом, назва "братчини", що отримала, як і свята в цілому, не лише допомагали людям відновити психічні і фізичні сили, але заповнювали функцію єднання для протистояння ворогам.

Народна музична творчість - одна з важливих областей художньої культури народу. Спрадавна складали люди пісні і співучі оповіді, прагнучи виразити свої думки про навколишню дійсність свої душевні переживання в прекрасних поетичних і музичних образах.

Краще створення народного музично-поетичного мистецтва відрізняється безпосередністю висловлювання, щирістю і задушевністю; багатьом пісням і оповідям властиві в той же час і глибина і значність художнього задуму.

Упродовж багатовікової історії людства пісні супроводили трудову діяльність людей, відбивали їх відношення до подій, що відбуваються, до доль рідної землі.

Старовинні народні пісні - плід колективної творчості багатьох людських поколінь. Одна з характерних особливостей цих пісень полягає в їх усному побуті.

Російська народна музика - особлива самостійна область народної музичної творчості. Ще з часів Київської Русі, у древніх східних слов'ян існував багатий і різноманітний інструментарій. Встановлено, що існували інструменти духові, струнно-щипкові, смичкові, ударні.

Виділення у слов'ян родоплемінної знаті і подальший процес соціального розшарування суспільства, що особливо посилився після утворення держави, зумовили появу перших відмінностей в організації відпочинку. Наприклад у князівському дворі влаштовувалися пишні бенкети на честь свята, вдалої битви, гостей. Улюбленою забавою вищої знаті стає звірине і пташине полювання.

Поширення християнства серед слов'ян, що починалося ще в IХ столітті і офіційно введене в Київській Русі в 988 році, зробило величезний вплив на життя і побут народу. Борючись з язичницькою вірою охоронці християнської церкви з особливим посиленням накинулися на народні свята. З прийняттям християнства в Древній Русі з'являється календар свят, що відповідає вимогам нової релігії.

Церква не змогла викоренити це. Багато відмічених селянських свят знайшли свою нішу в християнському календарі.

До прийняття християнства існувала недиференційована російського побуту і обрядовості, і потреба в особливих ігрецах, окрім жерців або волхвів, що виконували усі обрядові і ритуальні функції, ще не виникла. "Вертиме танцювання" танці і хороводи були загальною справою усіх учасників цих обрядових дійств. Християнство роз'єднало народ і жрецтво. Язичництво, як культ, було підірване, але язичницька обрядовість продовжувала існувати на началах двоєвірства. Боги повержених культів ставали бісами. Частина жерців продовжувала відстоювати культ, колишня роль волхвів не згасала, відомі повстання, коли "з гущавини часів" минуле оволоділо умами навіть через декілька віків після введення християнства. Інша частина поступово вироджувалася в дрібних чаклунів і чародіїв що знаються з нечистою силою (тобто з тими ж своїми богами). З волхвів, що вироджувалися, сталися перші скоморохи. Недаремно упродовж усього свого історичного життя скоморохи славилися ведунами і знахарями, людьми, що приятелюють з нечистою силою, здатними напустити "псування" і принести всяку шкоду. Головна сфера їх первинної діяльності - обряди, пов'язані з ритуальним сміхом.

З часом у святах і обрядах відбувалися, звичайно, зміни, але процес цей, принаймні в XI - XVI повіках, йшов дуже повільно. Кожне свято і обряд проходило з року в рік по усіх добре відомому чину кожному святу і обряду відповідали строго певні пісні, танці і ігри. Наприклад, на святках влаштовувалися ігри з маскуванням і вбиранням. Цікава була маслянична гра. Вона була цілим циклом, що розгортається в течії декількох днів притому в кожного з днів проводилася строго певна частина, майже невивченої у нас гри.

Заздалегідь визначений розпорядок обумовлював характер і особливості мистецтва осілих скоморохів. "Сценарій" кожного ігрища був досконально відомий кожному учасникові; були якісь тверді закріплені функції, чітко певний круг обов'язків. Один з таких обов'язків це те, що люди збиралися на ігрищі по заклику, по сигналу скомороха.

Переважна увага похідних скоморохів до ведмедячої потіхи і "Петрушки" пояснюється їх одвічною популярністю у народу. Це особливо характерно для ведмедячої потіхи.

Популярність такого представлення визначалася не лише цікавістю. Образ ведмедя у російського народу викликав цілий круг представлень, що йде ще від часів язичництва. Крім того дії вченого ведмедя в сукупності з іноді великими репліками ватажка знаходяться в руслі найбільш популярний традицій або напрямів народної творчості в цілому, визначальними рисами яких є пародія і гротеск.

Ведмедяча потіха і лялькова вистава, хоча і не вичерпують усього різноманіття форм мистецтва похідних скоморохів, цілком можуть служити підставою для укладення про його найважливішу особливість. Це сплав незвичайного з традиційним. Незвичайна - необхідна умова для збудження уваги глядачів. Традиційне - використання знайомої канви, усього створеного раннє, форм гумору, сатири, пародії і гротеску - така ж необхідна умова для того, щоб бути зрозумілим і прийнятим глядачами.

Церква поступово виступала для середньовічної людини і в якості своєрідного культурного центру. Вона давала міським і сільським жителям можливість (а сільським, мабуть, єдину) залучитися до кращих для того часу зразків архітектури живопису (настінні розписи, культові предмети), музики, співу, познайомитися з друкарським словом.
Упродовж XVI століття в Російській державі створювалися умови для розширення форм культурної діяльності у сфері дозвілля. Зміцнення могутності Російської держави сприяло розвитку духовної культури суспільства. Відроджувалися книжкові традиції Київської Русі. У другій половині XV століття в Москві вже була книжкова торгівля. Але головним стимулятором розвитку книжності стало книгодрукування, введене на Русі по почину царя Івана Грозного і митрополита Макарія. У XVII столітті в Москві робляться переклади латинських і німецьких книг і з'являються перші бібліотеки із зібраннями іноземних творів при посольському наказі, в церковних установах, у будинках багатих вельмож.

Одна з причин збереження старих патріархальних звичок в житті росіян, у тому числі і в проведенні дозвілля, крилася в неписьменності переважної більшості людей. Це відрізняло вищий аристократичний шар суспільства. Інша причина полягала у боязні правлячої верхівки, всяких нововведень, які могли мати для класу феодалів несприятливі наслідки : просвіта умів і, як наслідок, повстання проти існуючих порядків.

Відмінною рисою побуту знатних і заможних росіян було "самітництво" жінок, що позначалося і на їх дозвіллі. Жінки вели украй замкнутий спосіб життя. Сфера діяльності обмежувалася будинком, і спілкування допускалося лише з невеликим кругом родичів. Відлучитися з будинку жінка могла тільки з дозволу чоловіка.

В образі життя міського населення і сільського населення аж до кінця XVII століття особливих відмінностей не існувало але умови міського життя все ж давали деякі переваги для жителів в залученні до духовної культури і виборі занять дозвілля.

Вже в укладі міського життя позначалися тенденції, що зумовили в подальші часи просунутість міського населення в культурних орієнтаціях і способах проведення дозвілля. Характеризуючи розвиток діяльності дозвілля до XVII століття, потрібно помітити що форми її не відрізнялися великою різноманітністю і диференційованою залежно від приналежності суб'єкта діяльності до тієї або іншої соціальної групи. Дозвілля усіх шарів російського суспільства спиралося на народну, традиційну основу.

XVIII століття для Росії було перехідним моментом, а для ярмаркової площадкової культури стало і відправною точкою, початком яскравого і складного, хоча і порівняно короткого шляху.
Епоха Петра I знаменувала якнайглибші зміни в житті країни. Становленню Російської імперії сприяли глибокі зрушення в економіці і політиці : усе це супроводжувалося змінами у світогляді і психології людей і, зрозуміло, спричиняло за собою соціальні і культурно-побутові перетворення.

Розвиток промисловості і ріст міст привели до пожвавлення торгівлі усередині країни, до створення єдиного загальноросійського ринку. Різко збільшилася кількість ярмарків і їх товарообіг, посилився приплив іноземних купців. Вже до початку до 1830-х років в Росії налічувалася більше тисячі семисот ярмарків з оборотом в сотні мільйонів рублів, і до кінця століття в одній тільки Воронезькій губернії влаштовувалося понад шістсот ярмарків. На Нижегородському ярмарку в 1875 році в середньому в добу бувало до 135398 чоловік. Цікаво, що число людей визначалося по кількості випеченого хліба, "вважаючи по три фунти (приблизно по 1.2 кг) на людину в добу".

Площа, що була центром громадської торгівлі життя міста, стала з XVIII століття і місцем проведення масових свят. Багатолюдні гуляння і свята завжди входили в міський побут але упродовж довгого часу вони повністю копіювали селянську традицію: влаштовувалися в ті ж календарні терміни і в тих же формах (виряджені на святках, катання на конях і з крижаних гір на масленицю, гойдалки на паску завиває вінків і хороводи "на природі" на трійцю і тому подібне). Самі гуляння називалися в народі "під горами" або "під гойдалками".

З XVIII століття помітно розрізняється побут міст і сіл. Переміщення традиційних землеробських в нові, міські умови на могло не позначитися на їх характері. У атмосфері промислового міста порушуються такі істотні риси селянського свята як його строга регламентація і обрядовість, перестає відчуватися магічна сторона дій і слів, йдуть з пам'яті одвічні матировки язичницька призначеність свят. Різко міняється також склад учасників гулянь і ярмарків тут стикається величезне число людей, представників усіх станів, багатьох місцевостей і національностей. Гуляння стає відкритою системою і легко вбирає в себе елементи і форми різних традицій, сфер побуту, культури, мистецтва.

Сталося і соціальне розшарування у сфері споживання мистецтва : тоді як селянське населення як і раніше зберігало традиційну культуру, вищий стан орієнтувався на захід, переймав звичаї, наслідував людей європейської знаті, міські ж низи непривілейована частина жителів великих міст відчували необхідність в створенні свого мистецтва - так почав формуватися міський фольклор.

Занадто рішучі і сміливі реформи не рідко зустрічали нерозуміння і відсіч в різних кругах патріархальної Росії, тому Петро "наполегливо шукав нові форми і методи поведінки пропагандистської компанії на підтримку своїх починів".

Так у 1702 році Петро I розпорядився спорудити в самому центрі Москви, на Червоній площі, "комедійну хоромину" - перший публічний театр, на представлення якого могли приходити усі охочі.

Інтерес до театру пробудився в різних верствах міського населення : в Росії другої чверті XVIII століття існували театри: придворний, шкільний, міський демократичний і усний народний.

Для популяризації своїх перетворень Петро I прибігав до таких публічних видовищ як вуличні маскаради, урочисті ходи (обов'язково припускаючи зведення тріумфальних воріт), ілюмінації, пародійні обряди і тому подібне. Тут, з одного боку, використовувалися традиції народного святочного і масленичного вбирання з іншої - символи і алегорії шкільного театру.

Петро захоплювався фейєрверками і часто брав в них безпосередню участь, не жаліючи на їх облаштування грошей, оскільки фейєрверки мали величезну видовищну ефектність і доступні були широкому кругу глядачів. У те самий день коли Петра I урочисто проголосили імператором всеросійським, в небі Петербургу спалахнув храм Януса, освітлений двадцятьма тисячами різноколірних вогнів.

XVIII століття небезпідставно називають "граючим століттям". Дійсно, ігрова стихія захопила багато сторін громадського життя і побуту, сама культура носила від частини ігровий характер. Проте, це століття по праву вважається і часом просвіти. Зміни в економічній політичного і культурного життя Росії вимагали все більшого числа грамотних, обізнаних людей. Розвивалося книгодрукування, розширювалося коло читачів, зароджувалася і нова література, що відповідає інтересам демократичних верств міського населення.

З кінця XVII століття усе більш популярними ставали світські лубкові картинки, серед яких значний відсоток складали західноєвропейські "забавні" листи, російські лубки із зображенням блазнів, скоморохів, народних свят, гулянь, казкових героїв. У XIX столітті на зміну їм прийшли лубкові книжки з текстами повістей, казок, сатир, що мають підвищений попит в середовищі демократичної публіки, що читає.

Характерною рисою Росії XVIII століття був і наплив в країну іноземців, у тому числі бродячих акторів, що познайомили населення (передусім міське) з європейським ярмарковим мистецтвом.

Площадковий фольклор, що формується, вбирав в себе і традиційних народних видовищ : виступи лялькарів, ватажків ведмедів, музикантів і балагурів. Їх роки в рік міська площа вбирала, відбирала, переробляла увесь різноманітний матеріал що випліскується сюди в різні дні, пристосовувала його до вимог основного свого відвідувача, і в теж час формуючи його смаки і запити. Усе це привело до того, що на ярмарках і гуляннях зводилися цілі розважальні городки, що включали як старі так і нові, не відомі сільській Росії розваги і видовища.

Балагани, гойдалки, каруселі, гори складали, без сумніву, основу гулянь. Проте вони були далеко не єдиними об'єктами уваги гуляючої публіки. Неповторний колорит і своєрідність площі надавала також різноманітна реклама: усна, мальовнича що театралізується. До першого виду слід віднести гучні зазиви торговців і ремісників, до другого - всілякі вивіски і афіші. Під рекламою, що театралізується, розуміються виступи балаганних, гойдалкових, карусельних "дідів" а також що розігрувалися на балконах балаганів, спеціальних підмостках гойдалок, каруселей і цирків пантоміми, комічні діалоги і цілі сценки. Усна і зрима реклама на була виключно ярмарковим або святковим явищем. Широко поширена в звичайному, повсякденному житті городян, вона на площі під час веселощів з'являлася в концентрованому, яскравішому вигляді, іноді в особливому, святковому варіанті. Реклама, що театралізується, існувала тільки на ярмарку, на гулянні, починаючись і кінчаючись з першим і останнім зльотом гойдалок, поворотом карусельного круга, з відкриттям і завершенням представлень у балаганах.

Важлива стильова особливість мелодійного складу міських пісень полягала в їх акордово-гармонійній основі і простому чіткому ритмі. Міську пісню завжди неважко упізнати по особливостях її віршування, близького до літературного. Рівноскладові рядки мають виразний дводольний і тридольний наголос, що утворює віршовані стопи.

Починаючи з XVIII століття російська пісня розвивається в тісному зіткненні з музикою міського побуту, з професійною творчістю. У останні чверті століття в Росії формується національна музична школа. Серед перших вітчизняних композиторів яскраво виділяються І. Хандошкин, В. Пашкевич, М. Матинський, Е. Фомін, Д. Кашин.

У XIX столітті виникає новий за формою і змістом жанр усної народної творчості. Новизна змісту частівок - віддзеркалення в них усього того нового в побуті, господарстві і у свідомості людей що принесли в життя нашої країни багаті подіями кінець XIX і XX віків.

Слово "частівка" - первинне одно з назв коротких, "частих" (на відміну від "протяжних", "довгих") пісень. Частівки - головний жанр селянської поезії в останнє століття. Світ і взаємини людей в них зображуються з точки зору сільської людини.

Ввівши систему свят Петро I зобов'язав дворян брати в них активну участь. Проте вже в XVIII столітті, а особливо в подальший час, дворяни прагнули "відгородитися" від "простолюддя". У післяпетрівську епоху громадські форми дозвілля дворян отримали подальший розвиток. Вони вже не вводилися царськими указами, із застосуванням адміністративного натиску. Навпаки, дворянське середовище стало "відкритішим" для різних запозичень породжувало і свої власні форми розваг і занять дозвілля.

З кінця XVIII століття в Росії стали виникати чисто клубні форми досугового проведення часу дворян. У 1770 в Петербурзі, а через два роки в Москві з'явилися Англійські клуби, в число членів яких могли входити тільки потомствені дворяни. Ці клуби ставили своїм завданням організацію відпочинку, розваг для представників дворянських кругів.

Розвитку громадських форм дворянського дозвілля сприяло формування в Росії системи культурно-освітніх установ. Вже в XVIII столітті стали з'являтися перші музеї (наприклад, знаменита петрівська Кунсткамера, заснована 1719 року в Санкт-Петербурзі створення в Зимовому Палаці при Катерині II Ермітажу та ін.), публічні театри, організовуватися художні виставки.

З другої половини XIX століття в ліберально налагоджених дворянських кругах стало зростати число людей, що присвячували своє дозвілля громадській роботі, спрямованій на розвиток народної освіти. Останні десятиліття XIX ст. були відмічені розширенням мережі освітніх установ у сфері дозвілля: функціонували недільні і вечірньо-недільні школи, різні освітні курси і кухлі, у кінці XIX століття з'явилися перші народні університети. Ці освітні установи відвідувалися незаможними і такими, що не мають освіти міщанами, особливо робочими фабрик і заводів, які в цей період були вже досить великим шаром в середовищі міського населення.

5. Передумови розвитку туристичної анімації

Aнімація в туризмі почала розвиватися як така з 70-х років ХХв. на Сході, Спочатку аніматори освоїли Єгипет і ОАЭ. Пізніше - Туреччину, де музичні і циркові колективи представляли свої програми переважно в готелях. Танцюристам і циркачам була запропонована дещо інша сфера діяльності - не просто концертні програми, але ще і спілкування з гостями в невимушеній обстановці. В середині 90-х років отримали поширення школи аніматорів, де навчалися як самі турки, так і іноземці.
Прості форми анімації завжди були обмеженою частиною туристської діяльності і турпродукта, але масовим індустріальним явищем туранімація стає в 1970-і роки в результаті збільшення споживчого попиту на різноманітні турпродукти і послуги в різних країнах, а також в результаті відгуку турпідприємств на попит. Техніко-технологічний прогрес дозволяв створити необхідне матеріально-технічне оснащення анімаційних програм. У ці роки вже більшість західних туристів не притягали тури і програми подорожей, що пропонують тільки проживання харчування і деякий набір екскурсій.

Виникла необхідність в розробці нової філософії рекреаційної діяльності в туркомплексах і готелях від курортних до ділових і конгресних, в різноманітності форм і програм. Харчування як послуга, наприклад, набрало наступного вигляду дієтичне харчування харчування плюс медичний контроль, приготування їжі за участю туриста, лікувальне харчування, дегустація блюд, вин, свята пива та ін. В СРСР високих вершин досягло російське диво - самодіяльний спортивний туризм. Це масове явище елементи якого стали розвиватися і в західних країнах. У США потужний розвиток отримали клубний відпочинок і відпочинок в національних парках серед невинної природи. Спортивні танці, аеробіка, спортивні ігри, тренажери, масажі, сауни, лазні стали невід'ємною частиною готельних послуг. Організація такого відпочинку пов'язана з формуванням і реалізацією таких програм розваг анімаційних програм, які б відволікали відпочивальника від життєвих повсякденних проблем, проводили його емоційну розрядку будучи не лише засобом позбавлення від втоми, але і засобом нейтралізації негативних сторін повсякденного життя. З трьох головних рекреаційних функцій лікувальної оздоровчою і пізнавальною туристська анімація покликана виконувати прямим чином дві функції - спортивно-оздоровчу і пізнавальну. Непрямим чином за відповідних умов виконується і лікувальна функція.

У практиці анімаційної справи для цільового конструювання анімаційних програм можна виділити наступні функції туристської анімації адаптаційну, дозволяючи перейти від повсякденної обстановки до вільної, компенсаційну що звільняє людину від фізичної і психічної втоми повсякденного життя, що стабілізує, створює позитивні емоції і стимулюючу психічну стабільність, оздоровчу, спрямовану на відновлення розвиток фізичних сил людини ослаблених в повсякденному трудовому житті, інформаційну, дозволяючи отримати нову інформацію про країну, регіон, людей і т. д. Освітню, дозволяючи придбати і закріпити в результаті яскравих вражень нові знання про навколишній світ, удосконалювальну, таку, що приносить інтелектуальне і фізичне удосконалення, рекламну, що дає можливість, через анімаційні програми зробити туриста носієм реклами про країну, регіон, туркомплекс, готелі, турфірмі. Така різноманітність функцій туристської анімації зумовила і різноманіття видів анімаційної діяльності а також і великий різновид анімаційних програм і заходів. Відмінність понять анімація, рекреаційна анімація, готельна анімація, туристська анімація пов'язаних з різноманіттям існуючих форм і програм дозвілля анімаційної діяльності.

6. Наслідки індустріалізації та урбанізації.

Передумовами виникнення туристської анімації є негативні наслідки індустріалізації і урбанізації. Наслідком швидкого технічного розвитку індустріалізації є такі чинники, як повсюдне технічне оточення і екологічне забруднення монотонність праці, фізична і психологічна стомлюваність, нестача часу і сил на творчість і улюблену справу хобі . Урбанізація також створила різні негативні наслідки - підвищену щільність міського населення, збільшені життєві навантаження, втома.
 
Лекція 3 Особливості надання анімаційних послуг
1. Соціально-економічні особливості надання анімаційних послуг.
2. Соціально-психологічні особливості надання анімаційних послуг:
3. Класифікація туристів за віком. Класифікація туристів за етнічною приналежністю. Класифікація туристів за статевою ознакою.
4. Класифікація туристів за відношенням до проведення дозвілля.

Соціально-економічні особливості надання анімаційних послуг/відпочинку
Формування системи анімаційних послуг є об’єктивним наслідком зростаючих потреб суспільства у відпочинку. При розгляді особливостей надання анімаційних послуг необхідно перш за все визначити соціально-економічну суть відпочинку, його місце і роль у розвитку суспільства.
Для сучасного етапу суспільного розвитку характерне зростання ролі відпочинку в процесі відновлення сил людини. Отже, поняття “відпочинок” характеризує не тільки процес і заходи щодо відновлення сил людини, але і той простір, в якому це відбувається.
Таким чином, відпочинок – це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях.
Зміни як в матеріально-технічній базі і організації виробництва, так і в соціальній сфері сучасного суспільства, безумовно, вплинули на соціально-економічну роль відпочинку в процесі суспільного відновлення. Сьогодні він впливає не тільки на відновлення робочої сили, але і на людину в цілому. Відновлення робочої сили охоплює комплекс суспільних відносин, пов’язаних з головною відновлювальною силою -людиною. Тому кожна суспільно-економічна формація характеризується своїми, тільки їй властивими закономірностями і особливостями відновлення робочої сили.
На початку становлення і розвитку капіталізму надлишок і дешевизна робочої сили, нескладність виробничих процесів і низький рівень соціальних потреб позбавляли працедавців від необхідності займатися проблемами відпочинку. Умови виробництва були такі, що економічна “цінність” життя працівника була мізерною. Цінністю для власника були машини, які масово заміщували живу робочу силу.
Основним фактором, який визначає підвищення ролі відпочинку, перетворює його в сучасних умовах в один з найважливіших компонентів відновлення робочої сили, є науково-технічна революція. Вона веде до ускладнення виробництва в цілому і його окремих технологічних процесів, до різкого зростання в ньому значення робочої сили. Одночасно із зміною елементів виробництва зростають вимоги до робітника: рівня його загальної освіти і професійної підготовки, кваліфікації, фізичного стану і здатності швидко адаптуватися до мінливих умов виробництва.
Кожна конкретна стадія суспільного розвитку характеризується певним рівнем потреб працівників, без задоволення яких неможливе нормальне відновлення їх робочої сили. Чим вищий рівень розвитку виробничих сил, тим вищий культурний рівень суспільства, рівень потреб його членів і складніша їх структура.
Науково-технічний прогрес змінює характер життєдіяльності людини. Поступово скорочуються фізичні і відносно збільшуються розумові і нервово-психічні затрати праці в міру зростання її складності і напруженості. Поділ праці і її спеціалізація, конвеєризація, поділ операцій і їх монотонність викликають нервову втому, яку зняти набагато важче, ніж втому від фізичних навантажень. В міру зростання цін на новітні машини, обладнання зростає вартість виробленої продукції. Отже, підвищується можливий збиток у випадку прорахунків і помилок, що визначає високу відповідальність кожного працівника і накладає на нього додаткові нервово-психічні навантаження. Тому значно підвищуються вимоги не тільки до фізичної форми робочої сили і її стійкості до нервово-психічних навантажень, але і до
І своєчасного відновлення здатності до праці для забезпечення безперебійного і ефективного виробничого процесу. В умовах сучасного виробництва збільшуються затрати людських сил і змінюється їх структура. Водночас процеси відновлення життєвих сил носять традиційний екстенсивний характер і пов’язані з уявленням про спокій як найкращу форму відпочинку. Різне співвідношення цих тісно пов’язаних процесів життєдіяльності людини – затрат сил і їх відновлення – приводить до негативних наслідків: росту захворювань, особливо хронічних, погіршення параметрів здоров’я у дітей і підлітків, зниження темпів росту середньої тривалості життя. ; Оскільки все це відбувається на фоні значних досягнень медичної науки і техніки, багато дослідників помилково і стверджують, що єдина причина погіршення здоров’я – погіршення стану природного середовища. Не виключаючи і впливу цього фактора, причина погіршення здоров’я і населення, а відповідно, і великих втрат праці вбачається у зміні характеру його життєдіяльності, в створеному дисбалансі між характером затрат сил людини і їх І відновленням. В цих умовах процес відновлення робочої сили І може бути забезпечений тільки в результаті росту споживання І неречових благ – послуг сфери відпочинку і оздоровлення. І Відпочинок стає найважливішим елементом вартості життєвих засобів, які споживаються робітником.
Відновлення нервово-психічної енергії, на відміну від фізичної, – процес складніший і вимагає специфічних форм і способів. Сучасні умови праці визначають необхідність не тільки тривалішого відпочинку, але і переходу до активних його форм з використанням природних умов і ресурсів. Такий вид відновлюваної діяльності відповідає рекреаційному.
Підвищення ролі відпочинку в значній мірі визначається зростанням урбанізації, яка нерозривно пов’язана з концентрацією виробництва і розвитком виробничих сил. Урбанізація – це перш за все зростання міського населення, виникнення міст-гігантів і міських агломерацій.
Складні умови проживання в сучасному місті з високою концентрацією підприємств, забрудненою атмосферою, шумом, інтенсивним пересуванням транспортних засобів підвищують фактор ризику захворюваності і сповільнюють процес відновлення сил людини. Наприклад, гіпертонічна хвороба частіше зустрічається в містах зі швидким темпом життя, шумом та іншими негативними моментами, яких немає в сільській місцевості.
Активний відпочинок (туризм) може знижувати рівень захворювань на найнебезпечніші серцево-судинні хвороби майже наполовину. Не набагато менша його дія в попередженні психічних розладів. Захворювання органів дихання зменшуються майже на 40%, нервів і кістково-мязової системи – майже на 30%, органів травлення – більше як на 20%. Багаторічні дослідження показують, що в перший місяць після активного відпочинку відновлюваність праці зростає на 15-25%, в подальшому вона знижується і через 4-8 місяців досягає попереднього (до відпочинку) рівня. Це означає, що Середньорічний приріст продуктивності праці в результаті активного відпочинку, який базується на широкому використанні Природних та історико-культурних рекреаційних ресурсів, знаходиться на рівні 3%. Наведені дані наочно характеризують роль відпочинку як інтенсивного фактора відновлення робочої сили. Якщо ж врахувати вплив відпочинку на зростання культурного рівня працівників і всебічний розвиток особистості, то її значення незмінно зростає.
Узагальнюючи все вищесказане, можна поділити функції відпочинку на 3 основні групи:
 1) медико-біологічну,
2) соціально-культурну,
3) економічну.
Медико-біологічна функція полягає в санаторно-курортному лікуванні й оздоровленні. Оздоровлення з допомогою туризму – один з шляхів вирішення проблеми зняття виробничої і невиробничої психологічної втоми людини.
Соціально-культурна функція – це провідна функція відпочинку. Культурні, або духовні потреби – це потреби пізнання в найширшому розумінні, пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому.
Економічна функція відпочинку полягає у відновленні робочої сили працівників.
2 Соціально-психологічні особливості надання анімаційних послуг
Вміння працівників анімаційної служби вибрати правильну стра-тегію поводження при обслуговуванні — одна з необхідних складових успіху бізнесу.
Особливістю обслуговування в туристичному підприємстві і є те, що клі¬єнт часто не один, тому працівник повинен бу¬ти готовим спілкуватися одразу з декількома типами людей.
Переговори є важливим етапом у процесі обслуговування, то¬му до них варто ретельно готуватися. Чим важливіші переговори, тим більше ретельної підготовки вони вимагають. Слід заздале¬гідь «прокрутити» декілька варіантів проведення переговорів, прорахувати результати, в процесі переговорів вибрати потріб¬ний варіант і намагатися його дотримувати.
Під час діалогу потрібно враховувати ряд практичних рекоме¬ндацій:
1. Не вирішуйте проблему з ходу, налагодьте стосунки з клієнтом, позбудьтеся офіційності.
2. Коли приходиться вирішувати кілька питань відразу, необ¬хідно вибудувати свої мети в порядку їхньої важливості, визна¬чити те, чим можна пожертвувати.
3. Спочатку вирішіть питання, які не викликають розбіж¬ностей.
4. Будьте незмінно коректні і попереджувальні, навіть коли жорстко атакуєте позиції супротивника.
5. Якщо у вас є свідомо слабкі місця, слід розповісти про них до того, як клієнт їх знайде сам.
6. Будьте готові відповісти на будь-яке питання, навіть якщо це буде перефразовування тільки що сказаного.
7. Не ігноруйте переконання співрозмовника в ході зустрічних переконань. Шанобливо відносьтеся до нього.
8. Використовуйте висловлення співрозмовника для розвитку його ж думок.
9. Посилайтеся на чужий досвід.
10. Вмійте слухати.
11. Якщо переговори зайшли в безвихідь, розглянете пробле¬му з іншого боку.
12. Навіть невдало закінчені переговори не можна грубо обривати, треба залишати надію на рішення в майбутньому.
Врахування психологічних особливостей окремих типів туристів, підбір індивідуальних методів роботи з ними, безумовно, зроблять позитивну роль у процесі обслуговування і підвищать ефективність усієї роботи туристичного підприємства.
Класифікація туристів за віком: групи є дитячі, юнацькі, молодіжні, для дорослих, пенсіонерів

Класифікація туристів за етнічною приналежністю.

Класифікація туристів за статевою ознакою.

Класифікація туристів за відношенням до проведення дозвілля.

Класифікація туристів на групи залежно від стилю їхнього життя припускає більш поглиблений підхід до виділення типів, так як розглядає людину та його поведінку не ізольовано, а у зв'язку з його життєвою позицією, ставленням до різних речей і її бажанням.
При виділенні груп туристів в залежності від стилю їхнього життя в основу покладений не якийсь окремий критерій, а загальне ставлення людини до свого життя. Зробити це дуже складно, оскільки тенденції і економічна ситуація в суспільстві схильні дуже сильних змін в часі.
У залежності від стилю життя виділяють чотири групи туристів: любителі насолоди, тенденційні, сімейні і виключно відпочиваючі туристи.
При даній класифікації слід мати на увазі, що виділені групи постійно змінюються і межі між ними дуже розпливчасті.
Любителі насолод. Представники даної групи пред'являють дуже високі вимоги до якості відпочинку. Для них подорож це спосіб самовираження. Від відпочинку вони бажають отримати задоволення, дозволити собі деякі слабкості або дати собі спортивне навантаження.
Тенденційні туристи. Для туристів, що входять в дану групу, відпочинок це можливість знайти і проявити себе як особистість. Це відпочиваючі з високими вимогами, але на відміну від тих, що насолоджуються життям їм не потрібні умови класу люкс. Вони шукають єднання з природою, тиші і можливості психологічного розвантаження. Вони усвідомлюють проблеми навколишнього середовища, цікавляться політикою і культурою наміченого для відвідування регіону.
Сімейні туристи. У цю групу входять виключно сім'ї з дітьми. Сімейні туристи люблять проводити свою відпустку в колі сім'ї, друзів, родичів. Вони відпочивають в спокійній і зручній обстановці, купують послуги за вигідними цінами, не люблять, щоб їм заважали. Найчастіше обслуговують себе самі. Цілком відпочиваючі. Найважливішою умовою для туристів цього типу є можливість відпочити. У дану групу входять порівняно пасивні туристи, які проводять свою відпустку традиційним способом: задовольняються тишею, довго сплять, люблять смачно поїсти і рясно, здійснюють короткі прогулянки або недалекі поїздки. Любителі такого відпочинку радіють, якщо на час відпустки можуть бути збережені їхні улюблені звички, адже вони не люблять експериментувати.
Сучасне дозвілля поділяється на багато типів в залежності від психологічних, освітніх, соціальних, рекреаційних, фізіологічних та естетичних компонентів. Залежно від того, який парам етр дозвілля переважає, такого характеру й набуває конкретне дозвіллєве заняття.
Дозвілля можна поділити на такі групи:
- дозвілля як рекреація - коли воно сприймається виключно як діяльність, що допомагає людини врівноважувати організм;
- дозвілля як задоволення - коли основною мотивацією дозвіллєвої діяльності є отримання щастя і радості;
- дозвілля як відновлення сил - коли дозвілля вважається засобом відновлення здоров'я людини, її духовних та фізичних сил; за¬сіб лікування та реабілітації;
- дозвілля як стан буття - сфера життєдіяльності людини, в якій вона може само реалізуватися та розвинути свої здібності;
- дозвілля як соціальна стратифікація - дозвілля залежить від того, виразником якого соціального класу є дана особа;
- дозвілля як вільний час - час, що залишається для людини після виконання нею робочих обов'язків.
Форми дозвіллєвої діяльності змінюються і залежать від того, що бажає отримати від дозвілля людина, яких результатів вона хоче осягнути завдяки дозвіллєвій діяльності.
Будь-які потреби в сфері дозвілля мають певну послідовність прояву. Задоволення однієї потреби породжує звичайно нову. Завдяки цьому можна змінювати вид діяльності і збагачувати дозвілля. У сфері дозвілля повинен здійснюватися перехід від простих форм діяльності до складніших, від пасивного відпочинку - до активного, від задоволення більш глибоких соціальних і культурних прагнень, від фізичних форм рекреації - до духовних насолод, від пасивного засвоєння культурних цінностей - до творчості і т.п.
Коли змінюється соціальний стан людини, рівень його культури, то відразу ж відбуваються зміни в структурі дозвілля. Дозвілля збагачується в міру збільшення вільного часу і зростання культурного рівня індивіда. Якщо людина не ставить собі за мету самоудосконалюватися, якщо її вільний час нічим не заповнений, то відбувається деградація дозвілля, збідніння його структури.
Найпростіший вид дозвілля - відпочинок. Він призначений для відновлення витрачених під час роботи сил і поділяється на активний і пасивний.
Пасивний відпочинок характеризується станом спокою, що знімає втому і відновлює сили. Чим ти зайнятий - не має значення, аби можна було звільнитися від напруження, отримати емоційну розрядку. Звична, проста діяльність спричинює настрій спокою. Такий відпочинок - невід'ємний елемент життя людини. Він є підготовчим ступенем до більш складної і творчої діяльності.
Активний відпочинок, навпаки, відтворює сили людини з пе-ревищенням вихідного рівня. Він надає роботу м'язам і психічним функціям, які не знайшли застосування в праці. Людина насолоджується рухом, швидкою зміною емоційних впливів, спілкуванням із друзями. Активний відпочинок, на відміну від пасивного, потребує деякого мінімуму свіжих сил, вольових зусиль і підготовки. До нього відносять фізкультуру, спорт, фізичні й психічні вправи, туризм, ігри, перегляд кінофільмів, відвідування виставок, театрів, музеїв, прослуховування музики, читання, дружнє спілкування.
Основні функції активного відпочинку:
- відбудовна - забезпечує людині фізіологічну норму здоров'я і високу працездатність;
- розвивальна - розвиток її духовних і фізичних сил;
-гармонізації. - розвиває гармонію душі і тіла. Будь-який вид вільної діяльності несе в собі як функцію відно¬влення сил, так і функцію розвитку знань і здібностей людини.
 
Тема 4. Анімаційні програми в комплексі туристської анімації
4.1. Види анімаційних послуг, як складові елементи анімаційних програм.
4.2. Типологія напрямів і програм туранімації.
Типологія анімації
 
При підготовці анімаційних програм враховується такі особливості туристів, як національність, вік, стать, чисельність (індивідуальна, групова, масова), а також активність участі туристів.
Туристська анімація підрозділяється на три основних типи по важливості, пріоритетності та обсягом анімаційних програм у загальній програмі подорожі:
Перший тип. Анімаційні туристські маршрути-цільові туристські поїздки заради однієї анімаційної програми, або безперервний анімаційний процес, розгорнутий у просторі у формі подорожі, переїзду від однієї анімаційної послуги (програми) до іншої, які надаються в різних географічних точках. Зазвичай такі програми призначені для індивідуалів або однорідних туристських груп, об'єднаних спільним інтересом (хобі). До таких анімаційним програм відносяться: культурно-пізнавальні та тематичні, музичні і театральні, карнавальні і спортивні або, наприклад, турпоїздки по казино-центрам, розташованим в різних країнах, організовані для любителів гри в казино.
Другий тип. Додаткові анімаційні послуги в технологічних перервах-програми, призначені для «підтримки» основних туристських послуг, обумовлених у турпакеті, і діючі в обставинах, обумовлених переїздами, затримками в дорозі і у випадках непогоди (при організації спортивних і самодіяльних турів, на пляжних курортах), а також у разі відсутності снігу на гірськолижних курортах і т.д.
Третій тип. Готельна анімація-комплексна рекреаційна послуга, заснована на особистих людських контактах тураніматора з туристом і спільному їх участю в розвагах, пропонованих анімаційною програмою туркомплексу. Переслідує мету реалізації нової філософії готельного обслуговування-підвищення якості надання послуг та рівня задоволеності туриста відпочинком. Готельна анімація-поняття найбільш вузьке з трьох розглянутих, оскільки передбачає тільки організацію дозвілля у місцях розміщення туристів: готелях, туркомплексах, готелях, турбазах та ін Готельна анімація-це досуговая діяльність, пропонована готелями, готелями, туристичними комплексами. Це найбільш значима частина туристської анімації. Анімаційні програми розрізняються при різній організації відпочинку (в клубах, готелях різної цільової спрямованості та різної величини).
3 Види анімації як елементи анімаційних програм
З точки зору системного підходу туристська анімація-це задоволення специфічних туристських потреб у спілкуванні, русі, культурі, творчості, приємному проводження часу, розвазі. Діапазон цих потреб дуже широкий, оскільки люди, які вирушають на відпочинок, вкладають у це поняття зовсім різний зміст: для одних відпочинок-це подорож, для інших-читання книг, про гулянка лісом, риболовля і т.д. Відповідно попиту і мотивації подорожей в практиці туристського обслуговування складаються наступні види анімації, що задовольняють різні потреби туристів (відпочиваючих):
· Анімація в русі-задовольняє потребу сучасної людини в русі, що поєднується з задоволенням і приємними переживаннями;
· Анімація через переживання-задовольняє потребу у відчутті нового, невідомого, несподіваного при спілкуванні, відкриттях, а також при подоланні труднощів;
· Анімація через спілкування-задовольняє потреби в спілкуванні з новими, цікавими людьми, у відкритті внутрішнього світу людей і пізнанні себе через спілкування;
· Анімація через заспокоєння-задовольняє потребу людей в психологічному розвантаженню від повсякденної втоми через заспокоєння, усамітнення, контакт з природою, а також потреба у спокої і «дозвільної лінощів»;
· Культурна анімація-задовольняє потребу людей у ??духовному розвитку особистості через прилучення до культурно-історичних пам'ятників і сучасних зразків культури країни, регіону, народу, нації;
· Творча анімація-задовольняє потребу людини у творчості, демонстрації своїх творчих здібностей і встановленні контактів з близькими по духу людьми через спільну творчість.
Реальні анімаційні програми носять найчастіше комплексний характер, а перераховані види анімації є складовими елементами цих програм.
Анімаційні програми одночасно з чисто розважальними заходами включають різноманітні спортивні ігри, вправи та змагання. Таке поєднання робить ці програми більш насиченими, цікавими і корисними для зміцнення, відновлення здоров'я, тому у взаємозв'язку туристської анімації і спорту найчастіше і досягається найбільший відновно-оздоровчий ефект.
 
Тема 5. Технологія створення анімаційних програм
5.1.  Технологічний процес розробки анімаційних програм.
Схема анімаційних послуг у закордонних курортних готелях. Анімаційні програми для сімейного дозвілля. Критерії повноцінності дозвілля: обсяг вільного часу, зміст дозвілля.
5.1.1. Підсистеми створення анімаційної програми.
Підсистеми створення анімаційної програми: організаційна, інструкторсько-методична, режисерська, технічна.
5.1.2. Основні етапи технологічного процесу розробки анімаційної програми.
5.2. Ігри, як основа створення анімаційних програм.
5.1. Технологічний процес розробки анімаційних програм.
Анімаційна діяльність на туристичному підприємстві повинна бути ретельно спланованою, регламентованою та організованою як фінансово, так і методично. Під технологією слід розуміти набір прийомів праці аніматора, організацію цієї праці, використання інструментів і пристосувань. Технологія створення та реалізації анімаційних програм – процес складний і багатоплановий, оскільки вирішує наступні завдання:
1.Створення анімаційних програм.
2.Економічний прорахунок їх вартості.
3.Рекламу.
4.Реалізацію програми.
5. Творче втілення запрограмованих анімаційних заходів.
6.Аналіз проведених заходів.
Даний технологічний процес являє собою цілісну систему, в якій взаємодіють всі компоненти.
Елементи технологічного процесу створення анімаційних програм
Технологічний процес створення анімаційних програм включає наступні елементи:
1. Об’єкт діяльності: населення, що обслуговується, відвідувачі (колективи людей і окремі особи).
2. Суб’єкт діяльності: керівники, фахівці анімаційної служби.
3. Власне анімаційна діяльність (процес впливу суб’єкта на суб’єкт) з усіма її компонентами.
Всі елементи функціонування технологічного процесу знаходяться в єдності і взаємодії, утворюють єдину систему. Головний елемент цієї системи – об’єкт діяльності, люди: туристи, гості, відпочиваючі. Все призначено для задоволення їхніх духовних і фізичних потреб. Тому фахівцям-аніматорам треба знати ці потреби, повсякденно вивчати аудиторію, настрої, інтереси і запити різних груп населення.
 
2. Схема анімаційних послуг у закордонних курортних готелях.
Організацією дозвілля в туристичних комплексах займається спеціальна служба, яка називається "анімаційною". Саме наявність такої служби, її матеріально-технічне оснащення, кадрове забезпечення залежать від статусу та ролі туристичного комплексу на ринку анімаційно-туристичних послуг, його комерційного успіху та перспектив розвитку.
Збільшити кількість клієнтів конкретного туристичного центру можна не тільки шляхом збільшення кількості готельних номерів, чіткої роботи авіаліній, усунення комунальних проблем, а й шляхом створення умов для комфортного, різноманітного, цікавого відпочинку, забезпечення високоякісного обслуговування дозвілля. З цією метою розробляються програми міжнародних акцій, наукових конференцій, симпозіумів, пропонуються спортивні заходи (кінні прогулянки, парусний спорт, гірський туризм, екскурсії), азартні ігри, відвідування історичних пам'яток. Різноманітність форм проведення дозвілля є запорукою успішного функціонування всього туристичного комплексу.
Однак програма дозвілля повинна відповідати загальній стратегії розвитку туристичного комплексу. Створена при туристичному комплексі анімаційна служба функціонує відповідно до стратегії розвитку всієї організації і тісно співпрацює з іншими підрозділами: фінансовим, юридичним, кадровим, технічним, службою безпеки. Працівники такої служби не лише розробляють програму роботи з клієнтами, а й беруть участь у формуванні цінової політики закладу, у вирішенні кадрових питань, експлуатаційних, транспортних, туристично-екскурсійних та інших проблем. Плануючи дозвілля, враховують соціально-демографічні особливості туристів — їх національність, вік, чисельність групи і тривалість перебування, культурні особливості, етнічну приналежність, релігійні погляди, традиції та звички тощо. Не зайвим буде проаналізувати мотиви, які спонукають людину до туристичної діяльності, потреби, які вона прагне задовольнити, відвідуючи розважальні заходи (спілкування, творчості, емоційного збагачення, активності, пізнання, відновлення фізичних сил, спокою, естетичної насолоди).
Ефективно організувати дозвілля неможливо без талановитих фахівців аніматорів. "Класичної" освіти для спеціалістів туристичної та індустрії розваг, опанування професійних знань сьогодні недостатньо. Неабияку роль відіграють такі риси аніматора, як тактовність і делікатність, комунікабельність і доброзичливість, уміння "чути" клієнта та оперативно реагувати на його проблеми, витривалість і міцне здоров'я. Недаремно у провідних туристичних центрах світу пропагується як основний принцип анімаційної служби Індивідуальний підхід у роботі з клієнтом. Ідеться про відзначення днів народження туристів, їхніх професійних свят, сімейних ювілеїв, особистих значущих подій, про гнучкі пільгові системи. Головною проблемою для молодих спеціалістів є, зазвичай, відсутність практичного досвіду, гнучкості та творчого мислення, невміння використовувати набуті знання та навички у практичній діяльності. Тому сьогодні до організаторів дозвілля в туристичній галузі висуваються такі вимоги: вища освіта, досвід роботи, бажання вдосконалювати свою кваліфікацію, наявність відповідних особистісних якостей. З метою підвищення кваліфікації організаторів дозвілля в туристичних комплексах проводяться різноманітні курси, проектні семінари, практикуми, тренінги, діють творчі лабораторії та школи.
Як правило, анімаційну службу туристичного комплексу очолює менеджер-аніматор, у підпорядкуванні якого знаходяться методисти-аніматори, організатори-аніматори та аніматори-виконавці (рис 7.2). Зміст і характер діяльності анімаційної служби, робота її різноманітних відділів залежать від завдань і можливостей туристичного комплексу. Доцільним є створення:
— спортивного відділу для організації рекреаційних, фізкультурно-оздоровчих заходів, дозвілля на пляжах, спортивних майданчиках, у басейнах;
— міні-клубу для організації дитячого дозвілля;
— шоу-відділу для проведення розважальних і видовищних заходів;
— культурно-мистецького відділу для організації творчих акцій, гуртків декоративно-прикладного мистецтва, художніх проектів;
— туристично-екскурсійного відділу для організації екскурсій, подорожей до історичних пам'яток.
Менеджер-аніматор несе відповідальність за:
— систематичне та своєчасне вивчення соціально-культурних запитів різних груп населення;
Типова організаційна структура анімаційної служби готелю
— розробку та реалізацію соціально орієнтованих програм і проектів дозвілля;
— вивчення інноваційних технологій дозвілля та їх використання у роботі з клієнтом;
— прогнозування використання потенціалу дозвілля в туристичній галузі;
— ефективне управління анімаційною службою закладу;
— упровадження педагогічних методик для забезпечення культурної, декоративно-прикладної, естетичної творчості людини, розкриття її рекреаційного потенціалу;
— ініціативність і творчість анімаційної команди;
— роботу з колективом та з людьми різного вікового, освітнього, культурного, соціального, статевого, професійного статусу;
— реалізацію стратегії розвитку туристичного комплексу, а не лише служби дозвілля організації.
Головним завданням методиста-аніматора є методичне забезпечення заходів, акцій та програм, а також підготовка та розробка сценаріїв, їх якісна реалізація. Допомагає методисту-аніматору організатор-аніматор, який забезпечує організаційний процес анімаційної діяльності готелю.
Для виконання перелічених завдань організатор дозвілля повинен знати основи соціології, педагогіки, психології, економіки, права, управління, режисури, культурології; володіти навичками та вміннями роботи з різними соціально-демографічними категоріями населення; іноземними мовами, знати культуру та традиції інших народів. Такі вимоги до фахівця пояснюються, насамперед, тим, що йому доводиться працювати одночасно з туристичними групами, члени яких відрізняються за віком, освітою, соціальним становищем, релігійними поглядами, професією.
Відвідувачів туристичного комплексу класифікують за такими ознаками: за віком (діти, підлітки, молодь, дорослі, люди похилого та "золотого" віку), за статтю (чоловіки та жінки), за релігійними поглядами (атеїсти, православні, католики, мусульмани), за професійною приналежністю (військові, вчителі, художники, архітектори) та ін. Найпоширенішою в організації дозвілля є класифікація туристів за віком, хоча треба враховувати й інші ознаки (національні особливості, інтелектуальний потенціал, матеріальне забезпечення, термін відпочинку).

3. Анімаційні програми для сімейного дозвілля.
Значну частину відвідувачів туристичних комплексів складають сім'ї. Сімейне дозвілля має свої особливості, популярні форми. Важливим завданням туристичних комплексів є організація дитячого дозвілля окремо від батьків. Для цього при туристичних комплексах, готелях, курортах створюються дитячі клуби (міні-клуби, юніор-клуби), які працюють із дітьми протягом дня. Зазвичай, дитячий клуб розташовується у приміщенні, обладнаному дитячими тренажерами, гральними пристроями, іншими технічними засобами. Для батьків найважливішими у роботі з дітьми є гарантія безпеки життю та здоров'ю дитини, сприятлива психологічна атмосфера. Тому працівники дитячих клубів повинні мати педагогічну освіту та досвід роботи з дітьми, вміти надати необхідну медичну допомогу, бути комунікабельними, уважними, чуйними. Для підготовки працівників дитячих центрів, що діють у туристичних комплексах, проводяться практичні курси з режисури, розробки ігрових програм, організації дитячого дозвілля, написання сценаріїв, техніки безпеки. Велике значення для успішної діяльності такого клубу мають рекламні кампанії — анонсування заходів, які відбудуться найближчим часом, оголошення по радіо, інформаційні буклети, відеоматеріали, повідомлення у місцях скупчення людей. Організовуючи дозвілля дітей, необхідно враховувати мову, якою спілкується дитина, її вік, кліматичну адаптацію, інші фізіологічні та психологічні особливості. Популярними в дитячих клубах є тематичні дні: День Нептуна, День імені, Сонячний день, День маленького мандрівника, День спорту та ін.

4. Критерії повноцінності дозвілля: обсяг вільного часу, зміст дозвілля.
Дозвілля. Дозвілля - це сукупність занять у вільний час, за до-помогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні і ду¬ховні потреби, в основному відновлювального характеру. На відмі¬ну від природної основи відновлення сил людини, дозвілля є спе¬цифічним, соціальним способом регенерації цих сил.
До дозвілля імовірніше всього можна віднести такі види за¬нять, як читання, перегляд телепередач, відвідування кінотеатрів, театрів, концертів, спілкування з друзями, заняття спортом, розваги, прогулянки, ігри, пасивний відпочинок і т. ін. Для занять у години дозвілля характерна в основному само особистісна спрямованість їхнього змісту.
Сфера дозвілля поєднує найрізноманітніші види життєдіяльно¬сті людини. Дозвіллєва діяльність відрізняється від інших видів життєдіяльності людини тим, що здійснюється відповідно до потреб індивіда, з метою отримання задоволення. Роль дозвілля полягає у відновленні психологічних і фізичних сил людини, підвищенні її освітнього та духовного рівня, здійсненні лише тих занять у вільний час, що відповідають потребам та бажанням людини і приносить їй задоволення у процесі самої діяльності

5.1.1. Підсистеми створення анімаційної програми.
Підсистеми створення анімаційної програми: організаційна, інструкторсько-методична, режисерська, технічна.
Технологія створення та реалізації анімаційних програм як система складається з декількох взаємопов’язаних підсистем:
1. Організаційна підсистема – організація спільної діяльності анімаційної команди, економічного, технічного, рекламного відділів.
2. Інструкторсько-методична підсистема – створення і переробка сценаріїв заходів, розробка текстів екскурсій, підбір спортивних ігор та змагань, складання маршрутів походів з подальшим виробленням методичних рекомендацій на основі узагальнення досвіду.
3. Режисерська підсистема – розподіл ролей, план репетицій, постановка.
4. Технічна підсистема – підготовка майданчика (сцени) для анімаційних заходів, реквізиту, декорацій, освітлення, музичного супроводу, костюмів тощо.
Всі підсистеми становлять систему технології, яка служить підставою функціонування анімаційної служби. Анімаційна діяльність – це реальний і зовсім особливий світ з притаманними йому правилами дії. Ці дії вчиняють професіонали для того, щоб включити в процес їх здійснення більшу кількість людей. Тут існують свої специфічні закономірності функціонування анімаційної діяльності.
5.1.2. Основні етапи технологічного процесу розробки анімаційної програми.
Етапи розробки і проведення анімаційної програми
Роботу з підготовки та проведення тієї чи іншої анімаційної програми можна розділити на кілька етапів.
Перший етап (найбільший і відповідальний етап) – підготовчий, що включає в себе:
1. Аналіз пропонованих анімаційних програм.
2. Визначення цілей і завдань.
3. Вибір місця і часу проведення програми.
4. Проектування анімаційної програми з урахуванням вікових, етнічних та інших особливостей споживачів даної послуги.
5. Створення або підбір сценаріїв анімаційних заходів, включених до програми.
6. Складання кошторису витрат на проведення програми.
7.Підбір творчих колективів, розподіл обов’язків всередині анімаційної команди.
8. Технічну підготовку: закупівлю інвентарю, виготовлення декорацій, костюмів, реквізиту та ін.
9. Установка звукової та світлової апаратури, інших технічних засобів, оформлення сцени, виготовлення фонограм та інше.
10. Проведення репетицій, навчання правилам ігор та інше.
11. Проведення рекламної компанії запланованих анімаційних заходів.
Отже, технологічний процес включає три основні етапи: підготовку, проведення програми та аналіз проведеної програми.
Реклама анімаційних програм
Успіх анімаційної програми багато в чому залежить від правильно організованої рекламної компанії. Реклама, як відомо, це інформація про споживчі властивості товарів і види послуг з метою їх реалізації і створення попиту на них.
Реклама анімаційних програм – це інструмент, за допомогою якого споживачеві дається інформація про зміст, особливості, привабливості даної програми з метою зацікавити споживача, спонукати його придбати рекламований товар, стати учасником анімаційної програми.
Приступаючи до розробки реклами анімаційних програм, необхідно:
1. Оцінити фінансові витрати на рекламу, з огляду на власні фінансові можливості, одержувану від реалізації програм прибуток, розцінки на виконання рекламних матеріалів та ін.
2. Визначити потенційних споживачів і скласти їх характеристику за демографічними (вік, стать), етнічними ознаками, соціальним статусом, рівнем доходів тощо.
3. Виявити конкурентів і визначити переваги власних програм, на які можна звернути увагу в рекламі.
4. Визначити канали і способи розповсюдження реклами.
Дуже важливо виробити свій фірмовий стиль, який сприймається як гарантія якості запропонованих анімаційних програм. При виробленні свого фірмового стилю необхідно враховувати: основні напрямки діяльності, сегменти ринку, для яких призначені розроблювані програми; основні рекламні засоби; переваги або особливості розроблюваних програм. Анімаційну програму дня необхідно повідомляти вранці з готельного радіо.
5.2. Ігри, як основа створення анімаційних програм
Слід відзначити, що спорідненим із анімаційним, або навіть його різновидом, є туризм подієвий, а однією зі складових можна визначити елемент рольової гри. Рольовиків інколи навіть визначають як різновид молодіжної субкультури, вони конкретизуються в залежності від того, прихильниками яких вигаданих, але популярних персонажів художньої літератури і кіно є молоді люди. Ще один термін, який вживається в інтернет-середовищі для позначення прихильників історичних ігор – історичні реконструктивісти (реконструкторство, рольовізм). Зважаючи на озброєння, що імітує старовинну зброю, яке використовують у своїх історичних реконструкціях рольовики, цей вид також інколи визначається як історичне фехтування.
Останнім часом, у зв’язку із захопленням романом Толкієна "Володар кілець", прихильники історико-рольової гри одержали назву толкієністів. Зокрема, така форма є і в Україні. Основними місцями гри можуть бути як відкритий простір, так і закриті приміщення. Ігри на відкритому просторі називають ще польовими, у закритому – павільйонними. Ігровий туризм може вважатися частково спорідненим зі спортивним, військовим, подієвим, фестивальним та пригодницьким туризмом у тому відношенні, що може включати елементи названих видів. Аби відрізнити ці ігри від комп’ютерних або настільних, такі ігри називають іграми живої дії. Таке уточнення є важливим ще й з огляду на те, що поняття рольових ігор зустрічається у психотренінгах або видах психотерапії. Рольові ігри живої дії можуть бути історичними за своїм характером, військовими та фентезійними. Військові і історичні ігри називають ще історичними реконструкціями, а їх учасників – реконструктивістами (не слід плутати з іншими контекстами використання цього терміну). Зазвичай для цих різновидів рольових ігор живої дії використовуються історичні місця, де відбувалися події, що оживляються. Фентезійні можуть відбуватися в місцевостях, які дозволяють якнайкраще відчути дух того твору, на основі захоплення яким беруть участь в грі його прихільники. Заради такої місцевості або конкретної історичної чи археологічної пам’ятки рольовики (ще одне визначення цієї категорії людей) здатні подолати значні відстані, тож потенційно вони є туристами.
Таким чином, ігровий туризм – це подорожі, під час здійснення яких туристи стають учасниками гри за попереднім сценарієм, розробленим аніматором, як фахівцем, так і аматором (з середи самих учасників рольових ігор живої дії).
Прихильники ігор-фентезі, наприклад, толкієністи, що намагаються відтворити події відомого роману, обирають для своїх ігор старовинні замки або навіть їх руїни. Вони здатні відіграти роль і туристичних атракцій і водночас туристичних дестинацій (місць призначення). У контексті даного дослідження замки і виступають у такій якості. Замки водночас є культурно-історичними пам’ятками (якщо не враховувати знов збудованих). Як культурно-історичні пам’ятки вони підпадають під дію відповідного законодавства. Тому розглядаючи їх як туристичні атракцій, слід враховувати і нормативно-правові аспекти їх використання у такій якості. Якщо говорити безпосередньо про українських рольовиків, на яких в першу чергу варто буде розраховувати у випадку проведення на території України тематичних фестивалів та впровадження ігрового туризму, то вони, як і їхні європейські чи російські колеги, так само відрізняються у своїй діяльності за тематикою ігрових постановок, за прихильністю до тієї чи іншої історичної епохи, за формою проведення своїх заходів.Українських рольовиків так само можна поділити на толкієністів та історичних реконструкторів, хоча останнім часом в Україні стало модним проводити інші види рольових ігор, які не мають
стосунку до відтворення фентезійних світів, конкретних історичних епох реального світу чи батальних сцен з минулого. Серед молоді популярними стали квести (від англ. quest – пошук) – жанр інтелектуально-логічних ігор. Гра полягає в розгадуванні різноманітних загадок, пошуку відповідей на запитання, виконанні завдань. Чимало з таких квестів носить краєзнавчий або історико-ретроспективний характер, коли учасники такого заходу мають розв’язувати завдання з історії свого міста, регіону тощо. Такі квести проходять переважно на певній місцевості (околиці якогось історичного місця, території фортеці або й безпосередньо в населеному пункті).
Також певної популярності в країні набули рольові ігри з політичним підтекстом, коли молоді люди збираються в певному місці командами і за декілька днів мають створити свою державу з усіма її атрибутами – від державних символів до процесу політичної боротьби, в якій створені молоддю "партії" висувають своїх кандидатів і змагаються одна з одною за владу. Одним з найбільш відомих прикладів таких рольових ігор в Україні вже багато років є Студентська республіка, яку організовує молодіжна структура з однойменною назвою. На території колишнього СРСР рольові ігри почали набувати поширення наприкінці 80-х, в добу перебудови, після того, як в Союзі дозволили видавати книги Толкієна. Першою стала книга
"Хоббіт", яка викликала велике зацікавлення в радянської молоді. Не дивно, що першою масовою всесоюзною грою рольовиків-толкієністів стала гра "Хоббітські ігрища", яка відбулася в 1990 р. під Красноярськом.
 
Тема 6. Менеджмент готельної анімації
6.1. Поняття „анімаційний менеджмент”.
Поняття „анімаційний менеджмент”. Компоненти середовища гостинності, що беруть участь у процесі задоволення потреб і запитів туристів. Поняття „потреби” і „задоволеність туриста”. Поняття „природний комплекс”, „культурно-історичний комплекс”, „матеріальна база” і „обслуговуючий персонал”.
6.2.  Анімаційний менеджмент, як складова менеджменту гостинності.
Анімаційний менеджмент, як система управління. Суб’єкт і об’єкт управління в анімаційному менеджменті туркомплексу. Специфіка анімаційного менеджменту.Стратегія і тактика управління анімаційними процесами.
6.3. Функції анімаційного менеджменту.
Основні функції анімаційного менеджменту: планування, організація, мотивація, аналіз і контроль.
6.4. Складові ефективної анімаційної діяльності.
Концепція готельної анімаційної діяльності. Матеріально-технічна база для спортивно-оздоровчих і розважальних занять. Обслуговуючий персонал служби анімації.
 
6.1. Поняття „анімаційний менеджмент”.
Анімаційний менеджмент. У туристичному й готельному бізнесі анімаційний менеджмент посідає провідне місце. До речі, тепер такий менеджмент існує й на промислових підприємствах. Ідеться про управління розважальними програмами й працівниками-аніматорами в клубних або 4- і 5-зіркових готелях.
Складрвими частинами поняття анімаційний менеджмент є анімація - процес надання туристу комплекса анімаційних послуг з метою максимального задоволення його потреб і менеджмент - система управління цим процесом з урахуванням стратегічної мети і місії готеля, обмежень, правил і умов, корпоративної готельної філософії.
Анімаційний менеджмент має власну специфіку, яка полягає у: в специфічному предметі праці, що є діяльністю керованих анімаційних систем і служб; у специфічних засобах, знаряддях праці, якими є анімаційні програми, і у результаті праці, яким є задоволеність відпочиваючих проведеним вільним часом.
З точки зору системного підходу анімаційний менеджмент є системою управління, у якій керуючою підсистемою (суб’єктом управління) є керівний персонал анімаційної служби туристичного комплекса, що виступає тут у якості системоутворюючого фактора. Керованою підсистемою (об’єктом управління) є туристи і стан їх здоров’я (фізичного, психічного, морального, соматичного), а також виконавчий персонал анімаційної, технічної та інших служб туркомплекса, що бере участь у процесі анімаційного обслуговування.
З іншого погляду, анімаційний менеджмент поряд з іншими складовими є підсистемою більш загальної системи управління туркомплексом - менеджменту гостинності.
Анімаційний менеджмент включає стратегію і тактику управління. Стратегічна мета управління анімаційним процесом полягає у тому, щоб витримати загальний, магістральний напрям діяльності туркомплекса з забезпечення максимального задоволення потреб туристів, особливо тих, що стосуються емоційно-психічного комфорту як складової середовища гостинності, а також виконувати комплекс умов, правил і глобальних обмежень в анімаційній діяльності з точки зору факторів зовнішнього і факторів внутрішнього середовища і з точки зору прибутковості готельного бізнесу. А тактика - це конкретні методи і прийоми досягнення мети в межах прийнятих обмежень.
Таким чином, менеджмент готельної анімації - це система управління процесом надання туристу комплекса анімаційних послуг, спрямована на досягнення стратегічної мети функціонування туркомплекса в умовах туристичного ринку.
Готельні анімаційні послуги і програми
 
Програмний анімаційний вплив на людину під час її відпочинку сприяє збереженню і відновленню її здоров’я: соматичного, фізичного, психічного і морального. Ці компоненти здоров’я і визначають відповідну умовну типологію напрямів і програм туристичної анімації:
Перший тип – спортивні, спортивно-оздоровчі, спортивно-розважальні програми.
Другий тип – видовищно-розважальні, пригодницько-ігрові програми.
Третій тип – пізнавальні, спортивно-пізнавальні, культурно-пізнавальні, екскурсійні, освітні, любительські і творчо-трудові. Для кожного з цих напрямів можна виділити характерні форми анімаційної діяльності.
Четвертий тип – комплексні програми, комбіновані із однорідних програм.
Спортивні анімаційні програми призначені для туристів, які займаються тим чи іншим видом спорту, що приїхали в спортивно-туристський комплекс для занять спортом за певною тренувальною системою у поєднанні з відпочинком.
Спортивно-оздоровчі програми відрізняються від спортивних тим, що вони розраховані на туристів, любителів спорту і активного відпочинку, для яких туристичний комплекс – єдине місце і можливість відновлення сил і здоров’я через активні фізичні навантаження в умовах чистої природи і чистого повітря.
Спортивно-розважальні програми орієнтовані на туристів будь-якого віку. Вони збудовані на принципі залучення туристів до активного руху через заманливі, цікаві веселі конкурси і змагання.
Спортивно-пізнавальні програми засновані на прилученні туристів до культурно-моральних цінностей у процесі активного відпочинку (походи, піші екскурсії).
Екскурсійні програми складаються з різних видів екскурсій, а освітні програми допомагають туристам набути різні вміння і навики (у плаванні та інших видах спортивних занять, ремесел).
Культурно-пізнавальні анімаційні програми туристичного комплекса засновані на залученні туриста до культурно-історичних і духовних цінностей нації, країни, місцевого населення і включають: відвідування музеїв, театрів, кінотеатрів, художніх галерей, парків, виставок, національних фольклорних заходів, концертів, вечорів поезії, зустрічей з відомими діячами культури. Деякі з таких анімаційних програм залежать від платоспроможності клієнтів, рівня їх інтелектуального розвитку.
Пригодницько-ігрові анімаційні програми засновані на участі туристів у рольових іграх і конкурсах, відвідуванні печер, вечорах народних легенд, нічних спусках на гірськолижних курортах, у тематичному пікніку. Такі програми мають попит не залежно від віку, статі, національності, рівня освіти туристів.
Любительські (творчо-трудові) анімаційні програми будуються на залученні туристів до творчості, співтворчості, змагань у виготовленні місцевих сувенірів, що викликає у них зацікавлення національними особливостями місцевого населення. Після участі в такій програмі гість відзначає, що він навчився спілкуватися на місцевій національній мові, познайомився з національними музичними інструментами, танцями, кухнею. Форми проведення цих програм можуть найрізноманітнішими: аукціон сувенірів з природних матеріалів, конкурс любительської фотографії, фестиваль авторських віршів і пісень, концерт вокальних і інструментальних виконавців, виставка дитячого малюнка тощо.
Видовищно-розважальні анімаційні програми включають: святкові заходи, конкурси, фестивалі, карнавали, тематичні дні, ярмарки, дискотеки, вечори танцю, концерти художньої самодіяльності тощо.
Анімаційні програми типу „спілкування за інтересами” по суті є комбінаціями з усіх раніше згаданих анімаційних програм, проте тут більше уваги потрібно приділити невимушеній, комфортній ситуації, яка залучала б туриста до спілкування у відповідності з його зацікавленнями, бажаннями, темпераментом, національності тощо. Для цього потрібен хороший аніматор – каталізатор такого спілкування. Під час проектування таких програм ставлять наступну мету:
  • задоволення потреб самовисловлення;
  • заохочення туристів у розвитку власних вмінь;
  • спрямування розваг і навичок у конструктивне русло;
  • позбавлення від щоденних потреб і стресів;
  • зміна іміджу і розслаблення напруги;
  • набуття додаткових знань в галузі культури.
            Для того, щоб задовольнити потреби гостей різних національностей, віку, рівня доходів і можливостей (фізичних і інтелектуальних) програми анімації повинні змінюватися впродовж усього сезону за змістом, інтенсивності, часу проведення та за іншими параметрами.
Анімаційні програми значною мірою залежать від розмірів готелю, його розташування, функціональної орієнтації, наявних можливостей (у тому числі щодо додаткових послуг), а також від професіоналізму і рівня універсальності тураніматорів.
Якість і обсяг виконуваних анімаційних програм в туристичних комплексах, готелях значною мірою визначаються наявністю потрібного персоналу  і у цілому – ефективністю анімаційного менеджменту.
У невеликому готелі анімаційними програмами може займатися і одна людина – менеджер туранімації, в туркомплексах середнього розміру – відділ (служба) туранімації, а в крупних і клубних туркомплексах – спеціалізовані анімаційні центри (центри відпочинку).
Характеристика персоналу готельних анімаційних служб. Працеграмма професії тураніматора
Спектр трудових завдань, що вирішують аніматори, є досить широким, проте для кожного спеціаліста можна окреслити власне коло обов’язків.
У танцювальному залі: контакт з гостями, проведення оздоровчих програм, розваги ввечері.
В міні-клубі: контакт з гостями, програма міні-клубу, розваги ввечері.
На спортивних заняттях і під час ігор: контакт з гостями, анімаційні ігри (у басейні, карти, пляжний волейбол, творчі ігри тощо), розваги ввечері.
На заняттях велосипедним спортом: контакт з гостями, проведення програм по велоспорту, участь у вечірніх розвагах, якщо це необхідно.
Під час гри у теніс: контакт з гостями, проведення програми з тенісу, участь у вечірніх розвагах, якщо це необхідно.
На заняттях водними видами спорту: контакт з гостями, проведення програми по водному спорту, участь у вечірніх розвагах, якщо це необхідно.
Модель спеціаліста туранімації
Одним з головних завдань, які вирішують підприємства сфери обслуговування, де об’єктом діяльності є людина, задоволення його потреб, - це ефективна організація праці найнятих працівників і рівень їх кваліфікації.
Необхідно пам’ятати, що тураніматор повинен мати такі особисті якості: комунікабельність, терпеливість, відповідальність, інтелігентність, а також мати акторські здібності і задатки природженого лідера.
Для того щоб підтримувати високий стандарт обслуговування, готелю потрібні добре навчені, талановиті, чесні і дисципліновані аніматори, які отримують задоволення від своєї праці. Вони задають, передають настрій відпочиваючим, більше всіх контактують з гостями, відіграють основну роль у заходах, є так званим рупором розважальних програм, відповідають за задоволення, радість, активність і дружбу гостей.
Загальні вимоги до анімато рівпрактично в усіх готелях:
  • вміння створити родинну атмосферу, атмосферу радості і дружби;
  • знання усіх способів відпочинку, англійської і німецької мови;
  • здатність комунікувати з будь-яким гостем;
  • освіченість, чесність, дисциплінованість, надійність, талановитість, привітливість, ввічливість;
  • здатність працювати у команді;
  • здатність при зміні роботи до різних анімаційних концептів у різних готелях;
  • вміння отримувати задоволення від власної роботи;
  • бути не старше 30 років (не одружена, холостяк);
  • відсутність схильності до алкоголю і наркотиків, бути фізично і психічно здоровим, відсутність хронічних захворювань, алергії на сонце.
Остання вимога є важливою через те, що робочий день звичайного аніматора у готелі триває з восьмої години ранку до першої години ночі і складається з виконання багатьох функцій.
Тураніматор також залучений до формування інтелектуальної бази (банку типових сценаріїв і програм), опису методів і форм роботи з гостями, узагальнення вітчизняного і закордонного досвіду в організації дозвілля гостей.
Праця висококваліфікованих тураніматорів вимагає значного напруження сил і енергії, залучення творчого потенціалу, поєднана з високою відповідальністю за життя і здоров’я людей, разом з тим – це вільна, творча праця, що вимагає високої кваліфікації і широких знань.
У процесі взаємодії між туристами і персоналом готелю, туристичної бази, чи іншого туристичного закладу формуються відносини гостя до закладу, розкладу, сервісу, комфорту, створеному спеціально для нього, а отже, і настрій на відпочинок. Від доброзичливості і професіоналізму всього персоналу закладу в більшості залежить: чи захоче турист приїхати сюди ще раз.

Від кваліфікації ж спеціалістів-аніматорів залежить: чи надовго запам’ятається туристу цей його короткочасний відпочинок в даному туристичному закладі. Аніматор – це артист, і вся його діяльність потребує постійної самовіддачі – щоденно, щохвилинно, протягом п’ятнадцяти і більше годин на добу. Не кожний може витримати достатньо активний ритм, тому так важливо організувати роботу аніматорів.

Структуру менеджменту анімації в туристичному закладі (наприклад готелі) можна побачити на схемі 1.1.

Генеральный менеджер отеля


Менеджер-аніматор


Методист-аніматор (хореограф) Организатор-аніматор


Аніматори-виконавці

Рис. 1.1. Структура менеджменту анімації в готелі


Головний у системі анімації – менеджер з анімації. Він підпорядковується безпосередньо генеральному менеджеру, а той – власнику готелю. Як спеціаліст широкого профілю, менеджер анімаційної діяльності покликаний виявляти, задовольняти і розвивати соціокультурні інтереси різних груп населення, розробляти цільові анімаційні програми та соціальні технології їх здійснення, стимулювати інноваційний рух у галузі туризму, керувати економічними механізмами організації анімаційної діяльності, впроваджувати ефективні педагогічні методики розвитку культурно-естетичної творчості.

Принципова особливість спеціаліста-аніматора полягає в тому, що знання психології, економіки, політології, права, теорії управління, основ режисури та інших суспільно значимих і досить престижних сьогодні наук виступає не як самоціль, а як суттєвий засіб реалізації провідної метафункції соціально-культурної діяльності – залучення людини до досягнень світової культури, всебічний розвиток її творчого потенціалу.

Менеджер-аніматор повинен володіти психолого-педагогічними основами управління тимчасовим колективом, з яким працює, бути лідером у різноманітних туристських колективах, які відрізняються за віком, складом, освітою, соціальним положенням, уміти впливати на думку оточуючих. Велике значення має схильність до лідерства, а саме: вміння проявляти ініціативу, привертати і спрямовувати увагу інших, пропонувати їм рішення, схильність розмовляти мовою співбесідників. Менеджери-аніматори повинні володіти високими діловими якостями, глибокими знаннями психології людей, практичними навичками роботи в умовах чітко вибудованого механізму.
Менеджеру анімації підпорядковуються:

1. Методист-аніматор (хореограф), який займається підготовкою сценаріїв і постановкою шоу, розробкою костюмів і проведенням репетицій.
  1. Організатор-аніматор, який забезпечує організацію процесу анімаційної діяльності всім необхідним.
  2. Крім людей, які безпосередньо є частиною команди animation, робити більш яскравим шоу допомагає і художник (якщо такого немає серед аніматорів), який оформляє декорації до дійств, малює до них анонси, афіші та інші об’єкти, і закрійник, який створює і відповідає за сценічні костюми аніматорів.
    1. Модель фахівця туранімаціі


Одне з головних завдань, що стоять перед підприємствами сфери обслуговування де об’єктом діяльності є людина, задоволення його потреб, – це ефективна організації зайнятих працівників та рівень їх кваліфікації.

Треба пам’ятати, що тураніматор повинен володіти наступними особистісними якостями: комунікабельністю, терплячістю, відповідальністю, інтелігентністю, а також мати акторські здібності і задатки природженого лідера.

Щоб підтримувати високий стандарт обслуговування, готелю потрібні добре освічені, талановиті, чесні і дисципліновані аніматори, які отримують задоволення від своєї роботи. Вони задають настрій відпочивальникам, більше всіх контактують з гостями, грають ключову роль у заходах, є рупором розважальних програм, відповідальні за задоволення, радість, дружбу і активність гостей.
Загальні вимоги, пропоновані до аніматорам, практично у всіх готелях наступні:

1. Вміння створювати сімейну атмосферу, атмосферу радості і дружби.

2. Здатність до комунікації з будь-яким гостем.

3. Знання всіх способів дозвілля, англійської та німецької мов.

4. Освіченість, чесність, дисциплінованість, надійність, талановитість, привітність і усмішливість.

5. Здатність працювати в команді.

6. Здатність при зміні роботи до різних анімаційних концептів різних готелів.

7. Вміння отримувати задоволення від роботи.

8. Бути не старше 30 років (неодруженим або незаміжньої).

9. Відсутність пристрасті до алкоголізму та вживання наркотиків.

10. Володіння психічним і фізичним здоров’ям, відсутність хронічних захворювань, алергії на сонце.

Остання вимога є одним з важливих, оскільки робочий день рядового аніматора в готелі триває з 8 ранку до першої ночі і складається з виконання безлічі функцій.

Тураніматор пов’язаний також з формуванням інтелектуальної бази (банку типових сценаріїв і програм), описом методів і форм роботи з відпочиваючими, узагальненням вітчизняного і зарубіжного досвіду в організації дозвільної діяльності.

Професія висококваліфікованих тураніматоров вимагає великого напруження сил і енергії, залучення творчого потенціалу, пов’язаний з високою відповідальністю за життя і здоров’я людей, разом з тим – це вільний, творчу працю, що вимагає високої кваліфікації і великих знань – педагогічної науки і передової практики розробляти індивідуальні та групові досягав програми для населення.
 
Для здійснення анімаційної діяльності необхідно три складові: матеріально-технічна база , навчений персонал(аніматори)  та розроблені анімаційні програми .
 
Тема 7. Організація діяльності анімаційної служби
7.1. Анімаційна служба в менеджменті готельної анімації.
7.2.  Матеріально-технічна база анімаційної служби туркомплексу.
Організація дозвілля отримала сучасну назву - "анімація".
Готельна анімація - комплекс рекреаційних послуг, заснований на особистих людських контактах аніматора готелю з гостями і спільною їхньою участю в розвагах, пропонованих анімаційною програмою підприємства готельного господарства. Має на меті реалізацію нової філософії готельного обслуговування - підвищення якості надання послуг і рівня задоволеності гостя відпочинком то­що.
Організація відпочинку, дозвілля і розваг є одним з ефективних засобів привабливості, підвищення іміджу і залучення гостей у го­тель. Вона впливає й на позитивну оцінку роботи готелю в цілому. Це своєрідні додаткові послуги клієнтові, мета яких розбудити в ньому позитивні емоції, відчути задоволення від відпочинку й ба­жання приїхати в цей готель ще раз.
Для відпочиваючих потреба в розвазі стоїть на третьому місці після смачної й різноманітної їжі, комфортабельної й затишної кім­нати. Тому анімація готельної діяльності займає одне з головних місць у структурі готелю і являє собою окрему службу, яка пов'яза­на з іншими, що є визначальним значенням у забезпеченні успішно­го функціонування його на ринку послуг.
Завдання анімаційної служби - постійний контакт із відпочиваючими, результат якого в значній мірі впливають на за­гальний відгук про відпочинок. І саме завдяки цьому контакту го­тель може мати певний відсоток постійних клієнтів. Готелі, які прагнуть збільшити цей відсоток (в основному це сімейні готелі), намагаються удосконалювати роботу анімаційної команди.
 
Рис. 11.4 Форми розважально-ігрового дозвілля.
Наявність анімаційної служби говорить про статус готелю. Адже для нормальної й плідної роботи анімаційної команди необхідно мати на його території з достатньою кількістю місць комфортабельний амфітеатр, дитячу площадку з усіма її атрибута­ми, басейни й інші спортивні споруди. Також потрібне постійне відновлення матеріальної бази - костюмів, декорацій, спортивного та ігрового інвентарю, а це потребує значних коштів тому анімаційна служба присутня в основному тільки в структурі готелів 4* і 5*.
В останні роки все більша кількість готельних комплексів намагається підняти свій рівень обслуговування саме за рахунок наявності у своїй структурі анімаційної служби. Якщо гість провів свій відпочинок весело й цікаво, він може закрити очі на такі можливі недоліки, як: незручності під час перельоту й розміщення, погана погода, відсутність у барі улюбленого натурального соку.
Готельна анімація має свої особливості: організується й прово­диться самим готелем згідно зі споживчим інтересом, що вивчається на основі анкетних опитувань й особистого контакту персоналу готелю з гостями, а також згідно з наявним досвідом об­слуговування гостей у своєму й в інших готелях. При цьому врахо­вуються національність, вік, стать, і індивідуальні особливості кожної людини тощо. Вона створює відповідну гостинну, комфорт­ну, дружню атмосферу в готелі; задовольняє потреби у фізичному й духовному розвитку, емоційному збагаченні через приємні пережи­вання; має комплексний характер завдяки спеціальним програмам, які охоплюють всі види й форми анімації; дає можливість для хо­рошого спілкування, приємних особистих і спільних переживань і для розваг. Вона мобільна, невимушена, інтимна, діюча; має постійний характер, щоденний контакт із гостями дозволяє врахува­ти їхні побажання, легко організовувана. На постійних відвідувачів готелю в комп'ютерній базі даних служби прийому й розміщення ведеться обновлюване досьє. Крім того, у готелі є можливе залу­чення персоналу готелю в певні анімаційні програми, що надає їм особливий колорит і дружній, гостинний характер.
Значення готельної анімації для готелю полягає в підвищенні ступеня задоволеності обслуговуванням, комплексності і якості готельної послуги і як наслідок - у підвищенні іміджу готелю, розширенні активного відпочинку, у підйомі престижності професій сфери гостинності, що досягається професійною, інтелектуальною, ефективною роботою талановитих аніматорів.
Готельна анімація - це один з рятувальних засобів у гостинності при несприятливих погодних умовах (холодне, вітряне море, безсніжна зима на лижному курорті), затримках транспорту й при інших можливих ситуаціях. Державний і соціальний ефект від анімації в рекреаційній діяльності в прямому й непрямому виді виражається в сотнях мільйонів доларів у рік і визначається ступе­нем оздоровлення нації в результаті ефективного відпочинку, що складається з наступних факторів:
o економії робочого часу й зниження витрат на лікарняне об­слуговування, відвідування поліклінік, за рахунок скорочення пере­бування в лікарнях;
o скорочення тимчасової непрацездатності за рахунок профілактики захворюваності;
o зростання обсягу виробництва й національного доходу за ра­хунок збільшення продуктивності праці й зниження смертності на­селення в працездатному віці.
Програмний анімаційний вплив на людину під час його відпо­чинку тією чи іншою мірою сприяє збереженню й відновленню її здоров'я: соматичного, фізичного, психічного, морального.
Ці компоненти здоров'я й визначають відповідну умовну типо­логію напрямків і програм анімації:
Перший тип - спортивні, спортивно-оздоровчі, спортивно-розважальні програми.
Другий тип - видовищно-розважальні, пригодницько-ігрові програми.
Третій тип - пізнавальні, спортивно-пізнавальні, культурно-пізнавальні, екскурсійні, навчальні, аматорські й творчо-трудові програми. Для кожного із цих напрямків можна виділити характерні форми анімаційної діяльності.
Четвертий тип - комплексні програми, комбіновані з однорідних програм.
Екскурсійні програми складаються з різних видів екскурсій, а навчальні програми допомагають відпочиваючим придбати різні вміння й навички (у плаванні й інших різних видах спортивних за­нять, ремесел).
Культурно-пізнавальні анімаційні програми готелю будуються на прилученні гостя до культурно-історичних і духовних цінностей країни, місцевого населення й включають: відвідування музеїв, театрів, кінотеатрів, художніх галерей, парків, виставок, національних фольклорних заходів, концертів, вечорів поезії, зустрічей з відомими діячами культури тощо. Деякі із цих програм залежні від платоспроможності гостя, рівня їхнього інтелектуального розвитку.
Пригодницько-ігрові анімаційні програми будуються на озна­йомлення гостя із цікавим, хвилюючим, незвичайним (наприклад, участь у рольових іграх і конкурсах, відвідуванні печер, піратській вилазці, вечері народних переказів і легенд, нічному поході, нічному спуску на гірськолижному курорті, у тематичному пікніку). Ці програми мають попит незалежно від статі, віку національності відпочивальників.
Аматорські анімаційні програми будуються на залученні гос­тей до творчості, співтворчості, змагання у виготовленні місцевих виробів, що викликає в них інтерес до національних особливостей місцевого населення. Після участі в такій програмі гість відзначає, що він навчився спілкуватися на місцевій національній мові, по­знайомився з національними музичними інструментами, танцями, кухнею тощо. Форми проведення цих програм можуть бути найрізноманітнішими: аукціон виробів із природних матеріалів, конкурс аматорської фотографії, фестиваль авторських віршів і пісень, концерт вокальних й інструментальних виконавців, виставка дитячого малюнка, піскової скульптури тощо.
Видовищно-розважальні анімаційні програми включають: святкові заходи, конкурси, фестивалі, карнавали, тематичні дні, яр­марки, дискотеки, танцювальні вечори, концерти художньої самодіяльності тощо.
 
Анімаційні програми типу "спілкування за інтересами" є - комбінаціями зі вище вказаних програм, але тут необхідно приділи­ти більше уваги тій невимушеній, ненав'язливої, комфортній обста­новці, завдяки якій здійснюється спілкування відповідно інтересам, бажанням, темпераментам, національним традиціям тощо. Для цьо­го необхідний знаючий аніматор - "каталізатор" спілкування за ін­тересами. При розробці цих програм ставляться, зокрема, наступні цілі:
o задоволення потреби самовираження;
o заохочення туристів (гостей, що відпочивають) у розвитку своїх умінь;
o напрямок розваг і навичок у творче русло;
o рятування від щоденних проблем і стресів;
o зміна іміджу й розслаблення напруги;
o придбання додаткових знань в області культури.
Для того щоб задовольнити потреби гостей різних національностей, статі, віку, статків і можливостей (фізичних, інтелектуальних тощо), програми анімації повинні мінятися протя­гом усього сезону по змісту, інтенсивності, часу проведення й по інших параметрах.
Анімацій ні програми значною мірою залежать від розміру го­телю, його місця розташування, функціональної орієнтації, наявних можливостей (у тому числі по спектрі надаваних додаткових по­слуг), а також від професіоналізму й ступеня універсальності тураніматорів, від їхнього таланту.
Якість й обсяг виконуваних анімаційних програм у туркомплексах, готелях визначаються стуленим компетентності, обізнано­сті, наявністю необхідного персоналу та його професіоналізмом, й у цілому - ефективністю анімаційного менеджменту.
У малому готелі анімаційними програмами може займатися одна людина - менеджер анімації, середнього розміру - відділ (служба) анімації, а у великих готельних комплексах - спеціалізовані анімаційні центри (центри дозвілля).
Матеріальною базою в анімаційної діяльності туркомплексу є анімаційні технічні системи його рекреаційної інфраструктури. Обслуговуючий персонал комплексу виробляє, збирає, зберігає і дає туристам анімаційні послуги, прагнучи забезпечити високу якість обслуговування.
Вдоволення туриста подорожжю, відпочинком визначається трьома основними взаємозалежними і взаємообумовленими чинниками:
Відчуттямисповнення бажання, мрії, надії (мети подорожі);
відчуттям комфортності середовища гостинності;
відчуттям безпеки середовища гостинності.
Гостельна анімація вносить вагомий внесок у виконання всіх таких умов позитивного перетворення потреб туриста у його задоволеність, використовуючи у своїй усі згадані системи середовища гостинності. Відчуття безпеки у гостя настає у разі, коли він починає відчувати дружню атмосферу у готелі навколо себе у інших. Це досягається зусиллями та майстерною роботою аніматорів.
Анімаційні програми протягом усього періоду перебування туриста у готелі має забезпечити йому повну задоволеність (відчуттяисполненности бажання, мрії, досягнення цієї мети подорожі). Вищим майстерністю готельного аніматора є виявлення підсвідомих мотивів подорожі. Готельні аніматори повинні вміло й змогли ефективно використати природно-кліматичні і культурно-історичні ресурси довкілля туркомплексу та її внутрішні матеріально-технічні ресурси під управлінням процесом перетворення потреб туристів в задоволеність щодо надання їм через анімаційні послуги інформаційного, екологічного, естетичного, інтелектуального, психічного, фізичного комфорту і насолоду. Так чи інакше, усе веде як до задоволенню персоналу туркомплексу своєю працею, до комерційному успіху.
Задля ефективної реалізації анімаційної діяльності потрібні три складові: концепція готельної анімаційної діяльності, зі додатком типових анімаційних програм, тож методик адаптації до реальних групам і персоналій; матеріально-технічна база для для спортивно-оздоровчих і розважальних занять; талановиті аніматори, які можуть втілити концепцію, програми розвитку й методики у життя, й навіть обслуга.
Центральну ісистемообразующую роль цієї трійці має виконувати головний анімаційний менеджер, який керує штатом аніматорів й опосередковано (через технічного директора) управляє обслуговуючого персоналу, і навіть працівниками інших службах, однак що у анімаційному обслуговуванні туристів.
Складовими поняття «анімаційний менеджмент» є анімація - процес надання туристові комплексу анімаційних послуг з єдиною метою максимального задоволення його потреб і менеджмент - систему управління цим процесом з урахуванням стратегічних цілі й місії готелю, обмежень, правив і умов, корпоративної готельної філософії.
 
 
 
Тема 8. Персонал служби анімації
8.1.  Загальні вимоги до підготовки тураніматорів.
8.1.1. Трудограма професії тураніматора.
Модель спеціаліста туранімації.
 
 
Тема 9. Спортивна анімація
9.1. Сутність спортивної анімації.
9.2. Рухливі ігри, як засіб залучення туристів до активного відпочинку.
9.3. Аеробіка в анімації туризму.
 
Спортивні анімаційні програми призначені для туристів, що захоплюються тим або іншому виду спорту й занять спортом, що приїхали в спортивно-туристський комплекс для тренувань по пев­ній системі у поєднанні з відпочинком.
 
 
 
 
Новини коледжу:
День вишиванки 2018 День вишиванки 2018
На базі коледжу проведено семінар-нараду Івано-Франківського обласного центру зайнятості На базі коледжу проведено семінар-нараду Івано-Франківського обласного центру зайнятості
Виставка декоративно-ужиткового мистецтва до Дня матері Виставка декоративно-ужиткового мистецтва до Дня матері
Участь у міському віче Участь у міському віче
Студентська конференція з Охорони праці Студентська конференція з Охорони праці
Проведено навчання студентів та учнів працівниками державного пожежо-рятувального поста м. Бурштин Проведено навчання студентів та учнів працівниками державного пожежо-рятувального поста м. Бурштин
Участь у засіданні Президії Національної академії педагогічних наук України Участь у засіданні Президії Національної академії педагогічних наук України
Відкрите заняття з Товарознавства квітів Відкрите заняття з Товарознавства квітів
Проведено конференцію Проведено конференцію "Здорове харчування - здорова нація"
Пройшов тиждень спецпредметів торговельно-економічного напряму Пройшов тиждень спецпредметів торговельно-економічного напряму
 
Бурштинський торгівельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічногоо університету