Гість [Вхід] [Реєстрація]
Студенту Навчальні матеріали Географія туризму (лекції)
Розклад занять
Заміна уроків
Розклад екзаменаційної сесії
Навчальні матеріали
 
Історія туризму
 
Туристичні ресурси (лекції)
 
Географія туризму (лекції)
 
Організація анімаційних послуг в туризмі
 
Українська мова за професійним спрямуванням
 
Українська мова за професійним спрямуванням (практичні)
 
Вища математика
 
історія України
 
Технологія і організація туристичного обслуговування
 
Рекреаційна географія
 
Організація екскурсійного обслуговування
 
Оранізація екскурсійного обслуговування (практичні)
Рейтинг студентів

Тема 1. ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ ТА РОЛЬ ДИСЦИПЛІНИ «ГЕОГРАФІЯ ТУРИЗМУ»У ПІДГОТОВЦІ СПЕЦІАЛІСТІВ З ТУРИЗМУ

 

Предмет, об’єкт дисципліни «Географія туризму». Її місце і роль у програмі підготовки спеціалістів з туризму.

Зв’язок з іншими дисциплінами циклу. Головні термины та поняття.

 

План: 1.Предмет та об’єкт дисципліни «Географія туризму». 2.Місце і роль дисципдіни у програмі підготовки спеціалістів з туризму. 3.Зв’язок «Географії туризму» з іншими дисциплінами. 4.Головні терміни та поняття «Географії туризму».

 

1.Предмет та об’єкт дисципліни «Географія туризму». Географія туризму - дисципліна, що вивчає країни і регіони, які являють інтерес для туризму. Специфічний підхід географії туризму, що відрізняє дану дисципліну від інших напрямів географії, полягає в тому, що її цікавить не комплексне дослідження природи, населення і господарства тієї або іншої країни і не встановлення характеру взаємодії між людським суспільством і географічним середовищем, а вивчення і опис тих особливостей природи, клімату, ландшафту, флори і фауни країни, які роблять її привабливою як туристський об'єкт.

Істотне місце в географії туризму займає історико-культурний компонент, оскільки багато країн світу привертають туристів не стільки сприятливим кліматом і красою природних ландшафтів, скільки пам'ятниками історії і культури.

У сферу інтересів географії туризму окрім природних і історико-культурних визначних пам'яток входять різноманітні об'єкти і події, які можуть привернути людей з найрізноманітнішими інтересами і потребами, лікувальні, учбові, наукові установи, торговельні центри, спортивні, наукові, святкові заходи, сезонні розпродажі товарів і т д.

Своїм походженням туризм зобов'язаний різноманітності географічних районів світу і прагненням людей з цією різноманітністю ознайомитися. Цілі, види і форми подорожей, а також вибір маршруту тісно пов'язані з певними географічними районами і об'єктами. Таким чином, географічний чинник в туризмі грає ключову роль.

Вартість подорожі багато в чому залежить від ряду географічних факторів: відстані, транспортної доступності, наявності і об'єму рекреаційних ресурсів. Географічні чинники, що впливають на туризм, можна розділити на фізико-географічні, економіко-географічні, етнічні і культурно-історичні.

Об'єктом вивчення географії туризму є людина, групи людей, суспільство та сфера туризму з усіма можливими взаємозв'язками і взаємовідношеннями між ними. Розрізняють ще й конкретні об'єкти вивчення географії туризму. З-поміж них — туристична поведінка і ставлення до туризму людини, груп людей, суспільства, туристична діяльність туристичних організацій, туристичні ресурси.

Аспект дослідження цієї науки становлять особливості геопросторово-часового розвитку і функціонування як загального, так і конкретних об'єктів географії туризму. Найважливіший метод дослідження в географії туризму геометод, а також низка методів, які використовуються в інших науках (наприклад, картографічні, моделювання, статистичні, соціологічні).

Мета дослідження географії туризму — розроблення оптимальних моделей сфери туризму, зокрема територіально-туристичних систем, обґрунтування та реалізація туристичного районування з метою визначення особливостей туристичних функцій території, прогноз тенденцій зміни цих функцій при трансформації географічного поділу праці у сфері туризму та координації розвитку туризму відповідно до динаміки  поступу видів економічної діяльності територіальних господарських комплексів, наукове передбачення, планування оптимального використання соціальних і природних систем туристичних ресурсів. Отже, йдеться про виявлення територіальних закономірностей та особливостей територіальної організації туризму як комплексу природних, економічних і соціальних явищ, об'єктів.

 

2.Місце і роль дисципліни у програмі підготовки спеціалістів з туризму. Місце географії туризму в системі географічних наук визначається предметно-об'єктною сферою та колом завдань, спрямованих на виконання суспільного замовлення. Розширення предметно- об'єктної сфери географії туризму є об'єктивним процесом, відповідним розвиткові об'єкту дослідження, що позначилось й на розширенні теоретико-методологічної бази географії туризму в бік збільшення впливу суспільно-географічної складової. Зокрема, дослідження ринку споживача посилило роль географії населення та розселення, а дослідження ринку виробника послуг - географії послуг; питання територіальної диференціації та врівноваження попиту/пропозиції потребують геомаркетингових досліджень і т.д. Дослідження ринку туристичних послуг - міждисциплінарна географічна проблема, яка може бути ефективно вирішена застосуванням теоретико-методологічного та методичного апарату рекреаційної географії (вчення про ТРС), географії послуг (вчення про територіальну організацію сфери послуг) та географії туризму (закономірності формування туристичних потоків та географія туристичних міграцій). Сучасний розвиток географії туризму як складової географічного мислення у напрямках, які відображають новітні соціальні орієнтири загальнонаукового процесу, по-перше, свідчать про здатність наукової дисципліни, що безпосередньо відбиває функціонально-змістовну сутність такого складного і багатоаспектного явища як туризм, вчасно реагувати на вимоги модернізації концептуальних аспектів; по-друге, саме ґрунтуючись на цьому, визначає її ключову роль у реалізації синергетичного підходу у формуванні вихідних теоретико-методологічних засад туризмології як цілісного і єдиного у світоглядному відношенні системного розуміння туризму.

 

3.Зв’язок «Географії туризму» з іншими дисциплінами. Основними дисциплінами, на які спирається географія туризму, є наступні:

  1. Географія - основні поняття географії лежать в основі географії туризму;
  2. Картографія - один з основних методів географії. Карта необхідна при плануванні туристичної діяльності;
  3. Ландшафтознавство, яке, в деякій мірі, відображає зв'язок природи і суспільства.
  4. Екологія - знання екологічних особливостей різних районів Землі дозволить раціонально організувати туристичну діяльність.
  5. Природокористування - туризм виступає як одна з форм заощадливого природокористування.
  6. Економіка - аналіз прямого і зворотного впливу туристичної діяльності на економіку регіону.
  7. Психологія і соціологія - фахівці туристичного бізнесу мають прямий контакт з клієнтами, потенційними туристами, уміння спілкуватися дозволить уміло управляти ситуацією.

Географія туризму в рівній мірі пов’язана з географічними, гуманітарними та технічними науками, зокрема, соціально-економічною історією та архітектурою, рекреаційною географією, етикою та естетикою, географією культури та правознавством, медичною географією та конструктивною географією.

Географія туризму тісно пов’язана з такими природничими науками як біологія, екологія, медицина.

 

4.Головні терміни та поняття «Географії туризму.

Поняття «туризм» почало формуватися з початком масового переміщення значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля. Нині вже можемо говорити про туризм як про суспільне явище, пов'язане з добровільною тимчасовою зміною місця перебування, ритму і середовища життя, а також безпосереднім контактом із середовищем (природним, культурним чи суспільним). Це суспільне явище настільки багатогранне, що дати йому єдине точне та повне визначення практично неможливо.

У сучасній науковій літературі можемо знайти багато визначень поняття "туризм", що суттєво відрізняються одне від одного насамперед тому, що їх автори розглядають туризм із різних аспектів:

 

—            як особливу форму пересування людей за визначеним маршрутом з метою відвідання конкретного об'єкта або задоволення своїх інтересів і повернення на постійне місце проживання;

—     як форму розвитку особистості, яка реалізується через соціально-гуманітарні функції

(виховну, навчальну, оздоровчу та спортивну);

—     як форму організації відпочинку, проведення дозвілля;

—             як галузь господарства, пов'язану з обслуговуванням людей, що тимчасово перебувають поза межами постійного місця проживання;

—       як сегмент ринку, в якому сходяться підприємства таких галузеві господарства, як транспорт, харчування, готельне господарство, культура торгівля тощо;

—       як явище, що виходить за межі традиційних уявлень, які асоціюються виключно з відпочинком.

У законі України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. наведено так визначення: туризм

—          це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

Отже, туризм — це багатогранне явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має невичерпний потенціал для постійного прогресу, пов'язане з багатьма галузями економіки, що зумовлює його провідне місце у соціально-економічному життя країн і народів. Туризм — найдинамічніша сфера людської діяльності, чинник економічного та культурного розвитку, захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини, міжнародного взаєморозуміння, миру, дотримання прав людини та основних свобод без різний у расі, статі, мові та релігії. Туризм — економічне джерело створення нових робочих місць та отримання прибутку, розвитку інфраструктур: промисловості. Туризм — невід'ємна складова загального міжнародного ринку.

Суб'єкт туризму — це турист, який задовольняє свої рекреаційні потреби та характеризується певними рисами, властивостями і станами (фізіологічними, психологічними, екологічними, економічними, соціальними тощо).

У Законі України про туризм дані такі поняття і терміни.

турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни, метою на термін від 24 годин до шести місяців.

мандрівник - особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни, метою на термін від шести місяців.

екскурсійна діяльність - діяльність з організації подорожей, що не перевищують 24 годин, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо; туристичні       ресурси                        -               сукупність        природно-кліматичних,   оздоровчих,   історико- культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які

задовольняють різноманітні потреби туриста;

суб'єкти туристичної діяльності - підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, які в установленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг;

туристична індустрія - сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів;

туристичні послуги - послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямованих на задоволення потреб туристів;

туристичний продукт - комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі;

 

туристський ваучер (путівка) - документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг;

тур - туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, транспорт, рекреація, екскурсії тощо).

 

 

ТЕМА 2. ТУРИЗМ ЯК СУЧАСНА ГАЛУЗЬ «НЕВИДИМОГО ЕКСПОРТУ»

Туризм як соціальне явище. Туризм як результат пересування людей по різних туристських маршрутах. Історія виникнення і розвитку подорожей і туризму. Види туризму. Класифікація туризму. Ознаки класифікації і їх характеристика. Туризм як сучасна галузь «невидимого експорту».

 

План: 1.Туризм як соціальне явище. 2.Історія виникнення і розвитку подорожей і туризму. 3.Класифікація та види туризму. 4.Туризм як сучасна галузь «невидимого експорту». 5.Прямий і непрямий вплив розвитку туризму на економіку регіону чи країни.

 

1.Туризм як соціальне явище. Для туризму дозвілля завжди було основоположним поняттям. Дозвілля із самого початку розглядалося як соціальне явище, віддзеркалення суспільної і духовної суті людини. Його зміст залежить від історико-культурного контексту і міняється разом з пануючою в суспільстві системою цінностей. Характер дозвілля визначається устроєм життєдіяльності людей, традиціями, що склалися, і звичаями, соціальними нормами, правилами, естетичними уявленнями. Якщо в Стародавній Греції ідеалом дозвілля виступала духовна свобода, то на пізніших етапах історичного розвитку, в середньовіччі і індустріальному суспільстві, дозвілля як задоволення, насолода прирівнювався до даремної витрати часу і вважався за гріх. У руслі протестантської етики праця ставала сенсом всього життя людини. Горизонти «нового гуманізму» відкрила філософія ХХ століття.

У сучасній науці простежується тенденція до практично повного злиття понять дозвілля і вільного часу. Особливо це характерно для західної соціологічної школи. Багато її представників розуміють під дозвіллям частину позаробочого часу, яка залишається у людини після виконання непорушних обов'язків - домашньої праці і інших побутових занять, задоволення природних фізіологічних потреб (їжа, сон і так далі), тобто вільний час.

На відміну від дозвілля відпочинок і/або рекреація в широкому її розумінні - категорія перш за все медико-біологічна, а потім вже соціальна. Певне співвідношення біологічного і соціального принципово розводить дозвілля з відпочинком і рекреацією. Рекреація зазвичай визначається як «відпочинок, відновлення сил людини, витрачених в процесі праці». При цьому поняття «рекреація» є менш відомим і емоційно забарвленим в порівнянні з відпочинком, а тому точнішим. Воно краще відповідає завданням емпіричних і прикладних досліджень, тоді як поняття «відпочинок» зручніше використовувати як фундаментальне поняття в одному ряду з категорією «праця». Якщо поняття «дозвілля» було введене стародавніми греками, то «рекреація» (від латин. recreatio - відновлення) - римлянами. В даний час неухильно зростає роль рекреації як сфери, нейтралізуючої виробничі стреси, нервово-психічні навантаження, втому від монотонної праці, гіподинамію. Для регенерації сил і енергії людині необхідна зміна умов і форм діяльності (їх послідовності, навантажень, видів). Незадоволені, заглушені рекреаційні потреби неминуче негативно позначаються на фізіологічному стані організму, стають однією з поширених причин психічних розладів. Оскільки рекреація безпосередньо пов'язана із здоров'ям населення, рекреаційні ефекти є традиційним предметом вивчення медичних наук. Вітчизняна рекреаційна географія характеризує рекреаційну діяльність людини як невід'ємну частину соціального і духовного його життя і нерозривно пов'язує її з діяльністю трудовою. Таким чином, відбувається поступове зближення понять «дозвілля» і «рекреація», смислові межі між ними стають все більш розмитими. Дозвілля може бути рекреацією, коли присвячений відновленню фізичного і психічного нормативного стану (релаксація), і релаксація зі свого боку може бути дозвіллям, якщо відбувається у вільний час і направлена на саморозвиток особистості.

На відміну від рекреації поняття туризму за змістовним, соціально-економічним наповненням спочатку тяжіло до категорії дозвілля. Туризм - багатогранне поняття, що відображає всю складність самого явища. Це і різновид міграції населення, і бізнес, сектор світового господарства і національної економіки, і сфера міжкультурної взаємодії.

 

2.Історія виникнення і розвитку подорожей і туризму. Залежно від мотивації подорожей, способу подорожування і розвитку транспортних засобів, кількості мандрівників

 

й охоплення туризмом різних верств суспільства історичний шлях розвитку туризму умовно можна поді лити на чотири етапи:

1)до 1841 р. — початковий етап;

2) з 1841 р. до 1914 р. — етап становлення туризму як галузі; 3)з 1914 р. до 1945 р. — етап формування індустрії туризму;

4) з 1945 р. до наших днів — монополізація туристичної індустрії.

1 етап - початковий розпочався близько 200 років до н. е., за часів Римської імперії, римляни почали свої завойовницькі походи, подорожуючи на кораблях, конях, у колісницях та пішки. Заможні римляни вирушали в Єгипет і Грецію: до місць купання, поклоніння та морських курортів. Римські мандрівники цікавилися історією і релігією, відвідували грецькі храми, їздили у фургонах, запряжених мулами. Вони відвідували Єгипет, щоб побачити піраміди, які приваблюють і сучасних туристів1. Розширення торговельних і культурних зв'язків, географічні відкриття, що розкривали межі невідомого, змушували людей пересуватися, отже, пізнавати навколишній світ. На початку епохи Відродження склалися наступні мотиви для здійснення подорожей:

- з розвитком культури — скульптури, архітектури, живопису, — з'явилися шедеври, які багато людей прагнули побачити на власні очі й долали задля цього значні відстані;

— саме в цей період починається бурхливий розвиток різних релігій, однією з цілей туризму стає паломництво. Прочани різних конфесій, маючи за мету поширювати свою релігію, поклоніння святиням, здійснювали важкі й тривалі подорожі;

—  пізнаючи навколишнє середовище, людина відкривала цілющі властивості природних джерел, місць з унікальним кліматом, що ставали об'єктами нового виду туризму

—         рекреаційного і приваблювали можливостями відпочинку, лікування, відновлення сил, здоров'я і втраченої душевної рівноваги;

— розвиток фізичної культури і спорту, людське прагнення різноманітних видовищ і дійств вимагали організації спортивних змагань, будівництва спеціальних місць для їх проведення, в яких могли розміститися атлети та глядачі. Відповідно виникає і новий вид туризму — спортивний.

Наступний період суспільного життя пов’язаний з розвитком і збільшенням міст, поглибленням процесу спеціалізації праці, зростанням взаємозалежності міста і села. Ярмарки приваблюють жителів навколишніх місць і торговців із далеких і ближніх міст і сіл, в такій формі розвиваючи діловий туризм2. Інтерес до туризму зростає з розвитком суспільного виробництва і поглибленням процесу поділу праці: чим монотонніша праця, тим більше людині хочеться вирватися хоча б на короткий час зі звичного кола повсякденних проблем. З розвитком промисловості це прагнення міцніє. У ХУІІІ ст. дорожнє будівництво і поява нових видів транспорту уможливили поїздки у досить віддалені регіони. Поява регулярного руху пасажирського транспорту, мережі підприємств харчування і засобів розміщення позбавили мандрівників багатьох труднощів, які сторіччями були пов'язані з подорожами.

ІІ - етап становлення туристичного бізнесу. XIX ст. було століттям видатних наукових відкриттів і їх застосування на практиці. Величезне значення для туризму мали

 1   Пізніше мандрівниками фактично були купці, які повертаючись з далеких мандрів розповідали про далекі країни. В епоху Середньовіччя переважали релігійні подорожі. Величезна кількість людей втягується в  релігійні війни, виступає в походи під прапорами церкви. Релігійні переконання змушували мільйони людей прямувати до своїх святинь: мусульман — у Мекку, християн — в Єрусалим та Рим, решту вірян — в інші місця поклоніння. Більшість подорожніх зупинялися в монастирях, лишаючи там пожертви. Можна сказати, що першу готельну систему створила церква. Хрестові походи, які почалися 1095 р. і тривали майже 200 років, та кожен призвели до масового переміщення людей, стимулюючи культурний обмін.

2    В епоху Відродження бурхливо розвивалися не лише найрізноманітніші галузі промисловості, сільського

господарства, культури й освіти, а й різні напрями туризму. Поглиблюються ділові та культурні зв'язки між країнами, дедалі більше людей залучаються в туристичні поїздки, екскурсії, походи. Помітно зростає кількість осіб, що звертаються до туризму з навчальними цілями: одні з них — майбутні учні — шукають кваліфікованих фахівців і вчителів, інші — вчителі — переселяються, не знайшовши учнів у рідних краях. «Подорожі на навчання» в XVI ст. частішають із появою престижних університетів.

 

революційні перетворення в сфері виробництва. Насамперед, це було пов'язано з розвитком раніше дуже обмеженої сфери послуг. Зростання продуктивності й інтенсивності праці призвело до скорочення кількості зайнятих у виробництві робітників, тобто до вивільнення зі сфери виробництва значної кількості робочих рук, які можна було використати у невиробничих галузях. Швидкими темпами розвивалася транспортна галузь. Потужні паровози дали людям можливість швидко долати відстані від міста до міста, а величезні пароплави — від континенту до континенту. Для зручності пасажирів біля залізничних вокзалів і морських портів почали з'являтися великі готелі.

Одним із напрямів розвитку сфери послуг став туристичний бізнес3. Із розвитком міжнародних курортів у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії ці країни нарівні з Англією стають міжнародними центрами туризму в Європі. Значну роль у розвитку туризму відіграли нові географічні відкриття, подорожі мореплавців, освоєння Американського, Африканського й Австралійського континентів. Поштовхом до розвитку туристичних подорожей стала поява нового виду транспорту — автомобільного. Однак до Першої світової війни більшість туристів і мандрівників усе ж користувалися залізничним або морським транспортом.

ІІІ етап розвитку туризму як галузі індустрії розпочався після закінчення Першої світової війни. Саме тоді туристична індустрія почала формуватись як система виробничих, транспортних, торговельних, сервісних підприємств і засобів розміщення, призначена для задоволення попиту на туристичні товари і послуги, підготовку кадрів та процесу виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства. Сприяв розвитку туризму в 20—30-х роках XX ст. бурхливий розвиток нових видів транспорту — автомобільного та авіаційного. Однак цей період характеризується і низкою чинників, які гальмували розвиток туризму, зокрема міжнародного. Це, насамперед, світова економічна криза 1929—1933 рр. Обсяг міжнародного туризму різко скоротився з початком Другої світової війни. Уся Європа лежала в руїнах, треба було відновлювати дороги, залізниці, електростанції, вокзали, готелі тощо.

ІV етап - монополізації туристичної індустрії розпочався після Другої світової війни, коли сталися докорінні соціальні зміни, пожвавлення науково-технічного, торгового, економічного, культурного, екологічного й іншого співробітництва між країнами практично всіх континентів. Міжнародна інтеграція, розширення міжнародного поділу праці, відкриття кордонів, забезпечення більш легкого доступ в інші країни, розвиток транспорту і зв'язку, підвищення рівня життя значної частини суспільства були загальними тенденціями розвитку. Зростанню популярності туризму сприяло телебачення. Воно дало людям можливість, не виходячи з дому, знайомитися з цікавими місцями, і Це викликало в них бажання побачити все на власні очі4. Нині близько 100 млн осіб у всьому світі зайняті в туристичній індустрії.

 

 
   

 

3   Початком другого етапу розвитку туризму можна вважати 1841 р. Саме тоді англієць Томас Кук організував першу комерційну туристичну подорож із Лейстера в Лафборо, в якій взяли участь 570 членів товариства тверезості. У 1847 р. він створив туристичне товариство, яке розповсюджувало білети (путівки) не тільки в Англії, а й за її межами. У 1363 р. Т. Кук організував велику подорож англійців у Швейцарію, а у 1868 р. — у Північну Америку. До 1860 р. у США вже діяло близько 30 тис. миль залізниць, будівництво нових продовжувалося швидкими темпами. Тільки в 70-ті роки XIX ст. у США було збудовано близько 70 тис. миль залізничного полотна. Інтенсивний розвиток залізничного транспорту зумовлювався величезними територіями країни.

4  На початку 60-х років XX ст. туризм став справді міжнародною індустрією. У першій половині 60-х років XX

ст. за кордон щороку виїжджало 70 млн туристів. У середині 90-х років XX ст. їх було вже 500 млн. Туристична індустрія почала давати прибутки навіть тим галузям господарства, які безпосередньо не були з нею пов'язані. Основною ознакою цього етапу можна назвати монополізацію галузі туризму, тобто виділення її в самостійну складову сфери послуг. В умовах зростання психологічних навантажень, інтенсифікації життя людей в індустріальних країнах туризм діє як ефективний засіб рекреації. З предмета розкоші він стає необхідністю населення високорозвинених індустріальних країн. Наприкінці XX ст. спостерігається збільшення попиту на туристичні послуги серед людей середнього та нижче середнього статку. Це ще більшою мірою диференціювало туристичний ринок, сприяло урізноманітненню туристичного продукту, розрахованого на людей із різним матеріальним становищем, різними інтересами, метою і вимогами до рівня сервісу. До цього періоду належить створення великих транснаціональних компаній.

 

Вони обслуговують приблизно півмільярда людей на рік, причому і ця цифра щороку зростає5. Сьогодні від туризму певною мірою залежить економіка більш як 125 країн. Розвиток малих і середніх центрів обслуговування туристів є одним із факторів зменшення бідності, бо дає змогу створювати нові робочі місця та сприяє зростанню екологічної, культурної та соціальної освіченості. Інтенсивний розвиток туризму спостерігається в країнах зі сприятливою внутрішньою і зовнішньою політикою, стійким економічним розвитком, високим рівнем культури, соціальною підтримкою громадян.

 

3.Класифікація та види туризму. Найбільш поширеним є поділ туризму на міжнародний і внутрішній. У міжнародному туризмі залежно від напрямку туристського потоку виокремлюють дві форми — в'їзний і виїзний. Одного і того ж туриста можна класифікувати і як в'їзного, і як виїзного залежно від того, відносно якої країни описується його переміщення. Розрізняють країну походження туриста, тобто ту, яку він залишає, і країну призначення — до якої прибуває. У першому випадку йдеться про виїзний, у другому

—        про в'їзний туризм. Ці терміни вживаються стосовно закордонної подорожі на початку поїздки. На зворотному шляху турист просто повертається додому.

Внутрішній туризм на відміну від міжнародного, не пов'язаний із перетином державного кордону й, отже, не вимагає дотримання туристичних формальностей6. Незважаючи на суттєві відмінності, міжнародний і внутрішній туризм між собою тісно пов'язані. Внутрішній туризм виступає свого роду каталізатором міжнародного туризму. Він сприяє освоєнню нових рекреаційних ресурсів і районів, створенню базової туристичної інфраструктури, підготовці фахівців і тим самим — пожвавленню інтеграційних процесів і формуванню єдиного світового туристичного простору7. Внутрішній, в'їзний і виїзний туризм можуть по-різному поєднуватися утворюючи, крім міжнародного, національний туризм і туризм у межах країни.

Національний туризм включає внутрішній і виїзний туризм і співвідноситься з категорією національного виробництва (валового національного продукту). Туризм у межах країни охоплює внутрішній і в'їзний туризм і відповідає сукупному внутрішньому туристичному споживанню, тобто сумарним витратам внутрішніх та іноземних туристів8.

Класифікувати туризм можна за найрізноманітнішими ознаками, до найважливіших із яких належать: мета подорожі, сезонні характеристики, територіальні характеристики, індивідуальні вимоги клієнтів, фінансові можливості клієнтів. Причому такі класифікації часто є умовними, оскільки не завжди вдається чітко розмежувати перелічені ознаки. В більшості класифікацій виокремлюють подорожі з метою відпочинку і розваг, діловий туризм, релігійний туризм, лікувально-оздоровчий та ін.

До ділового туризму UNWТО відносить поїздки для участі в з'їздах, наукових конгресах і конференціях, виробничих семінарах і нарадах, ярмарках, виставках і міжнародних салонах, інші службові поїздки. Діловий туризм перспективна і високорентабельна галузь туризму. Його частка в міжнародному туристському обміні, за деякими оцінками, становить від 10 до 20 %.

 

 

 
   

 

5 Якщо взяти за базовий 1950 р., коли тільки організованими на комерційній основі турами було охоплено 25 млн осіб, то можна спостерігати зростання кількості осіб, охоплених туристським оборотом: 1960 р. — туристів стало в 2,8 раза більше, 1980 р. — у 10 разів, 1990 р. - у 18 разів, 2000 р. - у 28 разів більше, ніж 1950 р.

6 За деякими оцінками, частка внутрішнього туризму становить 80—90 % усіх туристичних поїздок, а загальний обсяг витрат на внутрішній туризм у 5—10 разів перевищує витрати туристів на міжнародні подорожі.

7 За деякими оцінками, частка внутрішнього туризму становить 80—90 % усіх туристичних поїздок, а загальний обсяг витрат на внутрішній туризм у 5—10 разів перевищує витрати туристів на міжнародні подорожі.

Пізніше до угоди (її зазвичай називають Шенгенською) приєдналися інші європейські країни. Підписання угоди стало знаменним етапом на шляху утворення військово-політичного і валютно-економічного союзів 12 європейських держав. Перехід до спільної грошової одиниці — евро, вільного переміщення товарів, капіталів, послуг і робочої сили, тобто фактичне скасування кордонів, відкриває широкі перспективи для подальшого зростання туристських потоків і обміну ними.Громадяни таких країн, як Франція, Німеччина, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Австрія, а також Італія та Греція, можуть вільно пересуватися, не обтяжуючи себе жодними формальностями, а, з огляду на невеликі європейські відстані, поїздка на вихідні в сусідню країну стає правилом гарного тону. Очікується також збільшення прибуття туристів у ці країни з віддалених регіонів, зокрема Азійсько-Тихоокеанського.

8 Концепції міжнародного, національного туризму і туризму в межах країни, запропоновані UNWТО, можуть бути використані на всіх чотирьох рівнях: глобальному — у масштабах планети, регіональному — стосовно групи країн, державному і місцевому — у межах окремого регіону будь-якої країни.

 

Релігійний туризм — подорожі, які здійснюються з метою паломництва, відвідування святих місць, поклоніння релігійним святиням, ознайомлення з релігійними пам'ятками, історією релігії та релігійною культурою.

Лікувально-оздоровчий туризм — подорожі з метою відпочинку та лікування. Цей вид туризму досить поширений у цілому світі й орієнтується на цілющий клімат, лікувальні джерела і грязі, мальовничі ландшафти.

Етнічний туризм — подорожі для відвідування родичів та близьких

Спортивний туризм — поїздки з метою участі в спортивних захода: та підтримки улюблених команд.

Пригодницький туризм — туризм, пов'язаний із фізичними навантаженнями, а іноді і з небезпекою для життя.

До видів туризму за метою можна віднести розважальний, навчальний військовий, екстремальний, агротуризм та багато інших. Класифікують туризм також за способом організації, комплексом пропонованих послуг, тривалістю і дальністю поїздок, демографічними і соціально-економічними характеристиками туриста.

Організований і неорганізований туризм. Суворо регламентовані подорожі, пропоновані туристичними фірмами і реалізовані зазвичай на умовах попередньої оплати, називаються організованим туризмом. Організовані туристи отримують тури за заздалегідь погодженими маршрутами, термінами перебування, обсягами пропонованих послуг. Одні з них надають перевагу турам із комплексним обслуговуванням, інші обмежуються частковим обслуговуванням (купити, наприклад, курсівку тільки на харчування). На відміну від організованих неорганізовані туристи не пов'язані жодними взаємними зобов'язаннями з різного роду посередниками, насамперед туристичними фірмами. Вони подорожують на принципах самодіяльності й самообслуговування9.

Залежно від кількості туристів, які одночасно і разом здійснюють подорож за одним маршрутом, туризм поділяють на індивідуальний (від однієї до п'яти осіб) і груповий (шість- сім осіб і більше). Учасників групових подорожей, як правило, об'єднують спільні інтереси. Це можуть бути тури археологічної, мистецтвознавчої чи історичної тематики.

Комерційний і соціальний туризм. У сфері туризму, як і в будь-якому іншому секторі економіки, прибуток є головним джерелом засобів для розвитку і розширення виробництва, а також виплати дивідендів акціонерам. Він є одним із найважливіших результативних показників роботи туристичного підприємства, на який орієнтується потенційний інвестор при оцінці можливостей фірми. Намагаючись максимізувати свій дохід, туристичні компанії шукають оптимальне співвідношення між витратами та ціною туристичного продукту. Саме тому віднесення до комерційного або соціального того чи іншого туру розрізняється за головними економічними показниками діяльності тур фірми.

Масовий та елітарний туризм. Поняття «масовий туризм» запроваджене і вживається як альтернатива аристократичному туризму XIX ст., окремим дорогим видам туризму, орієнтованим на обрану публіку, і туризму в країнах, що розвиваються, де його розвиток обмежений через низький рівень життя населення.

Масовий туризм варто відрізняти від популярного. Останній є туристичною діяльністю, що набула широкого визнання в суспільстві завдяки своїй привабливості й доступності. Означення «масовий» у складі термін характеризує кількісний бік поняття, а слово

«популярний» — якісний.

На відміну від масового елітарний туризм розрахований на заможних клієнтів. Для цієї категорії споживачів ціни не мають особливого значення, але вони висувають підвищені вимоги до якості пропонованих товарі і послуг. Елітарний туризм відіграє важливу роль у розвитку туристичного бізнесу загалом, надаючи йому імпульсу розвитку. Він сприяє впровадженню і поширенню нових, вищих стандартів обслуговування і, я наслідок, поліпшенню якості життя людей.

 

 

 
   

 

9   Типовий приклад неорганізованого туризму — поїздки автостопом із використанням як засобу пересування попутних автомобілів. Неорганізований відпочинок набув значного поширення, особливо серед молоді.

 

Поняття «стійкий туризм» сформувалося порівняно недавно, разом із глобальною концепцією стійкого розвитку людства. Принципи стійкого розвитку в практиці туристичної діяльності поширюються під впливом споживчого попиту. За умов поінформованості населення про стан навколишнього середовища та екологізації свідомості людей екологічна ситуація стає одним із вирішальних критеріїв вибору місця і форми відпочинку. Ця тенденція виявляється в зростанні попиту на альтернативні види туризму, зокрема екологічний туризм10, який охоплює найрізноманітніші потоки відвідувачів, які бажають на власні очі побачити рідкісні тварини чи рослини11.

Диверсифікація екотуристичної діяльності супроводжуються зближенням екологічного та інших видів туризму. 3ахоплення природою притаманне й учасникам масового туристичного руху. Купально-пляжний відпочинок, круїзи, ділові поїздки, часто поєднуються з відвідуванням національних чи природно-етнографічних парків.

Межі екологічного туризму втрачають свою чіткість, а його масштаби і соціально- економічне значення зростають. Практично кожна країна має можливості для організації

«зелених» подорожей. Сьогодні основні екотуристичні потоки спрямовані в США, Канаду, Австралію, Непал, Еквадор, Бразилію, Філіппіни, Кенію, ПАР.

Взагалі ж, екологічний туризм є однією з найбільш перспективних і динамічних форм туристичної діяльності.

 

4.Туризм як сучасна галузь «невидимого експорту». Туризм сьогодні - це сфера соціально-економічного комплексу, яка в багатьох країнах перетворилася на індустрію, що бурхливо розвивається. В даний час кожне 7-е робоче місце в світі припадає на туристський бізнес. За прогнозами СОТ, до 2020 р. кількість міжнародних туристських прибуттів складе 1,6 млрд, тобто в 3 рази перевищить показники 2000. Щоденні витрати туристів, виключаючи авіаперевезення, виростуть до 5 млрд. дол в день.

Туризм можна імпортувати в країну і експортувати з неї. Туристський імпорт - це ввіз в країну туристських вражень, який супроводжується одночасним вивозом туристом грошей з даної країни. Туристський експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, який супроводжується одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Під туристськими враженнями розуміється комплекс позитивних емоцій і душевного стану туриста, що виникає або досягнутий ним у результаті споживання туристського продукту. Турист, як правило, планує отримати від купленої туристської путівки позитивні емоції у процесі пізнання, оздоровлення, пригод і т.п. Туристські враження складаються від екскурсій, відвідувань найкрасивіших природних ландшафтів, атракціонів, ресторанів, проживання в готелі та ін

При експорті послуг туризму проводиться перш за все «вивезення» вражень. Іноземні туристи подорожують, тобто прибувають в певне місце призначення з метою «купити» враження. Коли вони залишають місце туристського призначення, вони не можуть взяти з собою щось цінне, сумірне з понесеними ними грошовими витратами, але вони беруть із собою враження як результат задоволення своєї допитливості. Коли платежі за реалізацію послуг туризму, тобто грошові потоки, ідуть в Україну, це означає експорт туризму. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, витрачає свої гроші на задоволення своїх туристських потреб, які йому надає українська сторона, отже, Україна експортує досвід подорожей і гроші туриста залишаються на її території.

Коли туристи з України здійснюють подорож до Японії, це стає турімпортом в економіку України. Гроші японських туристів, витрачені в Україні, є турімпортом для японської економіки. При туристському експорті напрямок грошового потоку збігається з

 

 
   

 

10    В основу розвитку цього порівняно нового виду туризму покладено три основних принципи: 1) частина доходів, отриманих від обслуговування туристів, залишається на місцях і спрямовується на охорону природи; 2) змістом основного закону є дотримання природоохоронних вимог; 3)туристична поїздка відбувається з дослідницькими цілями.

11    Наприклад, у країнах Центральної Америки і на півдні Африки особливий інтерес становлять спостереження за

хижаками. Нещодавно в Греції виявлено місця, де ростуть дикі орхідеї. Туристи у супроводі гіда можуть відвідати ці території, що охороняються державою, щоб помилуватися рослинами в природних умовах. Такого роду поїздки правомірно класифікувати як екологічні, а самих осіб, які беруть у них участь, вважати екотуристами.

 

напрямком потоку туристів, тоді як при експорті товарів дані потоки спрямовані протилежно. Коли потік платежів йде до України, значить, щось було експортовано: туристський досвід або товари. Грошові потоки в обох випадках йдуть в одному напрямку.

Отже, туризм як торгівлю послугами на світовому ринку можна назвати невидимим експортом, що вносить відповідний внесок у платіжний баланс країни. Позитивним явищем вважається той факт, коли сума ввезення туристами валюти перевищує суму вивезення валюти.

 

5. Прямий і непрямий вплив розвитку туризму на економіку регіону чи країни. Туризм робить істотний вплив на економіку та розвиток регіону, сприяючи припливу валюти в країну, створенню нових робочих місць, поліпшенню інфраструктури і т. д. Економічна ефективність туризму означає отримання виграшу (економічного ефекту) від організації туризму в масштабах держави, туристського обслуговування населення регіону, виробничо- обслуговуючої діяльності туристської фірми.

Крім прямого впливу туристських витрат на розвиток регіону існує також непрямий вплив, або «ефект мультиплікатора»12, який набирає силу в міру циркуляції туристських витрат в регіоні. Дія мультиплікатора доходу від туризму можна продемонструвати на наступному умовному прикладі. Група іноземних туристів, подорожуючи Шацькими озерами, витрачає на купівлю товарів і послуг певну суму. Дохід турпідприємств - це їхня виручка від продажу туристам послуг і товарів. Дохід регіону - це податки, отримані з цієї виручки і залишаються у розпорядженні регіону13.

Поєднання прямого і непрямого впливу схеми витрат туристів визначає вплив на місцеву економіку в цілому. Зазвичай не весь дохід, отриманий у кожному циклі витрат туристів, буває витрачений. Деяка частина його відкладається, а інша витрачається за межами даного регіону. Чим більше частка доходу, витрачена в межах регіону, тим більше ефект мультиплікатора. Здатність утримувати турдоходи в межах регіону залежить від економічної замкнутості району та самостійності місцевої економіки. Якщо місцева економіка здатна виробляти товари та послуги, які користуються попитом у туристів, то ефект мультиплікатора буде дуже значний. Чим більше товарів імпортується з інших регіонів, тим менший ефект мультиплікатора.

Отже, ефект мультиплікатора - це кількість разів, за які гроші, вкладені туристами в місцеву економіку, були фактично витрачені в приймаючому регіоні. Цей коефіцієнт можна назвати також коефіцієнтом доходів, так як витрачені туристами гроші прямо чи опосередковано стають доходами місцевого населення. Крім ефекту мультиплікатора є супутні економічні явища. Зростаючі витрати туристів викликають необхідність у додатковій робочій силі, що виражається коефіцієнтом зайнятості. У міру розширення туристського регіону вдосконалюється його інфраструктура, йде будівництво нових будівель і споруд.

Зворотний процес полягає в тому, що інвестиції уряду в інфраструктуру, а іноді і дорогу матеріально-технічну базу туризму стимулюють інвестування численних підприємств малого бізнесу. Вихідні інвестиції в туризм залучають ще більші інвестиції в майбутньому у допоміжні і підтримуючі галузі господарства. Сюди входять великі інвестиції в основні готелі, ресторани, торгові центри, порти, аеропорти і т. д. Удосконалювався завдяки туризму інфраструктура регіону використовується також і місцевими жителями. Так як індустрія туризму охоплює численні підприємства малого бізнесу, які підтримують індустрію, виручка від туризму швидко розподіляється серед найширших верств населення приймаючого регіону таким чином, все суспільство отримує економічну вигоду.

Наступний позитивний аспект розвитку туризму полягає в тому, що туристи змушені платити податки, як і більшість населення. На додаток до звичайного податку з продажів

 

 
   

 

12 1 Поняття «мультиплікатор» (від лат. Multiplicator - умножающий) було введено в економічну науку в 1931 р. англійським економістом Річардом Каном.

13 Гроші туристів починають повністю працювати на економіку регіону, коли туристська фірма купує місцеві (регіональні) товари і

послуги. Продавці цих товарів і послуг, отримавши гроші від туристів, виплачують із них заробітну плату своїм працівникам, які, у свою чергу, витрачають їх на покупку товарів, оплату послуг і т. д. Однак якщо працівники, отримавши зарплату, витрачають її на придбання імпортних товарів або відпочинок за кордоном, то цикл замикається і відбувається витік грошових коштів з регіону.

 

туристи іноді платять і менш прямі податки, зокрема, аеропортові збори, в'їзне мито, візові збори та ін. Крім цих особливих випадків, звичайні податки, що збираються як з туристів, так і з місцевих жителів, підвищуються внаслідок туристських витрат. Таким чином, туризм підвищує доходи регіону, зайнятість, інвестиції і т. п.

 

Література

  1. Александрова А. Ю. Структура туристического рынка: Учеб / пособие для вузів. М.: Соло-Пресс, 2002. 2.Квартальнов В.А. Туризм: Учеб / пособие для вузо. М.: Финансы и статитстика, 2007
  2. Квартальнов В.А., Зорин І.В. Экономика туризма. М.: Финансы и статистика, 2001.
  3. Пирожник И.И. Международный туризм в мировом хозяйстве: Учеб. пособие. Мн.: Белгосуниверситета, 1996.
    1. Сонько С.П. Туризм як галузь відродження українського села./ Матеріали Всеукраїнської Інтернет- конференції «Актуальні проблеми розвитку економіки України».- Умань, УДПУ ім. П.Тичини, 2010.- С.34-36.
    2. Сонько С.П., Голубкіна О.М. Вплив глобалізаційних процесів на самоорганізацію та саморозвиток регіонів./Регіональна бізнес-економіка та управління. № 3(27).- Вінниця: «Вінпринт», 2010. – С.35-43.
    3. Сонько С.П.,Скринько М.М. Інфраструктура в умовах транзитивної економіки. Наукова монографія. Харків: Вид-во «Еко-граф», 2004.- 348 с.
    4. Сонько С.П., Іващук В.В. Перспективні напрямки розвитку еколого-етнічного туризму в Уманському краї./Збірник тез міжвузівської наукової конференції «Екологія – шляхи гармонізації відносин природи та суспільства». Умань, 2009.- С.67-68.
      1. Сонько С.П.,Мазуренко Ю.Ю. Використання методики елементарних ГІС для створення географічної бази даних з сільського екотуризму./Збірник тез міжвузівської наукової конференції «Екологія – шляхи гармонізації відносин природи та суспільства». Умань, 2009.- С.88-89.
      2. Сонько С.П., Голубкіна О.М. Вплив паломницького туризму на розвиток регіону (на прикладі Уманщини)./Регіон-2011: Стратегія оптимального розвитку. Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю.- Харків: ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2011.- С. 56-60.

 

Тема 3. ТУРИСТСЬКІ РИНКИ И ПОСЛУГИ В ТУРИЗМІ

Джерела збору інформації про стан зарубіжних і вітчизняних туристських ринків. Чинники, що визначають сегментацію туристського ринку. Ринок міжнародного туризму. Регіональні ринки міжнародного туризму. Національні туристські ринки. Основні сегменти національних туристських ринків. Послуги в туризмі. Стандартизовані і диференційовані послуги. Взаємозамінюваність на ринку туристських послуг.

 

План: 1. Уявлення про туристичні ринки. 2.Джерела збору інформації про стан зарубіжних і вітчизняних туристських ринків. 3.Чинники, що визначають сегментацію міжнародного туристського ринку. 4.Регіональні та національні туристичні ринки. 5.Послуги на туристичному ринку.

 

1. Уявлення про туристичні ринки. Ринок туризму як система взаємозв'язків об'єднує велику кількість виробників турпродукції з наявними та потенційними покупцями, які можуть чи мають бажання купити туристичну продукцію. На рис. 5.1 показано загальну

структуру туристичного ринку як системи.

Взагалі ринок — це сфера обміну. Предметом обміну на туристичному ринку є туристичні послуги, які надають різні підприємства туристичної індустрії (готелі, ресторани, перевізники, заклади дозвілля, організатори подорожей та ін.).

Туристичний        ринок        —        сукупність організаційно-економічних   відносин   з    приводу організації                   та         купівлі-продажу       туристичних послуг.        Від     звичайних      товарних          ринків туристичний відрізняється тим, що на ньому товар не  просувається                         від         продавців до          покупців. Навпаки, покупці самі переміщуються до місця призначення, щоб отримати зарезервовані послуги.

На туристичному ринку працюють туристичні агентства, туроператори, постачальники і виконавці послуг розміщення, перевезення, харчування. Туристичні ринки можна класифікувати за такими ознаками:

— за географічною приналежністю — світовий, регіональний, ринок окремої країни, регіону всередині країни, міста тощо;

— за ознакою відношення до національної території — ринки міжнародного туризму

(в'їзного, виїзного), внутрішнього туризму;

— за ознакою напрямку руху — ринки, що генерують туристичні потоки, і ринки, які приймають туристів;

—   за ступенем концентрації виробництва і збуту — монополістичний, олігополістичний і ринок вільної конкуренції;

—  за співвідношенням між попитом і пропозицією — ринок продавця (характеризується високим попитом і обмеженістю пропозиції) і ринок покупця (характеризується перевищенням пропозиції над попитом).

 

2.Джерела збору інформації про стан зарубіжних і вітчизняних туристських ринків. Інформація про стан туристичних ринків може бути взятою як з первинних так і із вторинних джерел. Первинні – це такі дані, які зібрані вперше з метою вирішення певної проблеми у туристичній сфері. Вторинні – це ті дані, які були зібрані раніше з іншою метою, і які можна отримати відвідавши бібліотеку, інтернет або інші сховища вторинної інформації14. Зазвичай, спочатку вивчають усі вторинні дані, і лише у випадку відсутності в них інформації, яка цікавить, починають збирати первинні дані. Вторинні дані збираються шляхом проведення кабінетного дослідження.

 

 
   

 

14 Коли проводиться опитування пасажирів круїзів з метою визначення їхнього ставлення до подорожей – це первинні дані. У випадку, коли ці ж дані отримані із статистики, або ж з проспектів туроператорів – це вторинні дані.

 

Вторинні джерела туристичної інформації поділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх належать: звіти про прибутки та збитки, балансові звіти, звіти про збут тур агентів, звіти комівояжерів, рахунки-фактури, звіти про попередні дослідження. Із внутрішніх джерел є можливість отримати історичні дані, які допоможуть побачити найважливіші тенденції та закономірності. Історичні дані можуть містити інформацію по ринку (ємність,частка ринку), про маркетингову діяльність підприємства (історія рекламних кампаній та цінової політики), інформація по видатках та прибутках, по технологіях, правового регулювання, про демографічні тенденції та довкілля.. У звіті за результатами господарської діяльності наводяться дані про обсяги продажів фірми, собівартості продукції, та видатках за певний період часу.

Аналіз показників ефективності продажів допоможе упередити несприятливі тенденції застосуванням певних заходів, зокрема: організувати рекламну кампанію, налагодити стимулювання збуту, зробити прогноз споживання турпродукту. Взагалі аналіз продажів вважається одним з найефективніших джерел інформації.

До зовнішніх джерел інформації належать: офіційно надруковані звіти інших фірм за показниками продажів, цінам (прайси), видання державних органів з туризму, книги та періодичні видання: газети, журнали15, офіційні статистичні матеріали про демографію, економіку, соціальну сферу, різнодруки готельних асоціацій, рекламні матеріали комерційних організацій. Публікації надають дані про розміри туристичного ринку, частках ринку різних компаній, перевагах споживачів та їхню поведінку, буклети і брошури по напрямках поїздок, готелях, перевізниках. Використання державних статистичних даних дає фірмі інформацію про потенційних споживачів туристичних послуг, їхню купівельну спроможність, розміру ринку, соціодемографічних характеристиках населення. (зокрема, про дохід).

Взагалі, якщо вторинні джерела є у легкому доступі немає потреби склади і роздруковувати анкети, наймати опитувальників, та вдаватись до транспортних витрат. Вторинні дані можуть бути також зібрані набагато швидше ніж первинні. Зокрема, при проведенні польових (навіть пілотних) досліджень необхідний термін від 20 до 60 днів, в той час як вторинні дані можуть бути отримані з бібліотеки або ж з мережі Інтернет впродовж декількох діб. Але вторинні дані мають і свої недоліки, головним з яких є старіння. Наприклад перепис населення проводиться раз на 10 років. Саме у цих випадках вдаються до збирання первинної інформації шляхом опитування подорожувальників.

 

3.Чинники, що визначають сегментацію міжнародного туристського ринку. У XXI ст. міжнародний туризм розвивається під впливом чинників, властивих саме індустрії гостинності та туризму, а також таких факторів зовнішнього середовища, як політика і право, економіка і фінанси, культура, соціодемографічні зміни, розвиток торгівлі, транспорту, інфраструктури та науково-технічного прогресу.

Політика і право. Залежно від політики держави, її ставлення до туризму загалом туристичні ресурси використовуються з різним ступенем інтенсивності. Коли держава зацікавлена в розвитку туристичної галузі, це виявляється в загальній концепції пріоритетного розвитку туризму, в законодавчих і нормативних актах, які стимулюють і регулюють розвиток туризму, а також у фінансово-економічній підтримці розвитку туристичної інфраструктури, будівництві готелів і розвитку індустрії гостинності.

Безпека подорожі. Зі зростанням обсягів туризму дедалі більшої актуальності набувають питання безпеки. Туристи очікують від керівництва країн, які зацікавлені в прийомі іноземних гостей, здійснення відповідних заходів для гарантування безпеки їхнього життя та здоров'я в місцях відпочинку, засобах розміщення та під час транспортних перевезень.

 

 
   

 

15   Такі  як  «Турінфо»,  «Чумацький  шлях  (історія,  культура,  звичаї  народів  світу,  подорожі,  www.dimsadgorod.com/)»,

«Міжнародний  туризм  (відпочинок,  мандрівки,  туризм,  культура  народів,  http://intour.com.ua/)»,  «Туризм  і  подорожі»,

«Турбізнес», «Вояж» і багато інших.

 

Міжнародні конфлікти чи військові дії, спалахи міжнародної злочинності та тероризму становлять серйозну загрозу розвитку туризму. Непокоїть гостей також санітарно-гігієнічний стан засобів розміщення та підприємств громадського харчування у країнах, до яких вони прямують. Протягом усієї історії розвитку туризму питання безпеки завжди хвилювали тих, хто подорожує. Понад 60 % з них вважають, що криміногенна ситуація є для них найголовнішим негативним фактором при ухваленні рішення щодо вибору напрямку подорожі та місця відпочинку.

Економіка та фінанси. На розвиток туризму впливають як макроекономічні, так і мікроекономічні фактори. Макроекономічна нестабільність, зростання безробіття та інфляції непокоять суспільство та часто призводять до того, що населення надає перевагу домашньому відпочинку. Коли економіка знаходиться на підйомі, збільшуються обсяги валових інвестицій. У країнах, в яких доходи від туризму становлять значну частку ВВП, інвестиції спрямовують на будівництво нових готелів і поліпшення інфраструктури туризму. Водночас зростання національного доходу стимулює активність людей до подорожей. Одним із важливих факторів, який визначає вибір місця відпочинку, є рівень цін на продукти та товари туристичного попиту. Велике значення мають також валютний курс, простота та доступність валютного обміну. Запровадження з 1 січня 2002 р. євро значно спростило подорожі європейськими країнами, які тепер знаходяться в єдиній зоні євро, та скоротило фінансові витрати, пов'язані з обміном валюти.

Культура. Культурна спадщина, культурне середовище є магнітом, який притягує мандрівників. Туристи відвідують місця, багаті історико-культурними туристичними ресурсами, хочуть знати про життя і побут інших народів, тому для них будуть цікавими виступ місцевого хору, ансамблю, елементи народного фольклору, народних забав, ігор, розваг.

Соціодемографічні зміни. На початку третього тисячоліття, коли населення світу досягло 6 млрд осіб, відбуваються деякі соціологічні зміни, які впливають на розвиток міжнародного туризму. Найважливішими для міжнародного туризму є віковий та сімейний фактори. Молоді люди у віці 18—

34 роки становлять основну масу туристів. Варто враховувати, що в економічно розвинених країнах швидкими темпами зростає сегмент населення віком понад 50 років. Цей сегмент поповнюється людьми, які щойно вийшли на пенсію, мають багато вільного часу та матеріальних засобів для того, щоб здійснювати тривалі подорожі. Передусім, їх цікавлять туристичні місця, сприятливі для зміцнення здоров'я, інтелектуального та культурного збагачення. Дедалі помітніше на розвиток міжнародного туризму впливатиме сімейний фактор, зокрема зростання кількості сімей, у яких є діти.

Стан транспорту та інфраструктури. Існує пряма залежність між станом пасажирського транспорту та туризму: з удосконаленням транспортних засобів, появою нових потужніших і місткіших моделей зростають обсяги туристичного обміну. Для туристичних регіонів важливе значення має стан аеропортів, вокзалів, якість автодоріг, їх пропускна здатність. Зацікавлені в розвитку туризму міста повинні мати розвинену інфраструктуру, добрі транспортні зв'язки з аеропортами та вокзалами, що дає можливість туристу швидко та без перешкод дістатися до центра міста. Наприклад, лондонський аеропорт Хітроу (22 км від міста) має пряму лінію метро, якою поїзди курсують кожні 5 хв. Перевезення авіапасажирів здійснюють також регулярними автобусними маршрутами, автобуси відправляються кожних 20— 30 хв. та

 

зупиняються поблизу великих готелів. Туристична інфраструктура охоплює шляхи сполучення (дороги, аеропорти, пристані тощо), комунікації (водогін, електрична мережа, центральне опалення, каналізація, телефон, телекомунікації) та місцеві установи (поштові відділення, установи охорони громадського порядку, підприємства служби побуту, магазини, спортивні об'єкти). Туристи надають перевагу тим місцям, де їм будуть гарантовані комфорт та безпека (у багатьох державах існує навіть туристична поліція), де вони, в разі потреби, зможуть зв'язатися з будь-якою точкою планети, отримати кваліфіковану медичну допомогу. У багатьох великих європейських містах створено спеціальні інформаційні центри, в яких можна отримати інформацію про життя міста ті послуги для іноземних гостей рідною для них мовою.

Розвиток торгівлі. У місцях, які відвідують туристи, є сувенірні магазини та кіоски, в яких продаються товари туристичного попиту: унікальні вироби місцевих народних промислів, сувеніри, подарунки. Деякі країни, орієнтуючи свою промисловість на потреби іноземних гостей, отримують вигоду не лише від продажу туристичних послуг т сувенірів, а й від продажу товарів тривалого користування. Наприклад, Об'єднані Арабські Емірати, Туреччина, Греція. Італія, Сінгапур приваблюють іноземних туристів завдяки активній торгівлі унікальними товарами за вигідними цінами.

Новітні технології. В індустрії гостинності та туризму широко використовують досягнення науково-технічного прогресу. Завдяки впровадженню новітніх технологій зростають швидкість руху поїздів та комфортність подорожей. В Японії, Франції та інших країнах високошвидкісні поїзди вже рухаються зі швидкістю 483 км/год. Завдяки використанню телекомунікаційних технологій та електроніки створено комп'ютерні системи бронювання, що діють у режимі реального часу. Якісні зміни сталися і в системі просування та придбання турпродукту: тепер споживач може сам скласти собі турпакет, забронювати квитки і місце в готелі й подорожувати за особисто створеним маршрутом.

 

4.Регіональні ринки міжнародного туризму. У туристичній сфері використовують термін «регіон». Розрізняють регіони трьох типів:

1)  географічні, наприклад, Західна Європа або Північна Африка;

2)  адміністративні, наприклад, Закарпатська область;

3)  природно-кліматичні, наприклад, морські курорти, Тихоокеанський басейн. Відповідно туристичні потоки розрізняють за спрямованістю: всередині регіонів —

внутрішньо-регіональні й між регіонами — міжрегіональні16.

У світовому міжнародному туризмі UNWTO виділяє шість туристичних регіонів: Європа, Азійсько-Тихоокеанський регіон, Південна Азія, Америка, Близький Схід, Африка.

Світовий туризм характеризується високим ступенем концентрації у відносно невеликих за площею регіонах. На початку XXI ст. лідерами світового туризму стали Франція, Іспанія, США, Італія, Китай, Велика Британія, Канада, Мексика, Австрія, ФРН. На ці 10 країн припадає половина світового туристичного потоку. Шість із них знаходяться в Центральній і Західній Європі: Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, Австрія, ФРН.

 

 

 

 
   

 

16  Один із важливих напрямів вивчення впливу міжнародного туризму на світову економіку — визначення місткості ринку. Серед найважливіших показників місткості ринку міжнародного туризму є «кількість прибуттів», що визначається чисельністю тих, хто здійснив протягом року подорож і зареєстрований як особа, що прибула в певну країну з метою туризму. Окрім кількості прибуттів іноземних відвідувачів, показником місткості туристичного ринку є грошові надходження від міжнародного туризму.

 

Європа — лідер ринку, вона приймає майже 65 % іноземних туристів, отримуючи при цьому майже 55 % валютних надходжень17. Активність європейського туризму пояснюється насамперед територіальною близькістю і доступністю туристичних ресурсів. В Європі переважає внутрішньорегіональний туристичний обмін. Наприклад, 90 % усіх гостей, що відвідують Іспанію, прибувають із країн Європи.

Південно-Східна Азія і Тихоокеанський регіон. Цей туристичний регіон розвивається найбільш динамічно (7,5% у 2008р). Тут також велику роль відіграє внутрішньорегіональний туризм, на який припадає 70 % прибуттів. Лідером Тихоокеанського регіону 2005 р. був Китай, друге місце посів Сінгапур. У цей час швидко розвивається туризм в Індонезії і Малайзії. Набувають популярності нові напрямки — в Камбоджу та В'єтнам.

Південна Азія. Темпи зростання міжнародних туристських прибуттів у цьому регіоні 2005 р. становили 10%. Найбільш туристично розвиненими країнами є Індія (+ 24 %), Мальдіви (+ 9 %) та Шрі-Ланка (+ 13 %). Основні потоки міжнародних туристів спрямовані в Індію. Також зростає кількість туристичних прибуттів на Мальдівах, які володіють гарними можливостями для пляжного відпочинку і підводного плавання. Сприяє розвитку туризму в цьому регіоні активна міжнародна торгівля.

Америка. На Американському континенті 75 % турпотоку формується всередині регіону. Лідером є США які приймають щороку близько 50 млн туристів. Останніми роками дедалі більше людей подорожують на Кубу й у Мексику. Темпи зростання потоку туристів у Південну Америку вдвічі перевищили середньосвітові показники. Цей потік формується переважно з американських і канадських туристів.

Близький Схід. Виділяється Єгипет (у 2005 р + 39 %). Іншими популярними туристичними напрямками стали Йорданія (+ 21 %), Бахрейн (+ 16 %) та Ліван (+ 26 %). Факторами зростання туристичної активності, за даними UNWTO, тут стали заходи, спрямовані на підвищення безпеки та зміцнення політичної стабільності, а також підвищений інтерес до культурно-історичних пам'ятників цих країн.

Африка. Цей континент володіє великим туристичним потенціалом. Високими є показники рекреаційного і ділового туризму ПАР, де спостерігається найбільша кількість сонячних днів. У Північній Африці стрімко зростають туристичні потоки у Туніс і Марокко. Загалом кількості прибуттів у країни Африки постійно збільшується.

Отже, основні туристичні потоки світу зосереджені всередині Європи (з Великої Британії у Францію, з Німеччини в Іспанію), Америки (між США, Канадою та Мексикою) та Східної Азії (з Японії в Таїланд). Міжрегіональний туристський обмін найбільший між Америкою та Європою, що пояснюється також зростанням пропозиції перельотів через Атлантику та зниженням тарифів для більших сегментів ринку.

Надходження від міжнародного туризму найвищі в США, Іспанії, Франції, Італії та Великій Британії. Привабливою для ділового туризму та відпочинку є Азія. Що підтверджує досить щільну залежність між добробутом країни та її доходами від міжнародного туризму.

Найвищими витрати на міжнародний туризм є у Німеччині, Великій Британії та Японії.

Німців вважають найбільш подорожуючою нацією світу.

 

5.Послуги на туристичному ринку. В основі виокремлення туристичного ринку лежить специфіка туристичної послуги. Туристична послуга має ознаки послуги, тобто невідчутність, нерозривність процесу виробництва/споживання, неможливість накопичення та неоднорідність якості, але до того має ще ряд специфічних рис:

- комплексність. Туристична послуга завжди є комплексом послуг, який обов'язково включає послуги розміщення, харчування, транспортування, екскурсійного обслуговування та ряд інших, що забезпечують реалізацію мети подорожі. Цьому комплексу притаманне взаємодоповнення та взаємозамінність в межах кожного виду послуг (наприклад,

 

 
   

 

17  Успіх Європи пояснюється такими факторами: — велика кількість держав на відносно невеликій території; — населення європейських країн має високі реальні доходи; — більшість населення деяких європейських країн, наприклад, Німеччини, Франції, Великої Британії, охоче проводить відпустку за кордоном, але поблизу своєї країни; — наявність багатьох культурно-історичних пам'ятників, створених природою та людиною; — попит на міжнародні подорожі задовольняється потужною індустрією туризму та необхідною інфраструктурою.

 

подорожувати можна різними видами транспорту, або одним видом, але різними класами і т.д.);

мобільність передбачає обов'язкове переміщення споживача до місця обслуговування;

-         нероздільність процесу обслуговування пов'язана з попередніми ознаками. Обслуговування в туризмі є процесом безперервним, оскільки тільки так може бути реалізована мета подорожування. При цьому момент виробництва і споживання туристичної послуги співпадає в часі і в просторі. Оцінити якість обслуговування також можливо лише в момент споживання;

-   ритмічність. Ця риса відбиває характер діяльності на туристичному ринку. Механізм регулювання попиту та пропозиції в даному випадку ґрунтується на постійній мінливості попиту та відносній стабільності пропозиції. Попит населення на туристичні послуги підвладний коливанням в залежності від циклу життєдіяльності: добового, тижневого, річного. Крім того, він коливається в залежності від співвідношення об'єктивних і суб'єктивних внутрішніх та зовнішніх чинників. Тобто, існує певний розрив у часі між підвладним коливанням попитом та постійною пропозицією. Цей дисонанс підсилюється вузькою спеціалізацією більшості підприємств, задіяних у створенні туристичної послуги, що, сукупно, негативно впливає на ефективність діяльності в туризмі.

Туристичною послугою може вважатися тільки комплекс послуг з задоволення різноманітних потреб туриста: у відпочинку, харчуванні, переміщенні та інших, які сприяють забезпеченню мети подорожі. Туристичні послуги за значенням в процесі подорожування поділяються на основні, без яких неможливе подорожування (послуги розміщення, харчування, транспортного та екскурсійного забезпечення тощо), додаткові, що сприяють комфортності подорожування (побутові, торгівельні, комунікативні, інформаційні, банківсько-фінансові, медичні, спортивно-оздоровчі, культурні тощо) та супутні, які підвищують ефективність та сприяють повній реалізації мети подорожі (виробництво та реалізація сувенірів і туристичного спорядження, облаштування пляжів, оглядових майданчиків, реставрація пам'яток тощо). Кожна з основних послуг може виступати туристичним продуктом, що вирізняється стабільністю пропозиції, але тільки їх поєднання є туристичною послугою.

Туристичні послуги або послуги, призначені для споживання подорожуючою частиною населення, в процесі споживання доповнюються туристичними товарами спеціального та загального призначення. До товарів спеціального призначення належать сувеніри, поліграфічна продукція інформаційно-довідникового характеру (картосхеми та плани, буклети, листівки, довідники, т. ін.), туристське спорядження та товари для відпочинку тощо. Товари загального призначення включають значну номенклатуру і споживаються залежно від різниці в цінах або наявності на внутрішньому ринку країни постійного проживання. Туристи споживають також наявні матеріальні (пам'ятки) та нематеріальні (природні особливості) блага.

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Александрова А. Ю. Международный туризм: Учеб. пособ. для вузов. — М.: Аспект Пресс, 2001.
  2. Биржаков М. Б. Введение в туризм. — СПб.: "Издательский дом Гер-да", 2002.
  3. Дурович А Я. Маркетинг в туризме: Учеб.-практ. пособ. — М.: МЭСИ, 2000.
    1. Забаев Ю. В. Математические модели и методы в управлении туристскими предприятиями. — М.: Луч, 2001 .
    2. Ильина Е. И. Туроперейтинг: организация деятельности. — М.: Финансы и статистика, 2001.
    3. Кабушкин Я. Я. Менеджмент туризма: Учеб. пособ. — Мн.: БГЭУ, 2001.
    4. Квартальнов В. А. Теория и практика туризма: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2003*
      1. Луцишин Н. Я., Луцишин Я. В. Економіка й організація міжнародного туризму: Навч. посіб. —

Луцьк, 2003.

  1. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг: Геопросторові аспекти. — 2-ге вид., перероб. та доп. —

К.: Альтерпрес, 2003.

  1. Мальська М. Я., Худо В. В. Менеджмент туризму. Вступ до спеціальності: Навч. посіб. — Л.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002.
  2. Мальська М. Я., Худо В. В. Туристичний бізнес; теорія і практика: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 424 с.
  3. Мальська М. Я., Худо В. В., Цибух В. І. Основи туристичного бізнесу: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2004.

 

13. Маринин М. М. Туристские формальности и безопасность в туризме. — М., 2002.

  1. Морозов М.А., Володоманова Н. Ю. Макроэкономика туриндустрии: Учеб.-метод. пособ. — М., 2002.
  2. Сенин В. С. Организация международного туризма: Учебни 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2003.

20. Черевичко Т. В. Экономика туризма: Курс лекций. — Саратов.: Научная книга, 2000.

 
Новини коледжу:
Участь у щорічному радіодиктанті національної єдності «Крила України» Участь у щорічному радіодиктанті національної єдності «Крила України»
Обговорення книги В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» Обговорення книги В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям»
Студенти провели самостійно екскурсії у замках маршруту Студенти провели самостійно екскурсії у замках маршруту "Золота підкова Львівщини"
В переддень свята Покрови Пресвятої Богородиці проведено виховний захід В переддень свята Покрови Пресвятої Богородиці проведено виховний захід
Навчання з ЦЗ населення на базі гуртожитку коледжу Навчання з ЦЗ населення на базі гуртожитку коледжу
Проведено День здоров’я Проведено День здоров’я
Святкова лінійка до Дня знань Святкова лінійка до Дня знань
Перший урок 2018 Перший урок 2018 "Розкажемо Європі про себе"
ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ ЗАПРОШУЄМО НА НАВЧАННЯ
Майстерня професій у Буковелі Майстерня професій у Буковелі
 
Бурштинський торгівельно-економічний коледж
Київського національного торговельно-економічногоо університету